Центральна виборча комісія України — Вікіпедія
Центральна виборча комісія України | |
---|---|
(ЦВК) | |
Будівля ЦВК | |
Загальна інформація | |
Країна | Україна |
Дата створення | 1997 |
Штаб-квартира | 01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1 |
Річний бюджет | 4.87 млрд. ₴ (2019, виборчий рік)[1] 177.2 млн. ₴ (2018, невиборчий рік)[2] |
Голова | Олег Діденко |
Секретар | Олена Гатаулліна |
Підвідомчі органи | 225 окружних виборчих комісій Закордонний виборчий округ |
Ключовий документ | Закон України «Про Центральну виборчу комісію» |
cvk.gov.ua | |
50°25′40″ пн. ш. 30°32′28″ сх. д. / 50.42778° пн. ш. 30.54111° сх. д.
Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій України |
---|
|
Вибори та референдуми |
Категорія • Інші країни |
Центра́льна ви́борча комісія України (скор. — Центрвиборчком, ЦВК) є постійним колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки, проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, голів громад, організації всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених законами України. ЦВК виконує повноваження окружної виборчої комісії в Закордонному виборчому окрузі.
Комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль за діяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісій з місцевих референдумів.
Комісія здійснює свої повноваження самостійно, незалежно від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб[3].
Відповідно до вимог Конституції України в листопаді 1997 року утворено нову державну інституцію — Центральну виборчу комісію. Прийнято Закон України «Про Центральну виборчу комісію», в якому визначено, що Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом, котрий відповідно до Конституції України, законів України забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів.
Центрвиборчком також здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів до місцевих рад, сільських, селищних, міських голів і проведення місцевих референдумів. Він очолює систему виборчих комісій, які утворюються для підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського референдуму, спрямовує їх діяльність.
Центральна виборча комісія є незалежним державним органом. Для виконання своїх функцій вона наділена правами й повноваженнями, які дають можливість залучати до здійснення надзвичайно важливої для країни справи державні органи всіх рівнів. Комісія будує свою діяльність на засадах законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості й гласності[4].
Діяльність Комісії здійснюється відкрито і публічно.
Наразі усі вибори в державі відбуваються на підставі Єдиного державного реєстру виборців, розпорядником якого чинним законодавством визначена ЦВК.[5]
Верховна Рада України призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії за поданням Президента України. У поданні Президента України про призначення на посаду членів Комісії враховуються пропозиції депутатських фракцій і груп, утворених у поточному скликанні Верховної Ради України.
До складу Комісії входять 17 членів Комісії. Комісія працює на постійній основі. Член Комісії є державним службовцем. Строк повноважень члена Комісії — 7 років. Членом Комісії може бути громадянин України, який на день призначення досяг двадцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років та володіє державною мовою. Голова Комісії, заступники Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менше п'яти інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту.
Верховна Рада України 13 вересня 2019 задовільнила подання президента України Володимира Зеленського щодо звільнення усього складу Центральної виборчої комісії (ЦВК) України.
Станом на 4 жовтня 2019 року Комісія має такий склад:
- Діденко Олег Миколайович — Голова Центральної виборчої комісії
- Дубовик Сергій Олегович — заступник Голови Центральної виборчої комісії
- Плукар Віталій Володимирович — заступник Голови Центральної виборчої комісії
- Гатаулліна Олена Аухатівна — секретар Центральної виборчої комісії
- Боярчук Оксана Борисівна — член Центральної виборчої комісії
- Буглак Юрій Олександрович — член Центральної виборчої комісії
- Гевко Андрій Євгенович — член Центральної виборчої комісії
- Глущенко Вікторія Анатоліївна — член Центральної виборчої комісії
- Грень Віталій Вячеславович — член Центральної виборчої комісії
- Євстігнєєв Андрій Сергійович — член Центральної виборчої комісії
- Єфремова Ірина Олексіївна — член Центральної виборчої комісії
- Кармаза Олександра Олександрівна — член Центральної виборчої комісії
- Любченко Павло Миколайович — член Центральної виборчої комісії
- Мірошниченко Юрій Романович — член Центральної виборчої комісії
- Перепелюк Володимир Григорович — член Центральної виборчої комісії
- Постівий Сергій Олександрович — член Центральної виборчої комісії
- Фрицький Юрій Олегович — член Центральної виборчої комісії
- Діденко Олег Миколайович — з 4 жовтня 2019 року[6].
- 1989—1992 — Віталій Бойко. Провів перші відносно демократичні вибори Верховної Ради УРСР (1990) та перші президентські вибори незалежної України, на яких головою держави обрали Леоніда Кравчука.
- 1992—1993 — Олександр Лавринович виконував обов'язки голови ЦВК.
- 1993—1997 — Іван Ємець. Провів дострокові вибори Президента України у 1994 році, у яких Леонід Кучма переміг Леоніда Кравчука.
- 1997—2004 — Михайло Рябець. Провів дві парламентських кампанії і одну президентську за часів президентства Л.Кучми.
- 2004 — Сергій Ківалов. Провів 1-й і 2-й тури виборів Президента, після чого був звільнений зі своєї посади.
- 2004—2007 — Ярослав Давидович. Очолював ЦВК під час повторного голосування 2-го туру президентських виборів 2004 року (так званий «третій тур»).
- 2007—2013 — Володимир Шаповал. Провів дві парламентських кампанії: дострокові вибори в 2007 році і вибори в 2012 році, а також одну президентську.
- Від 6 липня 2013 по 20 вересня 2018[7] — Михайло Охендовський[8]. Провів парламентську кампанію позачергові вибори в 2014 році і одну позачергову президентську.
- Від 5 жовтня 2018 по 13 вересня 2019[9] — Тетяна Сліпачук. Провела парламентську кампанію позачергові вибори в 2019 році і одну позачергову президентську.
- Вибори Президента України 2019
- Вибори Президента України 2014
- Вибори Президента України 2010
- Вибори Президента України 2004
- Вибори Президента України 1999
- Вибори Президента України 1994
- Вибори Президента України 1991
- Парламентські вибори в Україні 2019
- Парламентські вибори в Україні 2014
- Парламентські вибори в Україні 2012
- Парламентські вибори в Україні 2007
- Парламентські вибори в Україні 2006
- Парламентські вибори в Україні 2002
- Парламентські вибори в Україні 1998
- Парламентські вибори в Україні 1994
- ↑ Розподіл видатків Державного бюджету України на 2019 рік (документ .xls), лист «dod3», рядок 715 — офіційний сайт Верховної Ради України
- ↑ Розподіл видатків Державного бюджету України на 2018 рік (документ .xls), лист «д3», рядок 670 — офіційний сайт Верховної Ради України
- ↑ Про Центральну виборчу комісію: Верховна Рада України; Закон від 30.06.2004 № 1932-IV. Архів оригіналу за 2 листопада 2012. Процитовано 4 грудня 2012.
- ↑ Матеріал агентства «Укрінформ». Архів оригіналу за 7 листопада 2004. Процитовано 31 січня 2005.
- ↑ Офіційний сайт Державного реєстру виборців. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 7 березня 2019.
- ↑ Головою ЦВК обрали Олега Діденка [Архівовано 5 жовтня 2019 у Wayback Machine.] Укрінформ (04.10.2019)
- ↑ Рада розпустила ЦВК. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 26 вересня 2018. Процитовано 26 вересня 2018.
- ↑ Михайло Глуховський. ЦВК: Ківалов повертається // Zbruch, 11.07.2013. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 20 листопада 2015.
- ↑ РАДА ЗВІЛЬНИЛА ВСЮ ЦВК [Архівовано 16 вересня 2019 у Wayback Machine.] Українська правда (13 вересня 2019)
- Офіційний вебсайт [Архівовано 31 січня 2010 у Wayback Machine.]
- Закон України Про Центральну виборчу комісію [Архівовано 5 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- Нестерович В. Ф. Виборче право України: Підручник. Київ: Видавництво Ліра-К, 2017. 504 с.
- Нестерович В. Ф. Поняття, види та система виборчих органів. Публічне право. 2018. № 3. С. 69-77.
- В. М. Шаповал. Центральна виборча комісія [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 456. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Центральна виборча комісія [Архівовано 10 березня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
Це незавершена стаття про політику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |