Богородчани — Вікіпедія

селище Богородчани
Герб Богородчан Прапор Богородчан
Церква св. Івана Євангелиста у Богородчанах (1930-34 рр.)
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Івано-Франківський район
Тер. громада	Богородчанська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA26040030010017453
Основні дані
Засновано	1441
Статус	із 2024 року
Площа	12,2 км²
Населення	▬ 8234 (01.01.2022)[1]
Густота	662,2 осіб/км²;
Поштовий індекс	77701
Телефонний код	+380 3471
Географічні координати	48°48′29″ пн. ш. 24°32′17″ сх. д. / 48.80806° пн. ш. 24.53806° сх. д. / 48.80806; 24.53806
Висота над рівнем моря	333 м
Водойма	р. Бистриця Солотвинська
Відстань
Найближча залізнична станція:	Тарновиця
До станції:	18,2 км
До обл. центру:
- фізична:	16 км
- автошляхами:	18,4 км
Селищна влада
Адреса	77701, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, смт. Богородчани, вул. Шевченка, 68
Голова селищної ради	Заремба Ростислав Дмитрович
Вебсторінка	Богородчанська селищна рада
Карта
Богородчани
Богородчани
Богородчани у Вікісховищі

Богородча́ни (діалект. Богоро́дчєни) — селище в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області, адміністративний центр Богородчанської селищної громади. Розташоване на правому березі гірської річки Бистриці Солотвинської.

Перша встановлена письмова згадка про Богородчани (ще як село) належить до 3 січня 1441 року. ^[2] В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача — він же Ян Бучацький, староста теребовлянський. ^[3]  Цей документ був опублікований на латинській мові в «Актах гродських і земських» 16 січня 1441 року. Ось його зміст: «Ми, Іван з Бучача, староста Теребовлянський, маємо сплатити 300 марок.., сто по шістдесят широких грошей празької монети вельможному Петрові Одрованжу, старості Симбірському та Галицькому... Якщо не сплатимо, то повинні ми дати право на вступ в маєтки наші Черніїв, Богородзічани, Ляхівці... ».

У податковому реєстрі 1515 року в Богордчанах документується піп (отже, уже тоді була церква) і 12 ланів (близько 300 га) оброблюваної землі^[4].

У другій половині XVI століття Богородчани стали володінням Потоцьких.

1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах споруджується костел, а навколо нього оселяється група дрібної шляхти і кілька десятків ремісників з Польщі.

У першій половині XVIII століття в околицях Богородчан активно діяли загони опришків. До них приєдналися й богородчанські жителі. 1744 року опришки на чолі з Олексою Довбушем зробили напад на фортецю в Богородчанах, де повстанці захопили багато зброї, а також знищили реєстри податків, орендні договори тощо.

За першим поділом Польщі 1772 року Богородчани опинилися під владою Габсбурґів у Священній Римській імперії. Австрійська влада у 1789 року відкрила німецьку школу, а 1790 року заснувала українську народну школу. Польські урядовці, яких в Галичині за часів Австрійської імперії було досить багато, не сприяли розвитку української культури. Богородчани залишались у другій половині XVIII століття дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1 134 жителі.

У середині XIX століття у Богородчанах активізується суспільно-політичне життя. У червні 1848 року тут було створено місцеву Руську раду, до складу якої увійшло 29 членів.

Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші підприємства. 1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. Наприкінці XIX століття на них працювало понад 100 робітників.

У 1900 р. в місті з 4706 жителів було 1970 українців, 786 поляків, 1937 німців та 3 інших національностей (1703 греко-католики, 768 римо-католиків, 2219 юдеїв і 16 інших віровизнань).^[5]

Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки Першої світової війни. На цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі та його околицях лютувала епідемії тифу й холери. Господарство занепало.

27 червня 1941 року Богородчани окупували гітлерівці. За час окупації гітлерівці вбили 822 жителі селища й вигнали в рабство до Німеччини 80 чоловік. 28 липня 1944 року в Богородчани увійшли частини 161-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. Літом 1947 року в Богородчанах було насильно організовано колгосп, який названо ім'ям І. Франка. У 1957 році тут було створено райхарчокомбінат, який почав випускати ковбасні і хлібобулочні вироби та безалкогольні напої. Промартіль ім. С. М. Кірова реорганізували у бондарний цех Солотвинського лісокомбінату. В селищі почала працювати міжколгоспна будівельна організація, МТС було реорганізовано на PTG (з 1961 року — «Сільгосптехніка»).

У 1962 році на базі промартілі «Коопвзуття» та дрібних побутових майстерень створено райпобуткомбінат, 1968 року відкрито швейно-галантерейну фабрику, з січня 1970 року почав працювати цегельний завод.

• 
  Юдейський рабин

У 1938 році в місті мешкало 1670 греко-католиків. Окрім того, у Богородчанах та присілку Скобичівка разом мешкало 795 римо-католиків, 40 окатоличених українців та 1931 юдеїв.^[6]

Розподіл населення за рідною мовою за даними ^[7]:

У місті збереглися:

• Домініканський монастир (1742–1762 роки, мурований); фундатор — Станіслав Коссаковський — каштелян камінський.^[8];
• Костел домініканів (1745 рік, мурований);
• Палати духовенства — келії (1762 рік, муровані);
• Церква Іоана Євангелиста (1930-1934 рр.), споруджена за проектом архітектора Євгена Нагірного.

Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (м. Київ) вніс смт. Богородчани до списку найважливіших історичних населених місць України та їхніх пам'яток. Список затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878.

Станом на кінець XIX століття майже в самому центрі поселення існував дерев’яний храм Пресвятої Тріїці, в якому зберігався золочений іконостас Манявського скиту (нині входить в експозицію Львівського музею українського мистецтва).

У 1930-му за ініціативи єпископа Станіславівського Григорія Хомишина (1867 – 1945) в містечку його ж турботами (майбутній мученик греко-католицької церкви надав землю та виступав фундатором) був освячений наріжний камінь майбутнього собору поруч з тією самою дерев’яною Троїцькою церквою. Теперешній храм зводився за проєктом талановитого львівського архітектора Євгена Васильовича Нагірного (1885 – 1951) чотири роки, і після освячення в 1934-ому став однією з головних уніатських святинь Прикарпаття завдяки унікальності своєї символічної архітектури, за зразок якої були взяті зразки світової класики

Чотиристовпна цегляна базиліка головного греко-католицького храму Богородчан з шестиколонним портиком доричного ордеру центрального входу є окрасою центральної частини містечка. Її еклектичний образ з ухилом в необароко по зовнішніх фасадах від початку був не тинькований і тільки після повернення в 1990-х сакральної суті отримав свій сучасний вигляд. Прикрашена високими вузькими віконними арками, контрфорсами, балконом на портику за тонкими балясинами парапету у доповненні тонких штрихів обвідки, головний зовнішній акцент перлини зосереджено на верхній частині піднесеним куполом з круглими світловими віконцями на високому світловому барабані, маленькими пологими шоломоподібними куполами на кутах, величними бароковими декоративними фронтонами та сиґнатуркою під хрестом, що візуально спрямовують силует у вир. Багатий внутрішній розпис зі святими образами та витончені вітражі лише підкреслюють чотири монументальні опорні колони купольного барабану на високих стилобатах, а сім нехарактерних колон захристії символічно відповідають за кількістю святим таїнствам. Окрему увагу привертає образ Богородчанської Божої Матері, урочисто прибраний рушниками на простій тринозі.

У місті є 2 загальноосвітні ліцеї та Богородчанський професійний будівельний ліцей.

У міжвоєнний період діяли дві 7-класові школи, зокрема хлопчача та дівоча утраквістична^[6].

Автобусне сполучення з Івано-Франківськом. Через селище проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Надвірна.

• Олекса Гірник (27 березня 1912 — 21 січня 1978, Канів) — Герой України, український дисидент, політв'язень. В 60-ті роковини проголошення самостійності України Центральною Радою (22 січня 1918 року) вчинив самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації;
• Антон фон Калік — австрійський генерал-майор, перший керівник військової розвідки Австрійської імперії;
• Август Салаба (1840—1894) — австрійський і чеський учений, інженер-механік, винахідник, педагог, професор;
• Теодор Мартинець — сотник УГА;
• Богдан Пташник — український математик, член-кореспондент НАН України, академік АН ВШ України;
• Мирослав Мартинець — український військовий та громадський діяч.

• Басанець Віталій Васильович — учитель Богородчанської ЗОШ № 1, заслужений вчитель України^[9];
• Глинський Теофан — галицький український письменник, публіцист, культурний і громадський діяч. Під час революції 1848 в Австрійській імперії був обраний секретарем Богородчанської Руської ради;
• Кохановський Іван — делегат Української Національної Ради ЗУНР, суддя УГА, після емеритури (вихід на пенсію) відкрив власну адвокатську канцелярію в Богородчанах.^[10]

• доктор Криницький Богдан — правник, громадський діяч (москвофіл), посол Галицького сейму 9-го скликання.^[11].

• 
  Богородчанський районний суд
• 
  Районний палац культури
• 
  Пам'ятник до 60-ліття УПА
• 
  Борцям за волю України
• 
  Пам'ятник
• 
  Церква
• 
  Домініканські костел і монастир у Богородчанах

• Богородчанська ікона Божої Матері
• Штурм Богородчанського замку

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Богородчани

У Вікіджерелах є

Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938/Богородчани

• Г. А. Вербиленко. Богородчани [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 317. — ISBN 966-00-0734-5.
• БОГОРОДЧА́НИ [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
• Неофіційний портал Богородчан. [Архівовано 22 березня 2019 у Wayback Machine.] Перевірено 2009-06-12.
• Замки та храми України. Богородчани [Архівовано 6 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Богородчани — Інформаційно-пізнавальний сайт | Івано-Франківська область у складі УРСР [Архівовано 28 грудня 2019 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.)