Вулиця Максима Кривоноса (Львів) — Вікіпедія

Вулиця Максима Кривоноса Львів
Кам'яниця на кул. Кривоноса, 7
Місцевість	Історичний центр Львова
Район	Галицький
Назва на честь	Максима Кривоноса
Колишні назви
Ерцбішофсґассе, Роте Клоста / Артилерієґассе, Театинська, Шльосберґштрассе, Театинська
австрійського періоду (українською)	Ерцбішофсґассе, Роте Клоста / Артилерієґассе
австрійського періоду (німецькою)	Erzbischofs Gasse, Rothe Kloster / Artillerie Gasse
польського періоду (польською)	Teatyńska
радянського періоду (українською)	Театинська
Загальні відомості
Протяжність	800 м
Координати початку	49°50′40.03″ пн. ш. 24°2′0.54″ сх. д. / 49.8444528° пн. ш. 24.0334833° сх. д. / 49.8444528; 24.0334833
Координати кінця	49°50′51.23″ пн. ш. 24°2′30.47″ сх. д. / 49.8475639° пн. ш. 24.0417972° сх. д. / 49.8475639; 24.0417972
поштові індекси	79008[1]
Транспорт
Рух	двосторонній
Покриття	асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	№ 1—41[2]
Архітектурні пам'ятки	№ 1, 6, 35, 37[3]
Храми	Костел Казимира і монастир реформатів
Державні установи	ДП «НДІ метрології вимірювальних і управляючих систем», Територіальне управління ДБР
Навчальні заклади	Львівський державний університет внутрішніх справ, ДНЗ «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу»
Поштові відділення	ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)[1]
Забудова	класицизм, сецесія, конструктивізм 1960-х років
Парки	«Знесіння» «Високий Замок» «На Валах»
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Вулиця Максима Кривоноса у Вікісховищі

Ву́лиця Макси́ма Кривоно́са — вулиця у Галицькому районі міста Львова^[4][5], що бере свій початок від площі Данила Галицького, проходить південним схилом Замкової гори до перевалу між Горою Лева і Замковою, де переходить у вулицю Опришківську. З непарного боку відгалужуються вулиці Насипна, Замкова, Княжа, Високий Замок, з парного — вулиці Винниченка, Гуцульська, Довбуша. Ділянка вулиці, від площі Данила Галицького до перехрестя з вулицею Гуцульською, належить до охоронної зони регіонального ландшафтного парку «Знесіння». Решта вулиці є межею ландшафтного парку та його охоронної зони^[6].

Початкові назви в різний спосіб пов'язані з колишньою будівлею Колегією театинів, що розташована на ній.

• Від початку XIX століття й до 1860 року — Ерцбішофсґассе^[7].
• 1860 — 1871 роки — Роте Клоста або ж Червоного кляштору. Назва походить від червоної черепиці, якою було покрито дах колегії театинів.^[8]. Згодом — Артилерії. Власне через те, що монастир був перетворений 1785 року на казарми артилерії^[9][7].
• 1871 — 1942 роки — вулиця Театинська, що походить від назви чернечого ордену театинів, котрому монастир початково належав^[10]. 1890 року до вулиці Театинської приєднано частину вулиці Шкарпової (нині — вулиця Насипна), що дало змогу подовжити вулицю до площі Стрілецької (нині — площі Данила Галицького)^[7].
• 1942 — 1944 роки — під час німецької окупації вулицю було перейменовано на Шльосберґштрассе або ж Замкова гора^[11].
• У червні 1944 року повернена передвоєнна назва — вулиця Театинська^[12], а від грудня того ж року — вулиця Кривоноса, названа на честь Максима Кривоноса, козацького ватажка, полковника, котрий 15 жовтня 1648 року керував першим в історії успішним штурмом Високого замку, біля підніжжя якого прокладена вулиця^[13][14].

У забудові вулиці Максима Кривоноса переважають класицизм, віденська сецесія та конструктивізм 1960-х років^[15]. Декілька будинків внесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

№ 1 — колишні Костел святого Казимира і монастир реформатів. Костел збудований у 1656—1664 роках. У 1730-х роках перебудований коштом київського ловчого Франциска Завадського. До перебудови ймовірно міг бути залучений Паоло Фонтана.^[16] За радянських часів упродовж 1950–1970-х років була трудова виправна колонія № 1 для неповнолітніх дівчат. Від 1980-х років весь комплекс перебував в користуванні Міністерства внутрішніх справ СРСР, а нині належить Міністерству внутрішніх справ України. 2007 року костел передали українській греко-католицькій церкві під посвятою блаженного отця Климентія Шептицького. Нині корпусах монастиря розташований навчальний корпус Львівського державного університету внутрішніх справ.^[17] Обидві будівлі внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 139-м (монастир реформатів) та № 1327-м (костел святого Казимира)^[3].

№ 1а — колишній шпиталь і дім убогих святого Вінсента де Поля. Заснований 1714 року монахинями ордену сестер Милосердя («Шариток»). Багаторазово перебудовувався, зокрема, архітектором Альфредом Каменобродським наприкінці XIX століття. У 1909—1910 роках корпуси перебудовано й доповнено ще одним новим за проєктом Ігнатія Кендзерського та Адама Опольського^[18].

№ 3 — на цьому місці стояв будинок професора української гімназії, священика Івана Рудовського, збудований 1911 року за проєктом Петра Тарнавецького^[19]. На початку XX століття в будинку мешкав архітектор Якуб Фельд^[20], інспектор української кредитної спілки «Дністер» Осип Кузьмич^[21], діяч українського руху в Галичині, депутат австрійського парламенту Ксенофонт Охримович^[22], український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець Лонгин Цегельський^[23]. Будинок зруйнований 1944 року. У 1960-х роках тут споруджена чотириповерхівка. Ще на початку XIX століття під схилом гори на подвір'ях будинків № 3, 5, 7 розміщувався цвинтар, що позначений на мапі Львова 1828 року.

№ 6 — будівля колишньої колегії театинів, споруджена у 1738—1746 роках за проєктом архітекторів Нікола Сальві і Гаетано К'явері. У 1785 році йосифинською касатою, яка стосувалася ліквідації дрібних чи малозаселених монастирів, колегію закрили, театинці виселені, а у приміщенні влаштовано казарми артилерії^[24] «Червоний кляштор» використовували як казарми до 1989 року. Нині тут міститься Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем»^[25] та Територіальне управління Державного бюро розслідувань України. Будівля колишньої колегії театинів внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 603-м^[3].

№ 7 — чиншова кам'яниця збудована у 1903—1907 роках за проєктом Альфреда Захаревича. У стилі фасаду відчитуються риси модернізованого ампіру^[26][27]. Попередній будинок на цьому місці був споруджений за проєктом Едмунда Келера у 1864 році^[28]. У міжвоєнний період у будинку мешкав польський священник, мистецтвознавець і історик релігії, катехит у школах міст Львова та Тернополя, згодом професор кафедри церковного мистецтва Львівського університету о. Владислав Жила^[29]. Також мешкав посол від округи Ярослав до Галицького сейму 9-ї та 10-ї каденцій Владислав Яґль^[30].

№ 9 — у 1900—1916 роках в будинку містилася редакція, українського сатирично-гумористичного часопису «Комар» (редактор Іван Кунцевич)^[31].

№ 10 — початково був власний будинок архітектора Франциска Сковрона. Фасад спроєктований Іполітом Слівінським, неорококове скульптурне оздоблення ймовірно Антона Попеля^[32]. До 1939 року це була бурса імені Митрополита Андрея Шептицького. У 1974—1992 роках — навчальні приміщення технічного училища № 2 (нині — Львівський коледж «Інфокомунікації» Національного університету «Львівська політехніка», що розташований на вул. Січових Стрільців, 7)^[33]. Від 1994 року тут діє Львівський науково-практичний центр професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України^[34].

№ 12а — в будинку за радянських часів працювала майстерня з ремонту взуття.

№ 13 — на цьому місці стояв власний дерев'яний будинок Юліана Зеліберга, каліграфа намісника Галичини та засновника першого в Галичині товариства глухонімих «Надія». Зруйнований під час другої світової війни.

№ 14 — у цьому будинку на початку XX століття містився ресторан Менахема Масса^[35].

№ 15 — у 1903—1906 роках в будинку містилися редакції газети «Руский селянин». Редакторами видання були Ж. Гольоб та В. Дем'янчук^[36].

№ 18 — в будівлі міститься Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу», засноване 10 червня 1946 року, як профтехшкола^[37].

№ 18а — студентський гуртожиток Державного навчального закладу «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу». Споруда стилізована у неороманському стилі.

№ 19 — в будинку на початку XX століття містилася редакція руського (українського) місячника «Економіст», заснованого українським громадським діячем Костянтином Паньківським^[38].

№ 29 — у цьому будинку мешкав польський фізик та математик, професор Львівської політехніки, вчитель середньої школи Вітольд Еразм Рибчинський^[39].

№ 31, 33, 35, 37 — комплекс з двох триповерхових та двох чотириповерхових чиншових кам'яниць, збудований у 1911—1912 роках за проєктом Станіслава Данковського з архітектурно-будівельного бюро Зиґмунта Федорського на замовлення підприємців Якуба Зільберштайна та Шимона Фрея^[40]. В декорі кам'яниць переважають елементи неороманського (неоготичного) стилю. Частковий дозвіл на заселення приміщень власники отримали у березні 1913 року, а на частину приміщень цокольного поверху — у червні того ж року^[41]. Кам'яниці під № 35 та № 37 внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 957-м та № 958-м відповідно^[3]. На початку XX століття в кам'яниці № 31 мешкав український фольклорист, правник доктор Олександр Бариляк^[42], в кам'яниці № 37 — віце-директор Крайової спілки промисловців Владислав Берґель^[43], директор кредитної спілки Станіслав Хоміцький^[44], ректор духовної семінарії о. Юзеф Ґаворшевський^[45], до 1919 року мешкав український вчений-правник і політичний діяч, автор проєкту Конституції ЗУНР, професор австрійського цивільного права у Львівському університеті Станіслав Дністрянський^[46]. На початку XX століття в будинку № 33 мешкав директор львівського «Луна-парку»^[47] Макс Буркер^[48], повоєнні роки в будинку мешкала відома українська письменниця Ірина Вільде^[49]. У будинку № 35 мешкав архітектор Міхал Лужецький^[50].

Якщо уважно придивитися до будинків при вулиці Кривоноса, то можна побачити тримачі розтяжок контактної мережі на згадку про те, що тут колись курсував трамвай. Це був одноколійний трамвайний маршрут № 12, який прямував від вулиці Суворова (нині — вулиця Сахарова) та доходив аж до головної алеї парку Високий Замок^[51], але був найскладнішою трамвайною лінією Львова. Маршрут ліквідували 1969 року через неможливість експлуатації на ній нових важких вагонів, а згодом розібрали рейки та заасфальтували вулицю^[15].

Вулиця Кривоноса у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Львів»
	Вулиця Кривоноса у Вікісховищі?

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — 172 с. — 200 прим. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Кривоноса вул // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — 528 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Львов: справочник / сост. Г. Гербильский и др.; общ. ред. Б. К. Дудыкевич. — Львів : Вільна Україна, 1949. — С. 126. — 3000 прим. (рос.)
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — 128 с. — 5000 прим. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 426, 427, 438—442, 446. — 750 прим. — ISBN 978-966-03-7863-6.
• Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові / авт. передм. Я. Д. Ісаєвич; упоряд., текстолог. опрац. і примітки Б. З. Якимовича; Упоряд. іл. матеріалу Р. І. Крип'якевича; Худож. В. М. Павлик. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 88. — ISBN 5-7745-0316-Х.
• Biriulow J., Tarnawiecka M., Dubicki T. Piotr Tarnawiecki, architekt lwowski. — Lwów: Centrum Europy, 2002. — 104 s. — ISBN 966-7022-27-7. (пол.)
• Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik siedmnasty, 1913. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — 796 s. (пол.)
• Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1915. — 440 s. (пол.)

• У Львові відновлювати фасади храму свм. Климентія Шептицького. suspilne.media. Національна суспільна телерадіокомпанія України. 17 жовтня 2019. Процитовано 8 серпня 2020.
• Вулицю Кривоноса до вересня закриють для транспорту. varianty.lviv.ua. 31 травня 2019. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 8 серпня 2020.
• ЛОДА передала у власність громаді УГКЦ колишній костел Св. Казимира. forpost.lviv.ua. Форпост. 26 квітня 2019. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 8 серпня 2020.