Примаков Євген Максимович — Вікіпедія

Примаков Євген Максимович
рос. Евгений Максимович Примаков
4-й Голова Уряду Російської Федерації
11 вересня 1998 — 12 травня 1999
Президент	Борис Єльцин
Попередник	Віктор Черномирдін (в. о.)
Наступник	Сергій Степашин
2-й Міністр закордонних справ Російської Федерації
10 січня 1996 — 11 вересня 1998
Президент	Борис Єльцин
Попередник	Андрій Козирєв
Наступник	Ігор Іванов
1-й Директор Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації
26 грудня 1991 — 10 січня 1996
Президент	Борис Єльцин
Попередник	—
Наступник	В'ячеслав Трубніков
Директор Центральної служби розвідки СРСР
6 листопада — 26 грудня 1991
Президент	Михайло Горбачов
Попередник	посада запроваджена, він як голова Першого головного управління КДБ СРСР
Наступник	посада скасована, він як директор СЗР РФ
Народився	29 жовтня 1929(1929-10-29) Київ, Українська РСР, СРСР
Помер	26 червня 2015(2015-06-26) (85 років) Москва, РФ
Похований	Новодівичий цвинтар
Відомий як	політик, дипломат, журналіст, економіст, депутат Державної Думи РФ, arabist
Місце роботи	Інститут сходознавства РАНd і Chamber of Commerce and Industry of the Russian Federationd
Громадянство	СРСР→ Росія
Національність	росіянин
Освіта	Московський інститут сходознавства Московський університет
Alma mater	Московський інститут сходознавстваd (1953) і Економічний факультет Московського державного університету імені Ломоносоваd (1956)
Політична партія	КПРС і Вітчизна — вся Росіяd
Мати	Анна Яківна Примакова
У шлюбі з	Харадзе Лаура Василівна Бокарєва Ірина Борисівна
Діти	син Олесандр, донька Нана
Рідня	Примаков Євген Олександрович (внук)
Релігія	РПЦ і православ'я
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Євге́н Макси́мович Примако́в (рос. Евге́ний Макси́мович Примако́в, 29 жовтня 1929(19291029), Київ, Українська РСР, СРСР — 26 червня 2015, Москва, РФ) — радянський і російський державний діяч і політик консервативного напрямку. Радянський вчений-сходознавець, генерал КДБ, начальник розвідки РФ, міністр закордонних справ РФ, прем'єр-міністр в уряді Єльцина. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1989 роках. Член ЦК КПРС у 1989—1990 роках. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з 20 вересня 1989 по 13 липня 1990 року. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР (1989—1991).

Дехто з аналітиків вважає Примакова «хрещеним батьком» путінізму.^[1]

Народився 29 жовтня 1929 року в Києві. Його батько мав прізвище Нємченко та був репресований в 1937 році. Мати — Анна Яківна Примакова (1896—1972) — через кілька днів після народження сини поїхала до родичів у Тифліс, де працювала акушером-генікологом в залізничній лікарні. Дитинство і юність Примаков провів у Тбілісі на вулиці Ленінградській.

У 1953 році закінчив Московський інститут сходознавства, а в 1956 році — аспірантуру Московського державного університету імені Ломоносова.

З 1953 по 1962 рік працював у Держтелерадіо СРСР редактором в Головному управлінні радіомовлення на зарубіжні країни. Член КПРС з 1959 року.

У 1962—1965 роках був оглядачем газети «Правда» по відділу Азії і Африки, а в 1965—1970 роках — власним кореспондентом «Правди» на Близькому Сході. Експерти вважають, що в дійсності Примаков під офіційним прикриттям посади «журналіста» виконував завдання радянської розвідки та таємної дипломатії на Близькому Сході^[2]. Про що він також сам частково написав в своїй книзі «Конфиденциально. Ближний Восток на сцене и за кулисами».

У 1970—1977 роках працював заступником директора Інституту сходознавства АН СРСР. Був одним з провідних експертів із зовнішньої політики на Сході. Автор ряду книг з сучасної історії Сходу.

У 1985—1989 роках — директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин АН СРСР.

У 1989—1991 роках Євген Примаков був членом ЦК, кандидатом у члени Політбюро ЦК КПРС.

3 червня 1989 — 28 березня 1990 був Головою Ради Союзу Верховної Ради СРСР.

23 березня 1990 — 26 грудня 1990 працював членом Президентської Ради СРСР, де займався питаннями зовнішньої політики.

13 березня 1991 — 5 вересня 1991 займав посаду члена Ради Безпеки СРСР.

З вересня до грудня 1991 був Головою Першого головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка).

26 грудня 1991 — 10 січня 1996 працював Директором Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації.

10 січня 1996 — 11 вересня 1998 очолював Міністерство закордонних справ Російської Федерації. У цей же період очолював Міжвідомчу комісію у справах Ради Європи. Був постійним членом Ради безпеки РФ до червня 1999 року.

11 вересня 1998 — 12 травня 1999 керував Урядом Російської Федерації. У ранзі прем'єр-міністра очолював російську частину Російсько-Американської комісії з економічного та технологічного співробітництва.

Однією з найяскравіших подій за час його перебування на посту прем'єра був скасований візит до США. 24 березня 1999 Євген Примаков прямував у Вашингтон. Коли літак знаходився над Атлантикою, прем'єру повідомили, що НАТО почало бомбардування Югославії. Через це Примаков вирішив скасувати візит, розпорядився розвернути літак прямо над океаном і повернувся до Москви.

На позачерговому 4-й з'їзді Торгово-промислової палати РФ 14 грудня 2001 Євген Примаков був обраний її президентом. Очолював Палату два терміни і подав у відставку у лютому 2011.

Засновник та голова правління «Меркурій-клубу» при Торгово-промиловій палаті РФ.

Примаков був одружений, мав дочку.

Євген Примаков — переконаний прихильник принципів радянського держбудівництва й противник розпаду СРСР та утворення незалежних пострадянських держав.

Коли вирішувалося, хто успадкує кремлівські кабінети після хворого і непопулярного Єльцина, Євген Примаков, утворивши союз з мером Москви Юрієм Лужковим, розглядався як провідний кандидат на посаду президента. Виборча агітація була виконана в войовничому стилі «Назад в СРСР!». У серпні 1999 року Примаков став головою Координаційної ради виборчого блоку «Отечество — вся Росія» (ОВР) і очолив федеральний список ОВР на виборах до Державної Думи РФ третього скликання, а з 1999 по 2001 рік був керівником думської фракції «Отечество — вся Росія». Але блок Примакова—Лужкова програв вибори команді пітерських чекістів Путіна, і як переможене чиновницьке угруповання змушений були влитися в ряди владної партії «Єдина Росія» на умовах переможців.

Більшість російських і закордонних оглядачів вважає, що на політичні погляди Примакова мали вплив його багаторічні зв'язки з арабським світом.

При ньому виник російський варіант доктрини «багатополярного світу», поширилися розмови, що Росія — «велика держава», і повинна постійно нагадувати про це. Москва різко виступила проти розширення НАТО і відновила відносини з диктаторськими «режимами-ізгоями». Не будучи повним однодумцем російських комуністів або діячів на зразок Саддама Хусейна, Слободана Мілошевича і Фіделя Кастро, Примаков не мав до них ідеологічної відрази, а вважав партнерами, з якими необхідно мати справу.

Вищим пунктом цього зовнішньополітичного курсу став знаменитий «розворот над Атлантикою», який Примаков здійснив у березні 1999 року вже на посаді прем'єр-міністра після початку натовських бомбардувань Сербії.

В Західних країнах прихід Примакова на посаду прем'єр-міністра в цілому був сприйнятий негативно.^[3]

Примаков — доктор економічних наук, професор, з 1974 року — член-кореспондент, з 1979 року — академік АН СРСР, з 1991 року — академік РАН. Автор, науковий керівник і відповідальний редактор великої кількості друкованих праць, серед яких «Міжнародні конфлікти» (1972), «Енергетична криза в капіталістичному світі» (1975), «Нариси історії російської зовнішньої розвідки» (1996), «Роки в великій політиці» (1999) та інші.

Мав дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла. Володів англійською, арабською і грузинським мовами.

Євгена Примакова нагороджено орденами СРСР — Трудового Червоного Прапора, Дружби Народів, «Знак пошани», Російської Федерації — «За заслуги перед Вітчизною» I, II і III ступенів, Олександра Невського, Пошани, іноземними державними нагородами.

Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (Україна, 27 жовтня 2004) — за визначний особистий внесок у розвиток українсько-російських економічних і політичних відносин та з нагоди 75-річчя від дня народження^[4]

Лауреат Державної премії СРСР (1990), премій ім. Г. Насера (1974), Авіценни (1983), Джорджа Кеннана (1990).

Лауреат премії «Людина року» та нагороди «Срібний хрест» Російського біографічного інституту (1999). У 2001 році був нагороджений медаллю Олександра Горчакова (нагорода МЗС РФ), в 2002 році був удостоєний міжнародного громадського ордена «Золотий Сокіл» за внесок у досягнення згоди і дружби між народами, поліпшення соціального та економічного життя.

Почесний громадянин Тбілісі (1982).^[5]

• Евгений Примаков. Минное поле политики. — М., Молодая Гвардия, 2006. ISBN 5235029542
• Евгений Примаков. Конфиденциально. Ближний Восток на сцене и за кулисами (вторая половина XX — начало XXI века). — (2-е издание) М., изд-во «Российская газета», 2012. ISBN 978-5-905308-09-3

• Зленко А. М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін/ Худож.-оформлювач Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. — Харків: Фоліо, 2003.- 559с. ISBN 966-03-2130-9
• Н. Ф. Сербіна. Примаков Євген Максимович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Попередник: Черномирдін Віктор Степанович (в.о.)

Голова уряду Російської Федерації 11 вересня 1998 - 12 травня 1999

Наступник: Степашин Сергій Вадимович