Шестиденна війна — Вікіпедія

Шестиденна війна
Арабо-ізраїльський конфлікт
Територія, яка була під контролем Ізраїлю до та після Шестиденної війни. Тиранські протоки виділені колом між Акабською затокою на півночі і Червоним морем на півдні.
Дата: 5—10 червня 1967 Місце: Близький Схід Результат: Перемога Ізраїлю Територіальні зміни: Ізраїль захоплює Сектор Гази і Синайський півострів в Єгипту, Західний берег (включаючи Східний Єрусалим) у Йорданії, і Голанські висоти у Сирії
Сторони
Ізраїль	Єгипет  Сирія  Йорданія Ірак За підтримки: * Ліван ОВП
Командувачі
Леві Ешколь Моше Даян Іцхак Рабин Узі Наркіс[ru] Мордехай Гур Ісраель Таль[ru] Мордехай Год[ru] Єшаягу Ґавіш Аріель Шарон Езер Вейцман Шломо Ерель Давід Ельазар	Ґамаль Абдель Насер Абдель Хакім Амер Абдул Мунім Ріяд Хусейн бен Талал Зайд ібн Шакер Асад Ганма[en] Салах Джадід Нуреддін аль-Атассі Абдель Рахман Ареф Мубарак Абдулла аль-Джабер ас-Сабах[en] Салех Мухаммед Аль-Сабах Фахд аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах[en]
Військові сили
50 тис. військ 214 тис. резервістів 300 літаків 800 танків Усього військ: 264 тис. (100 тис. залучено)	Єгипет: 240 тис. військ Сирія, Йорданія, Ірак: 307 тис. військ 957 літаків 2,504 танки Ліван: 2 літаки Усього військ: 547 тис. (240 тис. залучено)
Втрати
776—983 вбитих 4,517 поранено 15 військовополонених 400 знищених танків 46 знищених літаків	Єгипет: 10—15 тис. вбитих або зниклих безвісти 4,338 військовополонених Йорданія: 6 тис. вбитих або зниклих безвісти 553 військовополонених Сирія: 2,5 тис. вбитих 591 військовополонений Ірак: 10 вбитих 30 поранених Ліван: 1 втрачений літак Сотні знищених танків 452+ знищених літаків
20 вбитих ізраїльських мирних жителів 34 вбитих моряків ВМС США

Шестиденна війна (івр. מלחמת ששת הימים‎, Мільхемет Шешет га-Ямім; араб. حرب الأيام الستة‎, Ḥarb al‑Ayyam as‑Sitta або араб. حرب 1967‎, Ḥarb 1967) — війна на Близькому Сході між Ізраїлем, з одного боку, і Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком і Алжиром з другого (5—10 червня 1967)^[1][2][3]. Почата 5 червня Ізраїлем із повітряного та наземного удару.

На кінець війни Ізраїль окупував Синайський півострів, Сектор Гази, Західний берег річки Йордан, Східний Єрусалим та Голанські висоти. Наслідки війни досі визначають політичну ситуацію в регіоні.

• У листопаді 1966 року Єгипет та Сирія уклали союз (частково — внаслідок постійного дезінформування урядів як Єгипту, так і Сирії представниками СРСР про плани Ізраїлю щодо нападу на Сирію)^[4].
• Ізраїль оголосив, що в разі закриття Тиранської протоки, виведення військ ООН, відправлення іракських військ до Єгипту та підписання військового пакту між Єгиптом та Йорданією залишає за собою право почати військові дії.
• 16 травня 1967 року Єгипет звинуватив Ізраїль у загрозі агресії стосовно Сирії та стягнув до кордону на сході Синайського півострова кілька дивізій. Інформація щодо стягування озброєних військових підрозділів Ізраїлю до кордонів надійшла від СРСР.^[4]
• 17 травня Йорданія почала мобілізацію.
• 18 травня Єгипет висунув вимогу ООН вивести війська, які патрулювали лінію припинення вогню 1948—1956 років. Генеральний секретар ООН У Тан віддав розпорядження вивести війська. Того ж дня почалася мобілізація в Кувейті.
• 19 травня війська ООН було виведено, в Ізраїлі почалася часткова мобілізація.
• 20 травня часткова мобілізація в Ізраїлі завершилася.
• 22 травня президент Єгипту Насер Гамаль Абдель розмістив гарнізон у Шарм-ель-Шейху, оголосив блокаду Тиранської протоки.
• 23 травня Саудівська Аравія оголосила готовність взяти участь у військовому конфлікті.
• 24 травня Йорданія завершила мобілізацію.
• 28 травня почав проводити мобілізацію Судан.
• 29 травня до Єгипту було перекинуто алжирські війська.
• 30 травня Єгипет і Йорданія підписали договір про взаємодопомогу, Єгипет направив генерала Абдула Мунім Ріяда командувати силами союзників на Йорданському фронті.
• 31 травня до Йорданії направлено іракські війська.
• 4 червня у телефонних переговорах між королем Йорданії Хусейном і президентом Єгипту Насером, перехоплених Ізраїлем, Хусейн погодився підтримати Єгипет та звинуватити США в підтримці Ізраїлю. Більшість арабських держав, окрім Йорданії, розірвали дипломатичні стосунки з США.

5 червня. Початок війни. Ізраїль вирішив завдати превентивного повітряного та наземного удару. Рано вранці ізраїльські ВПС завдали ударів по всіх аеродромах Єгипту, фактично знищивши єгипетські ВПС. Пізніше були розгромлені ВПС Йорданії та Сирії, частково знищені іракські ВПС у районі Мосула.

5 червня. Перший день. Розгорнуті уздовж фронту по осі північ-південь ізраїльські війська посилені механізованою дивізією полковника Ехуда Решефа, механізованою дивізією генерал-майора Ісраеля Таля, механізованою дивізією генерал-майора Аріеля Шарона, бронетанковою дивізією генерал-майора Авраама Йоффе. Дивізія Таля почала наступ у напрямі Хан-Юніс — Рафах — Ель-Аріш. Бригада Решефа вирушила на південь, у Газу. Дивізія Шарона атакувала ворожі війська в районі Абу-Агейла — Куссейма. Пізніше Йоффе завдав удару в центр Синаю.

6 червня. Другий день. О 12:00 війська Решефа захопили Газу. Шарон, який в цей час захопив Абу-Агейла, відправив частину своїх військ очистити Рафах та Ель-Аріш. Із рештою військ він атакував ущелину Мітла. Йоффе успішно атакував основні єгипетські сили в центрі Синаю в Джебель-Лібні. Єгипетський головнокомандуючий віддав наказ про відступ усіх військ із Синаю.

7 червня. Третій день. Основні сили Таля підійшли до Бір-Гіфгафу. Передова бригада Йоффе, досягши східного краю ущелини Мітла, залишилась без палива та боєприпасів, зупинилася та була оточена відступаючими єгипетськими військами. Шарон зайняв Нахлю, інші підрозділи ізраїльської армії очистили Північно-Східний Синай та захопили Шарм-еш-Шейх.

8 червня. Четвертий день. Єгипетські бронетанкові частини намагалися прикрити відступ єгипетських військ, але були відкинуті військами Ісраеля Таля. Дивізія Йоффе прорвалася через ущелину Мітла. Дивізія Шарона взяла Нахль та попрямувала в ущелину Мітла. Синай повністю перейшов під контроль ізраїльтян.

9 червня. П'ятий день. Припинення вогню. Рада безпеки ООН зажадала припинення вогню. Ізраїль припинив вогонь негайно, Єгипет — наступного дня.

Ізраїль планував уникати військових операцій проти Йорданії та Сирії, поки не закінчаться військові дії на Синайському півострові. У той же час Ізраїль прагнув встановити контроль над Єрусалимом.

Ізраїль запропонував королю Хуссейну зберігати нейтралітет в обмін на обіцянку про ненапад, але інші арабські країни вимагали від короля вступити у війну. Очевидно, він сподівався, що його далекобійні гармати (155-мм M40 (САУ)), направлені на Тель-Авів, задовольнять союзників, не спровокувавши Ізраїль. Проте ці гармати становили загрозу для основної ізраїльської північної авіабази в Рамат-Давіде. Тому після початку обстрілу^[5] Ізраїль вирішив почати операцію проти Йорданії.

5 червня. Перший день. У Єрусалимі почалися бої. Вирішальну роль у цій операції відіграли парашутисти підрозділів полковника Мордехая Гура. Того ж дня вони наблизилися до стін Старого міста, де були розгорнуті йорданські війська.

6 червня. Другий день. Ізраїльський наступ на Старе місто був зупинений. Проте оточення міста було завершене — частини ізраїльської танкової бригади захопили Рамаллу на півночі, інша бригада зайняла Латрун на південному заході. Вперше після 1947 року дорога Тель-Авів — Єрусалим була відкрита для ізраїльського руху.

7 червня. Третій день. Полковник Гур штурмом узяв Старе місто. Близько полудня було захоплено Вифлеєм, трохи пізніше — Гуш Еціон. Згідно з пропозицією Ради безпеки ООН з 20:00 бої були припинені.

5 червня. Перший день. Ізраїльські Північні війська, очолювані генерал-майором Давидом Елазаром, опівночі підійшли до міста Дженін.

6 червня. Другий день. Дженін захоплений ізраїльськими військами.

7 червня. Третій день. Ізраїльтяни захопили місто Наблус.

5 — 8 червня. Перший — четвертий день. На Голанських висотах перебувало шість сирійських бригад (з шістьма в резерві). Увечері 5 червня ударами ізраїльських ВПС було знищено приблизно дві третини всіх сирійських ВПС. Протягом чотирьох днів відбувалися артилерійські обстріли, сторони не робили спроб оволодіти ініціативою.

9 червня. П'ятий день. Елазар отримав наказ терміново почати наступ рано-вранці. Він сконцентрував війська для атаки через район Дан-Баніас на північ від Голанського плато, уздовж підніжжя гори Гермон. Ці сили прорвали сирійську оборону, а вранці наступного дня три бригади вийшли на плато. Одночасно інші частини пробивалися через пагорби на північ від Тиверіадського озера. Елазар наказав військам, які недавно билися в Дженін-Наблуському районі, рухатися на північ та завдати удар по Голанських висотах на південь від озера.

10 червня. Шостий день. Ізраїльтяни прорвалися через сирійську оборону на півночі Голанських висот, потім здійснили лобову атаку через плато, щоб підійти до Тиверіадського озера з півночі, заходу та південного заходу. Одночасно група військ, передислокована з Йорданського фронту, підійшла з півдня. До вечора Тиверіадське озеро було оточено.

10 червня — Болгарія, Угорщина, Польща, СРСР, Чехословаччина та Югославія розірвали дипломатичні стосунки з Ізраїлем.

17 червня — 21 липня в Нью-Йорку відбулася 5-а надзвичайна спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, скликана за пропозицією СРСР. Жоден із трьох проєктів резолюції з приводу арабо-ізраїльського конфлікту не було ухвалено. 4 та 14 липня прийнято три резолюції про захист цивільного населення та статус Єрусалиму. 21 липня сесія була формально перервана, а офіційно закрита 18 вересня.

22 листопада — Рада Безпеки ООН одностайно ухвалила резолюцію 242, що вимагала «встановлення справедливого та міцного миру на Близькому Сході, який повинен включати два принципи:

1. Виведення ізраїльських сил з територій, окупованих під час конфлікту.
2. Пошана та визнання суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності кожної держави в даному районі та їх права жити в безпечних та визнаних кордонах».

У різних країнах арабського світу відбулися масові маніфестації на підтримку Сирії, Йорданії та Єгипту.

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

• І. Д. Коміренко. Арабо-ізраїльська війна 1967 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• О. А. Коппель. Палестинська проблема // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• Ginor I., Remez G. The Soviet-Israeli War, 1967—1973: The USSR's Military Intervention in the Egyptian-Israeli Conflict. Oxford University Press, 2017.
• Gluska A. The Israeli Military and the Origins of the 1967 War: Government, Armed Forces and Defence Policy 1963-67. Routledge, 2006.
• Louis W.R., Shlaim A. The 1967 Arab-Israeli War: Origins and Consequences. Cambridge University Press, 2012.
• Sharnoff M. Nasser's Peace: Egypt's Response to the 1967 War with Israel. Routledge, 2017.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шестиденна війна

• Черчилль Р. Шестиденна війна [Архівовано 2 лютого 2009 у Wayback Machine.]
• Тененбаум Б. Знаменита арабо-ізраїльська війна 1967 року
• Хігер Л. Шестиденна війна. До історії одного міфу
• Понамарчук Є. Шестиденна війна [Архівовано 12 квітня 2009 у Wayback Machine.]