Референдум про незалежність — Вікіпедія

Референдум про незалежність Східного Тимору 1999 року
Референдум про незалежність Південного Судану у 2011 році
Референдум про незалежність Каталонії 2017

Референдум про незалежність (англ. independence referendum) — вид референдуму, на якому жителі території вирішують, чи має ця територія стати незалежною суверенною державою. Референдум про незалежність, вираженням якого є голосування за незалежність, не завжди в кінцевому підсумку приводить до незалежності.

Процедура

[ред. | ред. код]

Референдум про незалежність зазвичай виникає першим після політичного успіху націоналістів певної території. Це може статися під час виборів політиків чи партій із сепаратистською політикою, або під тиском націоналістичних організацій.

Переговори

[ред. | ред. код]

Перемовини щодо умов референдуму про незалежність можуть відбуватися між націоналістами та владою, яка здійснює суверенітет над даною територією. В разі погодження умов може бути проведено референдум про незалежність, результати якого будуть обов'язкові та зустрінуть визнання міжнародного співтовариства. Референдуми про незалежність можуть проводитися без згоди національного чи федерального урядів, тоді міжнародне співтовариство, вирішуючи, чи можна визнати результат чи ні, буде спиратися на кілька інших чинників, наприклад, чи пригноблював місцеве населення центральний уряд чи ні.

На перемовинах можна обговорювати різні питання, такі як дата і час опитування, а також умови надання права голосу. У цих випадках часто широко використовується звичайна виборча практика, хоча можуть бути відхилення, як це трапилося зі зниженням віку для голосування на референдумі про незалежність Шотландії 2014 року.

Інші питання, які необхідно обговорити, стосуються того, яке чи які запитання слід поставити в бюлетені та які можуть бути варіанти голосування. На референдуми про незалежність можуть виноситися варіанти більшої автономії та/або статус-кво. Вони також можуть пропонувати для голосування інші конституційні питання. Запитання, які виносять на референдум, можуть бути переглянуті, якщо сторони, які беруть участь у переговорах, вважають їх занадто навідними.

Саме на переговорах потрібно визначити, що зробить результат обов'язковим. Деякі референдуми про незалежність передбачають просту більшість для одного з варіантів. В інших випадках може застосовуватися норма, коли той чи інший варіант, щоб він став обов'язковим, має підтримати певний відсоток голосів або виборців.

Націоналістам може бути важко досягти успішних перемовин через уперте небажання урядів відмовлятися від суверенітету над відповідною територією. Приміром, у Каталонії місцеві націоналісти планували у 2014 році провести референдум, але наштовхнулися на опір уряду Іспанії, внаслідок чого референдум про самовизначення Каталонії відбувся неофіційно і його результат не був обов'язковим.

Наслідки

[ред. | ред. код]

У разі голосування за незалежність можуть відбутися переговори щодо умов відокремлення території від суверенної держави. Потім виголошується декларація про незалежність нової держави, після чого може настати міжнародне визнання, а також членство в міжнародних організаціях, таких як Організація Об'єднаних Націй. У випадках, пов'язаних із необов'язковими (факультативними) референдумами, це може призвести до одностороннього проголошення незалежності, а отже до появи частково визнаних, як, приміром, після референдуму у Південній Осетії, або самопроголошених, ніким не визнаних держав, прикладом чого можуть слугувати сепаратистські референдуми на Донбасі.

У разі голосування проти незалежності можуть усе ще залишатися сильний націоналістичний рух і заклики до повторного референдуму про незалежність. Наприклад, після двох референдумів у Квебеку Квебекська партія продовжила підвищувати шанси на проведення ще одного референдуму,[1] а Шотландська національна партія зазначила, що референдум 2014 року слід повторити тепер, коли Сполучене Королівство вийшло з Європейського Союзу.

Минулі референдуми про незалежність

[ред. | ред. код]
Пропонована держава Рік Колишня держава Більшість за незалежність Незалежність Визнання результату Примітки
Чилі Чилі 1817 Генерал-капітанство Чилі (частина Іспанської імперії) Так Так Ні Чилі проголосить незалежність 1818 року і закріпить її після Чилійської війни за незалежність.
Ліван Ліван 1846 Американське колонізаційне товариство Так Так Так
Республіка Меріленд 1853 Колонізаційне товариство штату Меріленд Так Так Так
Норвегія Норвегія 1905 Швеція-Норвегія Так Так Так Референдум щодо розпуску норвезького союзу був про те, чи схвалюють виборці ратифіковане розірвання союзу між двома конституційними державами.
Ісландія 1918 Данія Данія Так Так Так
Західна Австралія 1933 Австралія Австралія Так Ні Ні
Камбоджа Камбоджа 1945 Франція Так Так Так
Монголія Монголія 1945  Республіка Китай Так Так Так
Фарерські острови Фарерські острови 1946 Данія Данія Так Ні Ні Декларацію незалежності анулювала Данія
Ньюфаундленд 1948 Велика Британія Велика Британія Ні Ні Так Давався вибір або приєднатися до Канади, або до відповідального уряду
Саар 1955 Франція Четверта французька республіка Ні Ні Так Пізніше територію передано Західній Німеччині
Камерун 1958 Ні Ні Так Референдум щодо нової конституції Франції. Жодне голосування не приведе до незалежності.
Центральноафриканська Республіка Центральноафриканська Республіка 1958 Ні Ні Так
Чад Чад 1958 Ні Ні Так
Коморські острови 1958 Ні Ні Так
 Республіка Конго 1958 Ні Ні Так
Бенін Бенін Республіка Дагомея 1958 Ні Ні Так
Джибуті 1958 Ні Ні Так
Французька Полінезія 1958 Ні Ні Так
Габон 1958 Ні Ні Так
Гвінея Гвінея 1958 Так Так Так
Кот-д'Івуар Берег Слонової Кості 1958 Ні Ні Так
Мадагаскар Мадагаскар 1958 Ні Ні Так
Малі 1958 Ні Ні Так
Мавританія 1958 Ні Ні Так
Нова Каледонія 1958 Ні Ні Так
Нігер Нігер 1958 Ні Ні Так
 Сен-П'єр і Мікелон 1958 Ні Ні Так
Сенегал 1958 Ні Ні Так
 Верхня Вольта 1958 Ні Ні Так
 Західне Самоа 1961 Нова Зеландія Нова Зеландія Так Так Так
Алжир Алжир 1962 Франція Франція Так Так Так
 Мальта Держава Мальта 1964 Велика Британія Велика Британія Так Так Так
Прапор Родезії Родезія 1964 Так Де-факто Ні Чорношкіра більшість населення не змогла проголосувати на референдумі про незалежність Південної Родезії 1964 р., а отже результат був відхилений Сполученим Королівством і міжнародними організаціями. Це викликало оскаржене одностороннє проголошення незалежності Родезії.
Джибуті 1967 Франція Франція Ні Ні Так
Пуерто-Рико Пуерто-Рико 1967 США США Ні Ні Так
Західне Папуа 1969 Індонезія Індонезія Ні Ні Так Питання полягало в тому, чи хоче Західне Папуа відмовитися від свого суверенітету на користь Індонезії. Усі 1025 виборців одноголосно проголосували «за» підняттям рук.
Північні Маріанські Острови 1969 США США Ні Ні Так Більшість проголосувала за інтеграцію з Гуамом
Бахрейн Бахрейн 1970 Велика Британія Велика Британія Так Так Так Питання полягало в тому, чи бахрейнці віддають перевагу анексії Іраном чи незалежності.
Ніуе Ніуе 1974 Нова Зеландія Нова Зеландія Більшість за асоційований статус Асоційованого статусу досягнуто Так На референдумі йшлося про те, чи має Ніуе стати асоційованою державою Нової Зеландії. Цей політичний статус островів Кука та Ніуе інколи вважають незалежністю.
Коморські острови 1974 Франція Франція Так Так Так Країна проголосила незалежність 6 липня 1975 року, а Майотта залишилася під контролем Франції.
 Підопічна територія Тихоокеанські острови 1975 США США Ні Ні Так За незалежність проголосували тільки виборці на території майбутніх Федеративних Штатів Мікронезії.
Гватемала Гватемала 1976 Ні Ні Так Більшість проголосувала за вдосконалений статус-кво
Аруба Аруба 1977 Нідерланди Нідерланди Так Ні Так Плани повної незалежності зведено нанівець 1994 року
Джибуті Джибуті 1977 Франція Франція Так Так Так
Невіс 1977  Сент Крістофер-Невіс-Ангілья Так Ні Ні Референдум улаштувала Реформаторська партія Невісу, але його не визнав уряд Сент-Кіттс і Невіс.
Квебек 1980 Канада Канада Ні Ні Так
Кіскей 1980 ПАР ПАР Так Де-факто Визнала Південноафриканська Республіка Як і в інших Бантустанів, його незалежність на міжнародному рівні визнано не було.
Гватемала Гватемала 1982 США США Ні Ні Так
Федеративні Штати Мікронезії Федеративні Штати Мікронезії 1983 Так Так Так Мікронезія стала асоційованою державою Сполучених Штатів
Маршаллові Острови Маршаллові Острови 1983 Ні Ні Так
Палау Палау 1983 Ні Ні Так Виборці схвалили Договір про вільну асоціацію зі Сполученими Штатами
1984 Ні Ні Так
Кокосові острови Кокосові острови 1984 Австралія Австралія Ні Ні Так
Фолклендські Острови Фолклендські Острови 1986 Велика Британія Велика Британія Ні Ні Так
Нова Каледонія 1987 Франція Франція Ні Ні Так
СР Словенія 1990 СФРЮ Так Так Так
 Вірменська РСР 1991 СРСР СРСР Так Так Так
Азербайджан Азербайджан 1991 Так Так Так
Хорватія Хорватія 1991 СФРЮ Так Так Так
Естонія Естонія 1991 СРСР СРСР Так Так Так
 Грузія 1991 Так Так Так
 Косово 1991 СФРЮ Так Ні Республіка Косово (частково визнана (Албанією))
 Латвійська РСР 1991 СРСР СРСР Так Так Так
 Литовська РСР 1991 Так Так Так
 Македонія 1991 СФРЮ Так Так Так Незалежність здобуто 1991 року.
Нагірно-Карабаська Республіка Нагірно-Карабаська Республіка 1991 СРСР СРСР Так Де-факто Ні Привів до фактичної незалежності
Україна Україна 1991 Так Так Так
 Придністров'я 1991 Так Де-факто Ні Привів до фактичної незалежності
Республіка Гагаузія 1991 Так Де-факто[2] Ні Привів до фактичної незалежності. Гагаузія реінтегрувалася в Молдову в грудні 1994 року.
 Туркменська РСР 1991 Так Так Так
Узбекистан Узбекистан 1991 Так Так Так
 Республіка Боснія і Герцеговина 1992 СФРЮ Так Так Так
 СР Чорногорія 1992 Ні Ні Так
Південна Осетія Південна Осетія 1992 Грузія Так Де-факто Ні Привів до фактичної незалежності
 Республіка Татарстан 1992 Росія Росія Так Так Ні Татарстан реінтегрувався з Росією де-факто в 1994 році, де-юре в 2002 році
Еритрея Еритрея 1993 Ефіопія Ефіопія Так Так Так
Американські Віргінські Острови Американські Віргінські Острови 1993 США США Ні Ні Так
Пуерто-Рико Пуерто-Рико 1993 Ні Ні Так
Кюрасао Кюрасао 1993 Нідерланди Королівство Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосувала за реструктуризацію Нідерландських Антильських островів
Бонайре Бонайре 1994 Ні Ні Так Більшість проголосувала за збереження статус-кво.
Сінт-Мартен Сінт-Мартен 1994 Ні Ні Так
Саба (острів) Саба (острів) 1994 Ні Ні Так
Сінт-Естатіус Сінт-Естатіус 1994 Ні Ні Так
Бермудські Острови Бермудські Острови 1995 Велика Британія Велика Британія Ні Ні Так
Квебек 1995 Канада Канада Ні Ні Так «Ні» перемогло з різницею у 1,16%.
Себорга 1995 Італія Італія Так Ні Ні Жителі проголосували за незалежність у співвідношенні 304 до 4.[3] Більшість вважає її не стільки фактичною, скільки віртуальною державою.
Анжуан 1997 Коморські Острови Коморські Острови Так Де-факто Ні Де-факто Анжуан залишався незалежним до 2001 року
Невіс 1998  Сент Крістофер-Невіс-Ангілья Так Ні Так 62% виборців схвалили незалежність, але була потрібна більшість у 2/3.
Пуерто-Рико Пуерто-Рико 1998 США США Ні Ні Так
Східний Тимор Східний Тимор 1999 Індонезія Індонезія Так Так Так Референдум організувала ООН; незалежність здобуто 2002 року
Сінт-Мартен Сінт-Мартен 2000 Нідерланди Королівство Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосували за те, щоб стати країною у межах Королівства Нідерландів.
Сомаліленд Сомаліленд 2001 Сомалі Сомалі Так Де-факто Ні
Бонайре Бонайре 2004 Нідерланди Королівство Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосувала за інтеграцію з Нідерландами
Саба (острів) Саба (острів) 2004 Ні Ні Так Більшість проголосувала за прямі конституційні зв'язки з Нідерландами
Kurdistan Іракський Курдистан 2005 Ірак Ірак Так Ні Ні
Кюрасао Кюрасао 2005 Нідерланди Королівство Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосували за те, щоб стати автономною країною у складі Королівства Нідерландів
Сінт-Естатіус Сінт-Естатіус 2005 Ні Ні Так Більшість проголосували за те, щоб залишитися у складі Нідерландських Антильських островів
Чорногорія Чорногорія 2006 Сербія та Чорногорія Сербія та Чорногорія Так Так Так
Південна Осетія Південна Осетія 2006 Грузія Грузія Так Де-факто Ні Питання полягало в тому, чи має Південна Осетія зберегти свій «де-факто» незалежний статус
Придністров'я Придністров'я 2006 Молдова Молдова Так Де-факто Ні Питання полягало в тому, чи має Придністров'я зберегти свій «де-факто» незалежний статус
Токелау Токелау 2006 Нова Зеландія Нова Зеландія Більшість за асоційований статус
та кворуму не досягнуто 		Асоційованого статусу не досягнуто Так На референдумі йшлося про те, чи повинен Токелау стати асоційованою державою Нової Зеландії. Цей політичний статус островів Кука та Ніуе іноді вважають незалежністю. 60% виборців підтримали, але потрібна була більшість у 2/3.
2007 Більшість за асоційований статус
, та кворуму не досягнуто 		Асоційованого статусу не досягнуто Так
Південний Судан Південний Судан 2011 Судан Судан Так[4] Так Так Незалежності досягнуто 9 липня 2011 року.
Пуерто-Рико Пуерто-Рико 2012 США США Ні Ні Так
Донецька народна республіка Донецька народна республіка 2014 Україна Україна Так[5] Оголошено[6] Ні Питання полягало в тому, чи повинна т. зв. «ДНР», яка контролює лише частину заявленої території, стати незалежною державою.
Луганська народна республіка Луганська народна республіка 2014 Так[5] Оголошено[6] Ні Питання полягало в тому, чи повинна т. зв. «ЛНР», яка контролює лише частину заявленої території, стати незалежною державою.
Венето 2014 Італія Італія Так Ні Ні Референдум провела онлайн і через самодіяльні кабінки для голосування приватна організація «Plebiscite 2013» без перевірки виборців і без співпраці з італійським національним чи венеційським регіональним урядом. 89% жителів проголосували за відділення від Італії.[7] Офіційний референдум про автономію Венето відбувся 22 жовтня 2017 року, на якому 98% проголосували за особливу автономію для Венето.
Шотландія Шотландія 2014 Велика Британія Велика Британія Ні Ні Так
Каталонія 2014 Іспанія Іспанія Так Ні Ні
Сінт-Естатіус Сінт-Естатіус 2014 Нідерланди Нідерланди Ні Ні Так Більшість проголосувала за автономію у межах Королівства Нідерландів, але низька явка зробила результат недійсним.
Південна Бразилія 2016 Бразилія Бразилія Так Ні Ні Називався «плебісцитом», явка становила лише 2,91%.
Пуерто-Рико Пуерто-Рико 2017 США США Ні Ні Так Якби більшість виборців обрали варіант «Незалежність/Вільна асоціація», було б проведено ще один референдум про незалежність за цими двома варіантами. Проте більшість виборців проголосували за статус американського штату.
Kurdistan Іракський Курдистан 2017 Ірак Ірак Так Ні[8] Ні Референдум також відбувся на спірних територіях Північного Іраку.
Каталонія 2017 Іспанія Іспанія Так Ні[9] Ні Парламент Каталонії в односторонньому порядку 27 жовтня 2017 року оголосив про створення Каталонської Республіки. Декларацію не визнав уряд Іспанії, який далі розглядає Каталонію як частину своєї суверенної території, встановивши на початку робочого дня 30 жовтня пряме правління. 31 жовтня 2017 року Конституційний суд Іспанії офіційно відкликав декларацію зі зворотною силою.[10]
Південна Бразилія 2017 Бразилія Бразилія Так Ні Ні Друга спроба референдуму, названа «плебісцитом», де явка становила тільки 1,72%.
Нова Каледонія Нова Каледонія 2018 Франція Франція Ні Ні Так
Бугенвіль 2019 Папуа Нова Гвінея Папуа Нова Гвінея Так Підлягає узгодженню[11] Так Проводився з 23 листопада по 7 грудня 2019 року.[12][13] Голосування не було обов'язковим, а останнє слово щодо того, що буде з Бугенвілем, має уряд Папуа-Нової Гвінеї.[14] Незалежність буде надано в 2027 році.[15]
Нова Каледонія Нова Каледонія 2020 Франція Франція Ні Ні[16] Так

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Neverendum referendum: Voting on independence, Quebec-style. BBC News Online. 8 вересня 2014. Процитовано 1 грудня 2021.
  2. ↑ Marcin Kosienkowski (2017) The Gagauz Republic: An Autonomism-Driven De Facto State The Soviet and Post-Soviet Review, volume 44, no. 3, pp292–313
  3. ↑ Roth, Christopher F. (March 2015). Let's Split! A Complete Guide to Separatist Movements and Aspirant Nations, from Abkhazia to Zanzibar (PDF). Litwin Books, LLC. с. 90. In 1995, Giorgio held a referendum, with Seborgans opting for independence 304-4.
  4. ↑ South Sudan backs independence – results
  5. ↑ а б In eastern Ukraine, polls close amid allegations of double-voting - CNN.com. CNN. 11 травня 2014. Процитовано 30 вересня 2014.
  6. ↑ а б Russia Praises Ukraine's Autonomy Law for Rebel Areas. WSJ. 17 вересня 2014. Процитовано 30 вересня 2014.
  7. ↑ J. Lyman, Eric (19 квітня 2014). Venice wants out of Italy. USA Today. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 12 березня 2023. (англ.)
  8. ↑ Iraqi Kurds offer to 'freeze' independence referendum result. BBC. 25 жовтня 2017. Процитовано 27 жовтня 2017.
  9. ↑ Catalonia independence: Spain takes charge of Catalan government BBC News, 28 October 2017
  10. ↑ Suspendida la declaración de independencia de Cataluña (ісп.)
  11. ↑ Lyons, Kate (10 грудня 2019). Bougainville referendum: region votes overwhelmingly for independence from Papua New Guinea. The Guardian (англ.). Процитовано 11 грудня 2019. Референдум не обов'язковий, і керівництво Папуа-Нової Гвінеї та Автономного регіону Бугенвіль вестиме переговори, а останнє слово залишиться за парламентом Папуа-Нової Гвінеї.
  12. ↑ Mair, John (5 серпня 2019). Bougainville agrees with PNG to delay independence vote till November. Reuters (англ.). Процитовано 5 серпня 2019.
  13. ↑ Bougainville referendum now set to be held on 23 November. Radio New Zealand (новозел. англ.). 5 серпня 2019. Процитовано 5 серпня 2019.
  14. ↑ Bougainville referendum not binding - PM. Radio New Zealand (новозел. англ.). 11 березня 2019. Процитовано 18 березня 2019.
  15. ↑ PNG, B’ville agree on latter’s independence. Post Courier (амер.). 7 липня 2021. Процитовано 3 жовтня 2021.
  16. ↑ Sartre, Julien; Doherty, Ben (4 жовтня 2020). New Caledonia rejects independence from France for second time. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 4 жовтня 2020.

Додаткова література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Референдум_про_незалежність&oldid=39557485