Легкі крейсери типу «Таун» (1936) — Вікіпедія

Легкі крейсери типу «Таун»
Town-class cruiser (1936)
Британський легкий крейсер «Ліверпуль» на поході. 28 лютого 1942
Служба
Тип/клас	легкі крейсери
Попередній клас	«Аретюза»
Наступний клас	«Дідо»
Держава прапора	Велика Британія
Належність	Королівський ВМФ Великої Британії
На честь	другий тип крейсерів флоту на ім'я «Таун»[1]
Корабельня	Vickers-Armstrongs John Brown & Company Scotts Shipbuilding and Engineering Company Hawthorn Leslie and Company HMNB Devonport Fairfield Shipbuilding and Engineering Company Harland and Wolff Swan Hunter
Замовлено	10
Спущено на воду	10
На службі	1937 — до кінця 1950-х
Загибель	4
Бойовий досвід	Друга світова війна Корейська війна
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	підтип «Саутгемптон»: 9 100 тонн (стандартна) 11 350 тонн (повна) підтип «Глостер»: 9 400 тонн (стандартна) 11 650 тонн (повна) підтип «Единбург»: 10 550 тонн (стандартна) 13 175 тонн (повна)
Довжина	підтипи «Саутгемптон» та «Глостер»: 180,3 м підтип «Единбург»: 187 м
Ширина	підтип «Саутгемптон»: 19 м підтипи «Глостер» та «Единбург»: 19,8 м
Осадка	підтип «Саутгемптон»: 6,10 м підтип «Глостер»:6,28 м підтип «Единбург»: 6,89 м
Бронювання	Пояс: 114 мм Палуба: 51 — 32 мм Траверси: 63 мм Башти: 25 мм Барбет: 25 мм Артилерійські погреби: 114 — 32 мм
Технічні дані
Рухова установка	4 × парових турбіни Parsons 4 × парових котли Admiralty
Гвинти	4
Потужність	підтип «Саутгемптон»: 75 000 к.с. підтипи «Глостер» та «Единбург»: 82 500 к.с.
Швидкість	підтип «Саутгемптон»: 32 вузли (59,3 км/год) підтипи «Глостер» та «Единбург»: 32,25 вузли (59,7 км/год)
Дальність плавання	5 300 миль (9 800 км) на швидкості 13 вузлів (24 км/год)
Екіпаж	748 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія	підтипи «Саутгемптон» та «Глостер»: 12 (4 × 3) × 6 дюймових (152-мм) гармат BL 6 inch Mk XXIII 8 (4 × 2) × 102-мм універсальних гармат QF 4 inch Mk XVI підтип «Единбург»: 12 (4 × 3) × 152-мм гармат BL 6 inch Mk XXIII 12 (4 × 3) × 102-мм універсальних гармат QF 4 inch Mk XVI
Торпедно-мінне озброєння	6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів TR-4
Зенітне озброєння	підтипи «Саутгемптон» та «Глостер»: 8 (2 × 4) × 40-мм зенітних гармат QF 2 Mark II 8 (2 × 4) × 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50 підтип «Единбург»: 16 (2 × 8) × 40-мм зенітних гармат QF 2 pounder Mark II 8 (2 × 4) × 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50
Авіація	2 розвідувальні гідролітаки Supermarine Walrus

Легкі крейсери типу «Таун» (1936) (англ. Town-class cruiser (1936) — клас військових кораблів з 10 легких крейсерів, що випускалися британськими суднобудівельними компаніями з 1937 по 1939 роки. Легкі крейсери цього типу становили модернізовану версію крейсерів типу «Аретюза» й входили до складу Королівського військово-морського флоту Великої Британії і брали найактивнішу участь у морських боях і битвах Другої світової та Корейської війн.

Всього було побудовано десять крейсерів трьома серіями, кожна з яких мала відрізнялась параметрами й мала унікальний набір корабельного озброєння. Перша партія з п'яти крейсерів підкласу «Саутгемптон» увійшла до ВМФ Великої Британії з березня до листопада 1937 року, наступна група підкласу «Глостер», що складалась з трьох бойових кораблів, увійшла до складу флоту з листопада 1938 по січень 1939. Остання підгрупа легких крейсерів типу «Единбург», що мала два крейсери, увійшла до строю у липні-серпні 1939 року.

Легкі крейсери цього типу стали вінцем розвитку даного класу кораблів британських ВМС і гордістю Королівського флоту, що будувались за умовами Лондонського морського договору. Найкращим чином броньовані і краще за всіх озброєні, крейсери типу «Таун» володіли феноменальною артилерійською міццю і досконалою системою управління вогнем, могли не побоюватися зустрічі навіть з гітлерівськими «кишеньковими лінкорами». Що довів легендарний новорічний бій 31 грудня 1942 року, коли легкий крейсер «Шеффілд» змусив утікати німецькі важкі крейсери «Адмірал Гіппер» і «Лютцов». Недарма «Таун» величають найціннішими і найбільш заслуженими кораблями свого класу — вони брали активну участь у Норвезькій кампанії, охороняли конвої і билися з італійським флотом у Середземному і Червоному морях, полювали в Атлантиці на німецькі рейдери, в тому числі і на знаменитий «Бісмарк», забезпечували висадку союзників в Африці, Італії і Франції, а наприкінці свого бойового шляху встигли відзначитися і в Корейській війні.

Крейсери типу «Таун» розроблялися британськими кораблебудівниками у відповідності до суворих вимог Лондонського морського договору точно у відповідності до визначення легкий крейсер і за своїми характеристиками дорівнювали американським та японським аналогам того часу. Відповідно до вимог угоди, легкий крейсер мав оснащуватися гарматним озброєнням головного калібру не більше ніж 155-мм. Однак, усі морські держави намагалися всіляко обійти обмеження цього договору й створити такі бойові кораблі, що умовно відповідали б вимогам, але водночас мали б найпотужнішу зброю, що могла встановлюватися на кораблі цього класу. Тому рішення було знайдене — гармат певного калібру встановлювали якомога більше за кількістю й відповідно, легкий крейсер типу «Таун» практично дорівнювався сумарному вогневому залпу важкого крейсера.

Тому, всі крейсери типу «Таун» оснащувались найкращими на той час артилерійськими системами головного калібру BL 6 inch Mk XXIII. Додатковою зброєю були чотири подвійні башти з 102-мм універсальними гарматами QF 4 inch Mk XVI, які мали універсальне призначення — і як гармати ближнього бою, і як зенітні засоби боротьби з авіацією противника. За час служби крейсери зазнали певної модернізації, було посилене зенітне озброєння, удосконалювалися прилади керування вогнем тощо.

Крейсери типу «Таун» пройшли крізь усю війну й взяли участь у великих боях та битвах Другої світової, зокрема у знищенні німецького «Шарнгорста» у грудні 1943. За час бойових дій чотири з десяти «Саутгемптон», «Глостер», «Манчестер» і «Единбург» загинули, решта продовжили службу й після війни, брали участь у війні в Кореї.

Останнім зі служби в Королівському флоті пішов «Шеффілд», який був виведений у 1967 році. «Белфаст» залишився в ролі корабля-музею та з 1971 року поставлений на вічну стоянку в Імперському воєнному музеї на річці Темза в Лондоні.

Перша серія легких крейсерів типу «Таун» з п'яти кораблів підкласу «Саутгемптон» була замовлена Британським адміралтейством у травні 1934 року за відповідною програмою. Закладка цієї серії легких крейсерів відбулася з жовтня 1934 по липень 1935 року.

Крейсери серії «Саутгемптон» мали такі розміри: довжина 591 фут 7,2 дюйми (180,3 м), ширина 19,0 м, середнє осідання при нормальній водотоннажності — 20 футів (6,1 м). На момент вступу до строю їх нормальна водотоннажність становила 9 100 т, повна — в 11 350 т. Крейсери підтипу «Единбург» були трохи довше та сягали довжини корпусу 187 м, за рахунок чого збільшувалась кількість гармат допоміжного калібру на борту кораблів.

Чисельність екіпажу на крейсерах була 748 офіцерів та матросів

Корабельна артилерія крейсерів була доволі потужна та налічувала чотири тригарматні 6 дюймових (152-мм) артилерійські установки BL 6 inch Mk XXIII, розташованих по центру корабля, вісім, а на підтипі «Единбург» дванадцять 102-мм універсальних гармат QF 4 inch Mk XVI, що розміщувалися попарно на носі та по обох бортах крейсерів.

152-мм гармати Mk XXIII з довжиною ствола в 50 калібрів були гарматами головного калібру на всіх британських легких крейсерах передвоєнної побудови, починаючи з «Ліндера». Спочатку вони встановлювалися в двогарматних баштах Мк-XXI («Ліндер», «Сідней», «Аретьюза»), потім в тригарматних Мк-XXII (підтип «Саутгемптон») і МК-XXIII (підтип «Белфаст», «Фіджі»), з мінімальною відстанню між осями гармат при нульовому куті піднесення 1,98 м. Особливістю британських тригарматних башт було зміщення середнього ствола назад на 0,76 м для того, щоб запобігти розсіювання снарядів через взаємовпливу дульних газів при повних залпах. Живучість ствола становила 1100—2200 пострілів. Максимальна дальність стрільби при куті піднесення 45° — 23 300 м. Діапазон кутів, при якому здійснювалося заряджання — від -5 до 12,5 °. Скорострільність становила до восьми пострілів на хвилину, але більше залежала від швидкості подачі, яка на «Белфасті» була вищою ніж на «Саутгемптоні» і «Манчестері». У спадщину від чотиригарматної башти «Белфаст» отримав чотири підйомника кожен продуктивністю 12 снарядів або зарядів на хвилину.

Головна енергетична установка складалася з чотирьох турбозубчатих агрегатів Parsons і чотирьох триколекторних Адміралтейських котлів з пароперегрівником і два одноступінчатих редуктори, дві двокорпусні парових турбіни. Схема — ешелонна, котли розташовані попарно в двох котельних відділеннях, ТЗА — в двох машинних. Робочий тиск пари в котлах — 24,61 кг/см² (24,29 атм.), температура — 343° С, нормальний час підготовки до походу — близько 4 годин.

Кожне котельне відділення обладнувалось чотирма турбовентиляторами, які створювали надлишковий тиск 241,3 мм водяного стовпа. У порівнянні з крейсерами типу «Ліндер» і «Аретьюза» «Таун» мали більш економічні, хоча і більш важкі агрегати «крейсерського типу». Три турбіни (високого, низького тиску зі ступенем заднього ходу і крейсерська турбіна) і редуктор становили турбозубчатий агрегат. Турбіна крейсерського ходу розташовувалась перед ТВТ і з'єднувалася з її валом через редуктор з гідравлічною муфтою, на повному ходу вона вимикалась. Потужність і частота обертання були наступні:

• ТВТ — 9400 к. с. при 3350 об/хв.
• ТНТ — 10 600 к. с. при 2400 об/хв.
• ТКХ — 5000 к. с. при 6400 об/хв.

Проектна потужність становила 80 000 к. с. при частоті обертання гвинтів 300 об/хв, що повинно було забезпечити швидкість ходу (при повному навантаженні) в 31 вузол, максимальна швидкість при стандартній водотоннажності повинна була скласти 32,25 вузли. Максимальна швидкість при чистому днище під одними крейсерськими турбінами становила 23 вузли, з витратою палива 7,5 т/год, що становило дальність плавання 6 141 миль. На ходових випробуваннях у травні 1939 року «Единбург» при водотоннажності в 10 550 довгих тонн (близьким до стандартного) розвинув швидкість 32,73 вузли при потужності 81 630 к.с. «Белфаст» при водотоннажності 10 420 довг. т показав відповідно 32,98 вузли і 81 140 к.с.

Крейсери мали дві незалежні електричні системи — змінного і постійного струму. Основна силова система напругою 220 В постійного струму використовувалася для освітлення, приводу вентиляторів, силових електродвигунів, опалення. Мережа змінного струму живила гірокомпас, систему управління вогнем, радіоустаткування і «АСДІК».

Електроенергію виробляли два турбогенератора потужністю по 350 кВт і один в 400 квт. Мережа постійного струму живили два дизель-генератора потужністю по 300 кВт; третій (50 кВт) використовувався в ролі аварійного. Аварійне освітлення працювало від акумуляторних батарей.

• Легкі крейсери типу «Данае»
• Легкі крейсери типу «C»
• Легкі крейсери типу «Лейпциг»
• Легкі крейсери типу «Ліндер»
• Легкі крейсери типу «Коронна колонія»
• Важкі крейсери типу «Гокінс»

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Легкі крейсери типу «Таун» (1936)

• Southampton class [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Gloucester class [Архівовано 26 березня 2010 у Wayback Machine.]
• Belfast class [Архівовано 27 березня 2010 у Wayback Machine.]
• Town Class Light Cruisers [Архівовано 27 жовтня 2016 у Wayback Machine.]

• Colledge, J. J.; Warlow, Ben (2006) [1969]. Ships of the Royal Navy: The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham Publishing. ISBN 978-1-86176-281-8. OCLC 67375475.
• Ненахов Ю. Ю. Энциклопедия крейсеров 1910—2005. — Минск, Харвест, 2007.
• Патянин С. В.. Гордость британского флота. Легкие крейсера типа «Таун» — М.: Война на море, ЭКСМО, 2014, стр. 240. ISBN 5699755844
• Патянин С. В. Дашьян А. В. и др. Крейсера Второй мировой. Охотники и защитники — М.: Коллекция, Яуза, 2007.
• Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946.- Annapolis, Maryland, U.S.A. : Naval Institute Press, 1996.
• M. J. Whitley. Cruisers of World War Two. An international encyclopedia. — London, Arms & Armour, 1995.
• Smithn P.C. Dominy J.R. Cruisers in Action 1939—1945. — London: William Kimber, 1981.