Солоницівка — Вікіпедія

селище Солоницівка
Герб Солоницівки
Висота маршала Конєва
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Харківський район
Тер. громада	Солоницівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA63120250010071938
Облікова картка	Солоницівка
Основні дані
Засновано	1662[1]
Статус	із 2024 року
Площа	5,66 км²
Населення	▼ 13 254 (01.01.2022)[2]
Густота	2 323 осіб/км²;
Поштовий індекс	62370
Телефонний код	+380 5763
Географічні координати	49°59′28″ пн. ш. 36°3′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д. / 49.99111; 36.05472
Висота над рівнем моря	113 м
Водойма	р. Уди
Відстань
Найближча залізнична станція:	Куряж
До станції:	3 км
До райцентру:
- автошляхами:	27,1 км
До обл. центру:
- залізницею:	15 км
- автошляхами:	17,7 км
Селищна влада
Адреса	62370, смт Солоницівка, вул. Визволителів, 6
Голова селищної ради	Шабатько Василь Іванович
Карта
Солоницівка
Солоницівка Солоницівка
Солоницівка у Вікісховищі

Солониці́вка (в минулому — Сінолицівка) — селище Харківського району Харківської області. З 2020 року центр Солоницівської селищної громади.

Населення становить 15 670 осіб (6 500 мешканців (1965), частина яких працює у сусідньому Харкові.

Працює меблева фабрика та завод силікатної цегли. У селищі розташована Дергачівська виправна колонія № 109.

Селище міського типу Солоницівка знаходиться на річці Уда (переважно лівий берег), вище за течією на відстані 1 км розташований смт Пересічне, нижче за течією на відстані менше 1 км — села Подвірки і Надточії. Через східну частину селища протікає річка Куряж (притока Уди).

Відстань до колишнього райцентру становить 27 км і проходить автошляхом Р46 та дорогою місцевого значення.

Через селище проходить автомобільна дорога Т 2106. Поряд з селищем проходить залізниця, станції Шпаківка, Подвірки, Куряж.

Північно-західна частина селища, яка знаходиться на правому березі річки Уди — колишнє село Баси. Північна частина селища — колишні населені пункти Червоне і Гаврилівка.

На території поблизу селища знаходяться сліди поселень скіфського часу (V—III століття до н. е.), а також Черняхівської (II—IV століття до н. е.) та салтівської (VIII—X століття) культур. Селище розташоване в козацькому краї — Слобожанщині. У давньоруських літописах і документах XVI—XVII століть цю місцевість називали «Диким полем», південною околицею степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.

У XVII столітті виник хутір Сінолицівка. Тоді тут жило кілька сімей переселенців з Правобережжя. А пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки.

1662 рік - дата першої згадки цього поселення^[1]

У селі курили вино (виготовляли самогон), лицювали сіно перед продажем в Харкові.

У 2-й половині XVIII століття в Солоницівці (тоді — слободі Сінолицівка Харківського повіту) парафіяни збудували дерев'яну Миколаївську церкву.

У 1750—1760 роки в Пересечанську сотню була зарахована слобода Сінолицівка.

В основу правління було покладене самоврядування. Сільський староста обирався шляхом голосування. Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, а рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу.

На території сучасної Солоницівки 28 квітня 1663 року Григорієм Єрофійовичом Донець-Захаржевським заснований Курязький монастир (в 8 верстах від Харкова, на височині, який був оточений в ті часи дрімучими лісами).

У 1678 р. Харківський полковник Г. Донець відібрав землі у двох мельників Льва Жигалко та Омеляна біля річки Люботинка в дачах слободи Люботин, запідозрених у повстанні проти влади, і передав ці земельні ділянки Курязькому монастирю. 4 квітня 1687 грамотою на ім'я харківського воєводи Василя Івановича Сухотина закріплені угіддя за Курязьким монастирем. Так в околицях Люботина з'явилося монастирське землеволодіння, яке зберігалося і в XVIII столітті. Лише в XIX столітті ці землі були Курязьким монастирем продані.

У першій половині XIX століття в селі з'являються перші підприємства (цегельний завод, винокурня, млин).

За даними на 1864 рік у казенному селі Синьолицівка Пересічнянської волості Харківського повіту мешкало 718 осіб (360 чоловічої статі та 358 — жіночої), налічувалось 106 дворових господарств, існувала православна церква.

У казенному селі Гаврилівка мешкало 764 особи (378 чоловічої статі та 386 — жіночої), налічувалось 285 дворових господарств, існувала православна церква. ^[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1237 осіб (572 чоловічої статі та 665 — жіночої), з яких 1232 — православної віри^[4].

Станом на 1914 рік кількість мешканців Синьолицівки зросла до 1782 осіб, Гаврилівки — 2687 осіб^[5].

На початку XX на території селища працювала броварня (залізнична станція Куряж, Харківське товариство завод «Малоросія», марки пива «Імперіал», «Столове», «Чеське»).

У трудовій колонії ім. М. Горького (з 1926 — на території селища Солоницівка в Куряжі в приміщенні колишнього Курязького монастиря) Антон Семенович Макаренко здійснив безприкладний в педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей-правопорушників і в дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова). 9 травня 1926 Антон Семенович виїхав в Куряж. 15 травня 1926 колектив колонії імені Горького прибув в Куряж у повному складі. 26 березня 1927 в Куряжі, де за 10 місяців сформувався новий, дружний колектив, святкували річницю народження М.Горького. Спочатку в Куряжі розташовувалася дитяча колонія, в якій було чотириста хлопців.

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в Солоницівці, Куряжанці та Подвірках — 166 людей^[6].

В історії Німецько-радянської війни Харківська визвольна операція серпня 1943 року мала особливе значення. Історики розглядають її як складову частину Курської битви, але в новітній історії України її значення куди більше. Є всі підстави вважати, що саме визволення Харкова поклало початок процесу безперервного звільнення України від окупантів.

22 серпня 1943 року частини 53-ї армії захопили вигідні позиції для завдавання ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м відкривався вид на місто. На висоті 197,3 м біля селища Солоницівка знаходився командний пункт генерал-полковника І. С. Конєва. Треба відзначити, що до 22 серпня німецьке командування практично повністю відвело свої війська з міста: у руках окупантів залишалися Нова Баварія і Основа. Евакуація німецьких військ і майна проходила через залізничну станцію «Нова Баварія», оскільки Південний вокзал як транспортний вузол був до цього часу знищений. Станом на ранок 23 серпня війська Вермахту і СС (39 пд, 106 пд, 167 пд, 168 пд, 198 пд, 282 пд, 320 пд, 355 пд, 6 тд, частини АК «Раус», 3 тк, а також 2 тк СС) були розміщені на позиціях лінії Люботин-Коротич-Нова Баварія-Бабаї-Основа-Безлюдівка. Щоб врятувати місто від остаточного руйнування, командуючий Степовим фронтом І. С. Конєв віддав наказ військам 53-ї (ком. генерал-майор І. М. Манагаров), 57-ї (ком. генерал-лейтенант Н. А. Гаген), 69-ї (ком. генерал-лейтенант В. Д. Крючонкін) і 7-ї Гвардійської (кім. генерал-лейтенант М. С. Шумілов) арміям про нічний штурм Харкова. За спогадами командувача 53-й армією Івана Мефодійовича Манагарова, ввірені йому війська просувалися по місту не зустрічаючи будь-якого серйозного опору. Тобто, як такого штурму міста 23 серпня не було, за винятком важких боїв в південно-західних передмістях Харкова (смуга настання 57-ї загальновійськової і 5 Гвардійської танкової армій), де був створений ланцюг укріплених пунктів, призначених для оборони Мереф'янського шосе (Жихор, Високий, Безлюдівка, Васищеве, Покотилівка, Бабаї, Основа).

Зараз меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» в селищі Солоницівка (в 1943 році — Сінолицівка) став центром не лише районних, а й обласних заходів, присвячених пам'ятним датам німецько-радянської війни. Саме тут збираються ветерани 53-ї та 57-ї армій.

1980 року село Гаврилівка було приєднане до селища Солоницівка.

Розподіл населення за рідною мовою за даними ^[7]:

По території селища проходить магістральна залізнична лінія, що зв'язує Харків з Полтавою і Золочевим. На території селища знаходиться великі залізничні вузли (товарні перевезення) — залізничні станції Куряж і Шпаківка.

Селище пов'язане автобусним сполученням з Харковом. Час і дозі — близько 15 хвилин, очікування автобуса 10-15 хвилин, також зупиняються автобуси на: Вільшани, Бермінводи.

• Дергачівський м'ясокомбінат
• Харківська ТЕЦ-5
• Бітумно-руберойдовий завод Акваізол
• Курязький цегельний завод
• Солоницівський комбінат з виробництва деревно-стружкових плит
• Лікеро-горілчаний завод «АРГО»
• Миловарна фабрика «Слобожанський миловар»
• Курязький комбінат будівельних матеріалів (Курязький ДБК)
• Українська гірничо-металургійна компанія
• Логістичний центр корпорації «Бісквіт-Шоколад» (м. Харків)
• Дистрибуційний центр компанії ПІІ «Книжковий клуб „Клуб Сімейного Дозвілля“»
• Фабрика з виробництва матраців ТОВ «Ком-Фор»

• Телекомпанія «Елітон»
• Дитячий театр
• Дитячий клуб «Орлятко»
• Спорткомплекс і стадіон футбольного клубу «Енергетик»
• Фотостудія «Бліц»
• Лінгвістичний клуб «Бівер»

• Українська Православна Церква;
• Українська Автокефальна Православна Церква;
• Євангеліївських християн-баптистів;
• Свідків Єгови;

• Рудько Микола Порфирович (1925-1973) - дослідник, публіцист і викладач шкіл Київської Академії (Київський Університет) радянської епохи;
• Грінченко Микола Володимирович — футболіст.
• Дикань Андрій Олександрович — футболіст, гравець національної збірної України.
• Євтушенко Спиридон Макарович — диякон, священномученик.
• Скольченков Олександр Кузьмич — радянський військовик, учасник афганської війни.
• Мірошник Микола Вікторович — український військовик.
• Шищенко Сергій Юрійович — футболіст, гравець національної збірної України.

• Одна з найяскравіших пам'яток Солоницівки — меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» — є центром районних та обласних заходів, присвячених пам'ятним датам Німецько-радянської війни. На території комплексу знаходиться музей «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років»
• Танк Т-34-85
• Танк Т-70
• Церква Успіння Пресвятої Богородиці

• Дергачівський м'ясокомбінат знаходиться не в Дергачах, а в Солоницівці. У Солоницівці також знаходиться ще один м'ясокомбінат — Солоницівський.
• На сучасному гербі Солоницівки зображена ТЕЦ-5 (машинний корпус і труба), насправді перебуває в Подвірках, але в межах Солоницівської селищної ради.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Харківська область

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• «История городов и сел Украинской ССР», Том «Харьковская область», стор. 339 (рос.)^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Прогноз погоди в смт. Солоницівка [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]

• Солоницівська селищна рада [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії Харківської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.