Куликівський узвіз — Вікіпедія
Куликівський узвіз Харків | |
---|---|
Місцевість | Нагірний район, Центр |
Район | Київський |
Колишні назви | |
Садово-Куликівська вулиця, Губернаторська вулиця, вулиця Революції | |
Загальні відомості | |
Протяжність | 430 м |
Координати початку | 49°59′51.4″ пн. ш. 36°14′39.6″ сх. д. / 49.997611° пн. ш. 36.244333° сх. д. |
Координати кінця | 49°59′39.5″ пн. ш. 36°14′35.6″ сх. д. / 49.994306° пн. ш. 36.243222° сх. д. |
поштові індекси | 61002 |
Транспорт | |
Найближчі станції метро | «Архітектора Бекетова» (290 м) |
Рух | двосторонній |
Покриття | асфальт |
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
Будівлі | від № 1 до № 20 |
Навчальні заклади | ХБМК № 1, ХНУМГ |
Зовнішні посилання | |
У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
Мапа | |
Куликівський узвіз у Вікісховищі |
Куликі́вський узві́з — узвіз у Київському районі Харкова. Починається від вулиці Дарвіна і йде вниз за рельєфом на південь до Куликівської вулиці.
Початок забудови вулиці відносять до XVIII століття. Разом із нинішньою вулицею Дарвіна вона називалася Садово-Куликівською. Назва походить від прізвища роду Куликовських — слобідсько-українського дворянського роду, полковників Харківського слобідського козацького полку Прокопія і його сина Матвія, який потім став предводителем харківського дворянства.[1]
У 1888 році на південному кінці вулиці поселився губернатор. Це призвело до того, що частину вулиці почали звати Губернаторською, хоча офіційного перейменування не було. У 1922 році її перейменували у вулицю Революції в пам'ять про Жовтневий переворот 1917 року. Під час німецької окупації Харкова окупаційна влада повернула вулиці назву Губернаторська, а трохи згодом замінила її на вулицю Сумцова. Після звільнення Харкова у 1943 році вулицю знову назвали вулицею Революції.
20 листопада 2015 року згідно із законом про декомунізацію вулицю було перейменовано на Куликівський узвіз.[2]
Незважаючи на незначну довжину Куликівського узвозу, велика кількість будинків на ньому є пам'ятками архітектури Харкова.
- Будинок № 3 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 247. Дитячий притулок, побудований у 1891 році архітектором С. І. Загоскіним. Нині в цьому будинку розміщується Харківський базовий медичний коледж № 1.
- Будинок № 7 — Цей невеликий одноповерховий будинок колись належав Миколі Федоровичу фон-Дітмару, видатному промисловцеві й громадському діячеві, гласному Харківської міської думи[3].
- Будинок № 8 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 249. Житловий будинок, архітектор О. М. Бекетов, 1906 рік. Будинок постраждав від надбудови двох поверхів у радянські часи.
- Будинки № 9, 14 — Пам'ятки архітектури, охорон. № 248, 251. Житлові будинки невідомих архітекторів поч. XX століття.
- Будинок № 10 — Будинок належав одній з найбагатших сімей Російської імперії — Рубінштейнам. Знаменита танцівниця й акторка Іда Львівна Рубінштейн виросла в цій родині. Будинок також був надбудований пізніше. Деякі інші джерела називають будинок № 12 особняком Рубінштейнів.[4]
- Будинки № 12, 16 — У цих будинках нині розміщується Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова.
Будинок № 12 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 250. Особняк княгині Ширинської-Шихматової, кінець XIX століття. Архітектор, імовірно, В. Х. Нємкін.
Будинок № 16 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 252. Колишній житловий будинок, 1903 рік. Архітектор М. І. Дашкевич.
- Будинок № 15 — Міський клінічний шкірно-венерологічний диспансер № 5[5].
- Будинок № 18 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 253. Прибутковий будинок, архітектор Ю. С. Цауне, 1908 рік.
На початку узвозу, там, де зараз студентська лікарня, стояв будинок знаного українського поета, ректора університету П. П. Гулака-Артемовского.
Про розташування колишнього губернаторського будинку точних відомостей немає.
В 1920—1921 роках майже вся Губернаторська вулиця перебувала у розпорядженні армійської ВНК. Тут розташувались особливий відділ 14-ї армії, особвідділ Південно-Західного фронту, Управління Особливих відділів Південного та Південно-Західного фронтів. В колишній губернаторській резиденції утримували арестантів[6].
5 лютого 2023 року російська ракета пошкодила кілька будинків на узвозі, в тому числі 4 пам'ятки містобудування і архітектури, а інша частково зруйнувала сусідній університет міського господарства[7].
- Єдиний адресний реєстр міста Харкова [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Улицы и площади Харькова. Историко-информационный справочник [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Московкин В.М. Дореволюционный Харьков: улица Губернаторская. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 29 жовтня 2020.
- А. Лейбфрейд. По бывшей Садово-Куликовской
- Ю. Бермант: улицы моего детства. Улица Революции
- Евгений Боровик. Прогулки по Харькову: улица губернаторов и венерологов
- Домофото. Список зданий Харьков, Куликовский спуск. Архів оригіналу за 3 листопада 2020. Процитовано 31 жовтня 2020.
- ↑ Евгений Боровик. Прогулки по Харькову: Улица «хозяев» рога изобилия. Архів оригіналу за 7 лютого 2016. Процитовано 3 лютого 2016.
- ↑ Реєстр актів харківської міської ради. Про перейменування об'єктів топоніміки міста Харкова. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2016.
- ↑ Андрей Парамонов (20 грудня 2019). Прогулки с Андреем Парамоновым. Дом Николая фон Дитмара по Губернаторской улице. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 29 жовтня 2020.
- ↑ О доме И. А. Рубинштейна. Архів оригіналу за 1 лютого 2017. Процитовано 3 лютого 2016.
- ↑ Стационар кожно-венерологического диспансера № 5. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 3 листопада 2020.
- ↑ Едуард Зуб (29 жовтня 2020). Путівник по пеклу: харківське жахіття очима полтавця. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 29 жовтня 2020.
- ↑ From Russia With Hate. Як виглядають корпус університету міського господарства та історичні будинки в центрі після російського обстрілу?. Люк. 6 лютого 2023. Архів оригіналу за 9 лютого 2023.