Одеська область — Вікіпедія

Одеська область
Герб Одеської області	Прапор Одеської області
Основні дані
Прізвисько:	Одещина За регіонами: Причорномор'я, Південна Бессарабія (Буджак), Подунав'я (Нижній Дунай), Єдисан (Ханська Україна), Придністров'я, Поділля, Побужжя
Країна:	Україна
Утворена:	27 лютого 1932 року
Код КАТОТТГ:	UA51000000000030770
Населення:
Площа:	33310 км²
Густота населення:	70,54 осіб/км²
Телефонні коди:	+380-48
Обласний центр:	Одеса
Райони:	7
Громади:	91
Міста:	19
Райони в містах:	4
Селища:	56
Села:	1099
Номери автомобілів:	BH, НН
Інтернет-домени:	odessa.ua; od.ua
Обласна влада
Рада:	Одеська обласна рада
Голова ради:	Діденко Григорій Віталійович
Голова ОДА:	Кіпер Олег Олександрович
Вебсторінка:	Одеська ОДА Одеська облрада
Адреса:	65032, м. Одеса, пр-т Шевченка, 4
Мапа
Одеська область у Вікісховищі

Оде́ська о́бласть (Одещина) — область у Південній Україні. Найбільша за територією область України. На півночі та сході межує (за годинниковою стрілкою) з Вінницькою, Кіровоградською та Миколаївською областями України, омивається водами Чорного моря, на півдні — з Румунією, на заході — із Молдовою. До складу області входить також о. Зміїний.

Одеську область було утворено 27 лютого 1932 року, коли ЦВК СРСР затвердив постанову IV позачергової сесії ВУЦВК від 9 лютого 1932 року про створення на території Української СРР п'яти областей. У 1954 році до її складу увійшла територія колишньої Ізмаїльської області (територія від Дністровського лиману до р. Дунай).

Площа області співставна з територією таких країн, як Молдова та Бельгія.

Станом на 1 січня 2022 року кількість населення області становила 2 351 392 осіб^[1] (5,71 % мешканців України, без урахування тимчасово окупованої території АР Крим і м. Севастополя)^[2].

Територія сучасної Одеської обл. заселена з часів пізнього палеоліту. Також знайдені залишки поселень часів мезоліту та неоліту, пам'ятки трипільської, гумельницької та усатівської культур. Доба бронзи представлена пам'ятками скотарських і землеробських культур (зокрема, ямної, катакомбної та зрубної культурно-історичної спільності, сабатинівської та білозерської культур). Із VII по III ст. до н. е. господарями цієї території були скіфи, а з II ст. до н. е. по III ст. н. е. — сармати. У VI ст. до н. е. на чорноморському узбережжі греки почали засновувати колонії (у тому числі Тіру та Ніконій), які проіснували до епохи Великого переселення народів. У III—IV ст. територія Одеської обл. входить у зону поширення черняхівської культури. Починаючи від навали гунів (кінець IV ст.), у причорноморських степах домінували кочові тюркські народи (авари, болгари, печеніги, половці).

З 1240-х по XIV століття територія Одеської області належала Золотій Орді. Наприкінці XIII століття на руїнах античної Тіри виникло місто Аккерман (Білгород), яке стало важливим торговим осередком Північно-Західного Причорномор'я. Наприкінці XIV століття Білгород разом з усім Буджаком відійшов до Молдовського князівства, а степи на схід від Дністра — до Великого князівства Литовського. Наприкінці XV — у 1-й третині XVI століття майже вся територія сучасної Одещини увійшла до володінь Османської імперії (Очаківсько-Сілістрійський ейялет).

Після російсько-турецької війни 1787—1792 більша частина території сучасної області за Ясським мирним договором відійшла до Російської імперії. Протягом 1797—1802 Одещина входила до складу Новоросійської губернії, а з 1803 — до Херсонської губернії. Частина території краю, приєднана до Російської імперії в результаті російсько-турецької війни 1806—1812, входила до складу Бессарабської області, яка з 1818 мала автономний статус, а після 1828 приєднана до Новоросійського генерал-губернаторства. Наприкінці XVIII століття почалося інтенсивне заселення Причорномор'я та Буджацького степу. Тут з'явилися численні болгарські, гагаузькі й німецькі колонії.

В 1807 російський уряд санкціонував створення Усть-Дунайського козацького війська, яке того ж року було ліквідоване, але в 1828 відновлене (та існувало до 1868). Південна частина Буджаку з містом Ізмаїл після Кримської війни відійшла до Молдовського князівства. Після російсько-турецької війни 1877—1878 ця територія була повернута Російській імперії, за виключенням більшої частини дельти Дунаю.

21 грудня 1917 року Одеса була оголошена вільним містом. З грудня 1917 по березень 1918 року південна частина області (Буджак) входила до складу Молдовської Демократичної Республіки. З січня до березня 1918 року в центральній частині сучасної області існувала маріонеткова Одеська Радянська Республіка. У березні 1918 року Румунське королівство анексувало Молдовську Демократичну Республіку, а разом з нею і Південну Бессарабію.

У 1920 році утворено Одеську губернію, а через два роки до неї було приєднано Миколаївську губернію. Протягом 1923—1930 років існувала Одеська округа, а протягом 1923—1930 і 1937—1962 рр. також — Одеський район. Постановою ВУЦВК від 12 жовтня 1924 року «Про утворення Автономної Молдавської СРР» з частини території Балтської і Одеського округ Одеської губернії і Тульчинської округи Подільської губернії була утворена Автоно́мна Молдавська Соціалістична Радянська Республіка у складі Української СРР.

Одеську область було утворено постановою 4-ї позачергової сесії ВУЦВК 12-го скликання від 9 лютого 1932 року, її первинна територія включала міста Одеса, Зінов'євське (нині Кропивницький), Миколаїв, Херсон і 46 районів. У жовтні 1937 року регіон зменшився за рахунок утворення Миколаївської області, у січні 1939 року — у зв'язку зі створенням Кіровоградської області.^[3]

У 1940 році північно-східні райони МАРСР (Ананьївський, Балтський, Валегоцулівський, Кодимський, Котовський, Красноокнянський (у тому числі колишній Ставрівський), Піщанський та Чорнянський) — передано до складу Одеської області УРСР.^[4]

Під час Другої світової війни вся сучасна Одещина була окупована Королівством Румунія (жовтень 1941 — серпень 1944), при цьому Буджак був включений безпосередньо до державної території Румунії як частина губернаторства Бессарабія, а терени на схід від Дністра — до Трансністрії.

У березні 1944 року регіон востаннє зменшився за рахунок створення Херсонської області^[3]. У 1954 році до складу області увійшла Ізмаїльська область.

Адміністративний центр області — місто Одеса.

Склад області станом на 1 січня 2022 року^[5]:

• районів — 7^[6];
• міст — 19;
• районів у містах — 4;
• селищ міського типу — 33;
• населених пунктів — 1174 (міських — 52, сільських — 1122).

громади:

• міські — 19;
• селищні — 25;
• сільські — 47.

ради громад:

• міські — 19;
• селищні — 25;
• сільські — 47.

інші ради:

• обласна — 1;
• районні — 7;
• районів у містах — 0.

Основні державні та адміністративно-територіальні формування на території Одещини

Єдисанська орда (Кримське ханство)

Очаківська область

Ханська Україна

Новоросійська губернія

Новоросійське генерал-губернаторство

Херсонська губернія

Одеська радянська республіка

Бессарабська РСР

Одеське земство

Новоросійська область

Одеська губернія

Одеський повіт

Одеса (УНР)

Одеська округа

Одеський район

Трансністрія

Одеська область

Одеська область (Україна)

Одеський район

Сучасні райони (з 2020)^[7]

№	Назва	Адміністративний центр	Площа, км²	Населення, осіб (на 1 січня 2022)	Щільність населення осіб/км²	міст	населених пунктів	громад	Адм. устрій
1	Березівський район	м. Березівка	5546,1	104969	18,93	1	226	16	Адм. устрій
2	Білгород-Дністровський район	м. Білгород-Дністровський	4367,7	196618	45,02	2	134	16	Адм. устрій
3	Болградський район	м. Болград	4489,8	144377	32,16	2	99	10	Адм. устрій
4	Ізмаїльський район	м. Ізмаїл	3237,4	204745	63,24	4	52	6	Адм. устрій
5	Одеський район	м. Одеса	3878,1	1378490	355,45	5	155	22	Адм. устрій
6	Подільський район	м. Подільськ	7056,5	220786	31,29	4	299	12	Адм. устрій
7	Роздільнянський район	м. Роздільна	3572,2	101407	28,39	1	209	9	Адм. устрій

Райони до адміністративно-територіальної реформи

№	Назва	Адм. центр	Адм. устрій
1	Ананьївський район	м. Ананьїв	Адм. устрій
2	Арцизький район	м. Арциз	Адм. устрій
3	Балтський район	м. Балта	Адм. устрій
4	Березівський район	м. Березівка	Адм. устрій
5	Білгород-Дністровський район	м. Білгород-Дністровський	Адм. устрій
6	Біляївський район	м. Біляївка	Адм. устрій
7	Болградський район	м. Болград	Адм. устрій
8	Великомихайлівський район	смт Велика Михайлівка	Адм. устрій
9	Захарівський район	смт Захарівка	Адм. устрій
10	Іванівський район	смт Іванівка	Адм. устрій
11	Ізмаїльський район	м. Ізмаїл	Адм. устрій
12	Кілійський район	м. Кілія	Адм. устрій
13	Кодимський район	м. Кодима	Адм. устрій
14	Лиманський район	смт Доброслав	Адм. устрій
15	Любашівський район	смт Любашівка	Адм. устрій
16	Миколаївський район	смт Миколаївка	Адм. устрій
17	Овідіопольський район	смт Овідіополь	Адм. устрій
18	Окнянський район	смт Окни	Адм. устрій
19	Подільський район	м. Подільськ	Адм. устрій
20	Ренійський район	м. Рені	Адм. устрій
21	Роздільнянський район	м. Роздільна	Адм. устрій
22	Савранський район	смт Саврань	Адм. устрій
23	Саратський район	смт Сарата	Адм. устрій
24	Тарутинський район	смт Тарутине	Адм. устрій
25	Татарбунарський район	м. Татарбунари	Адм. устрій
26	Ширяївський район	смт Ширяєве	Адм. устрій

№	Район	Входження
1	Київський	м. Одеса
2	Пересипський	м. Одеса
3	Приморський	м. Одеса
4	Хаджибейський	м. Одеса

Найменування	Рік віднесення до категорії смт	Адміністративне значення	Підпорядкування	Найближча залізнична станція	Віддаль до неї, км
Авангард	1995	центр ТГ	Одеський район	Одеса-Західна	7
Соборне	1957		Болградський район	Соборне	—
Буджак	1961	центр ТГ	Болградський район	Соборне	12
Велика Михайлівка	1961	центр ТГ	Роздільнянський район	Веселий Кут	17
Великодолинське	1957	центр ТГ	Одеський район	Аккаржа	2
Доброслав	1965	центр ТГ	Одеський район	Кремидівка	18
Затишшя	1964	центр ТГ	Роздільнянський район	Затишшя	—
Затока	1965		Білгород-Дністровський район	Бугаз	5
Захарівка	1963	центр ТГ	Роздільнянський район	Затишшя	12
Зеленогірське	1978	центр ТГ	Подільський район	Заплази	3
Іванівка	1962	центр ТГ	Березівський район	Буялик	26
Лиманське	1957	центр ТГ	Роздільнянський район	Кучурган	10
Любашівка	1957	центр ТГ	Подільський район	Любашівка	—
Миколаївка	1965	центр ТГ	Березівський район	Березівка	63
Нові Білярі	1974		Одеський район	Одеса-Сортувальна	45
Овідіополь	1970	центр ТГ	Одеський район	Барабой	14
Окни	1959	центр ТГ	Подільський район	Чубівка	20
Олександрівка	1977		Одеський район	Чорноморськ-Порт	1
Буялик	1957		Березівський район	Буялик	—
Радісне	1975		Березівський район	Новознам'янка	5
Раухівка	1998	центр ТГ	Березівський район	Раухівка	—
Саврань	1957	центр ТГ	Подільський район	Заплази	39
Сарата	1957	центр ТГ	Білгород-Дністровський район	Сарата	—
Сергіївка	1975	центр ТГ	Білгород-Дністровський район	Білгород-Дністровський	25
Серпневе	1947		Болградський район	Бессарабка	4
Слобідка	1938	центр ТГ	Подільський район	Слобідка	—
Суворове	1961	центр ТГ	Ізмаїльський район	Котлабух	5
Таїрове	1982	центр ТГ	Одеський район	Чорноморськ-Порт	5
Тарутине	1957	центр ТГ	Болградський район	Соборне	7
Хлібодарське	1987		Одеський район	Одеса-Головна	15
Цебрикове	1961	центр ТГ	Роздільнянський район	Веселий Кут	12
Чорноморське	1988	центр ТГ	Одеський район	Одеса-Головна	27
Ширяєве	1965	центр ТГ	Березівський район	Затишшя	32

До сільських населених пунктів відносяться селища та села. В Одеській області станом на 1 січня 2021 року було 23 селища і 1099 сіл. Одеська область є першою серед областей України за кількістю великих сіл.

Найбільші села області за переписом 2001 року:

№	Назва	Район	Населення (осіб)
1	Нерубайське	Одеський район	8558
2	Дачне	Одеський район	8549
3	Усатове	Одеський район	8483
4	Випасне	Білгород-Дністровський район	7675
5	Великий Дальник	Одеський район	7655
6	Шабо	Білгород-Дністровський район	7108
7	Кубей	Болградський район	6544
8	Фонтанка	Одеський район	6260
9	Маяки	Одеський район	5937
10	Шевченкове	Ізмаїльський район	5625
11	Камчик	Білгород-Дністровський район	5528
12	Озерне	Ізмаїльський район	5370
13	Старокозаче	Білгород-Дністровський район	5278
14	Плахтіївка	Білгород-Дністровський район	5237
15	Троїцьке	Одеський район	5178
16	Городнє	Болградський район	5104

Селища області^[8]:

Область займає територію Північно-Західного Причорномор'я від гирла ріки Дунай до Тилігульського лиману, а від моря на північ — на 250 км.

На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході — з Миколаївською областями, на заході — з Молдовою, а на південному заході — з Румунією. Всього в межах області пролягає 1362 км державного кордону України. Площа Одеської області становить 5,5 % території України.

Геополітичне розташування Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розміщенням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрегіональних організаціях — Асамблеї європейських регіонів і Робітничої співдружності придунайських країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська обл. значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського економічного співробітництва.

У межах обл. розташовані 1134 малих річок і струмків, 15 прісноводних та морських лиманів (найбільші Дністровський, Тилігульський, Хаджибейський, Алібей, Бурнас, Будакський, Куяльницький, Кучурганський), 68 водосховищ, 45 озер (з них прісноводні: Кагул, Ялпуг, Катлабух; солоноводні: Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас). Також на узбережжі Чорного моря розташовано ряд лиманів, повністю або частково відгороджених від моря пересипами, найбільші з яких — Хаджибейський, Куяльницький та Тилігульський.

Річкова мережа області належить до басейнів Дунаю, Дністера, Південного Бугу та безпосередньо Чорного моря. На території області налічується близько 200 річок довжиною більш ніж 10 км, велика кількість з яких влітку пересихає.

Найбільші річки: Дунай (із Кілійським гирлом), Дністер (із притокою Кучурган), Кодима, Саврань (притока Південного Бугу), Тилігул. Великі річки мають важливе значення для судноплавства, зрошення, вироблення електроенергії (єдина в області — Савранська ГЕС).

Довжина морських і лиманних узбереж Одеської області від гирла ріки Дунай до Тилігульського лиману сягає 300 км.

Природно-заповідний фонд Одеської області станом 1 січня 2018 року мав у своєму складі 123 об’єкта, з них 16 — загальнодержавного значення, та 107 — місцевого значення. Загальна площа об’єктів природно-заповідного фонду становить 159974,1992 га. З урахуванням того, що 12 об’єктів загальною площею 9133,25 га знаходилися у складі природно-заповідних територій, фактично займана ПЗФ площа в області становила 150840,9492 га. Відношення площі ПЗФ до площі рбласті («показник заповідності») становила 4,5 %.

На території області розташовано ряд великих об'єктів природно-заповідного фонду регіонального, національного і міжнародного масштабу. Область має перспективи для розвитку біосферно-природоохоронного сектора економіки.

У пониззі великих рік (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високоцінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне значення.

Заповідники:

• Дунайський біосферний заповідник

Заказники:

• Савранський ліс
• Дністровські плавні
• Філофорне поле Зернова

Головне природне багатство області — її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю. У сполученні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий (сільськогосподарський) потенціал регіону.

В області понад 2,5 млн га сільськогосподарських угідь, у тому числі більш 2 млн га ріллі, понад 80 тис. га виноградників і садів.

Клімат краю, особливо в південній частині області, посушливий. Тому тут майже 10 % оброблюваних земель зрошуються. Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини.

За кількістю населення область посідає 6 місце серед усіх областей України та АР Крим.

В Одеській області загальна кількість наявного населення, за даними Всеукраїнського перепису населення, становила 2 млн. 469 тис. осіб.

Кількість міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису, становила 1 млн. 625 тис. осіб, або 65,8 %, сільського — 844 тис. осіб, або 34,2 %.

За результатами Всеукраїнського перепису населення, кількість чоловіків становила 1 млн. 155 тис. осіб, або 46,8 %, жінок — 1 млн. 314 тис. осіб, або 53,2 %.

За роки, що минули після перепису населення 1989 року, кількість міст та селищ міського типу області збільшилась на 2 одиниці і на дату Всеукраїнського перепису населення склала 52.

Загальна кількість постійного населення в Одеській області станом на 5 грудня 2001 року становила 2 млн. 456 тис. осіб, у тому числі міського населення — 1 млн. 605 тис. осіб, або 65,3 %, сільського — 851 тис. осіб, або 34,7 %, чоловіків — 1 млн. 149 тис. осіб, або 46,8 %, жінок — 1 млн. 307 тис. осіб, або 53,2 %.

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується наступним чином: зменшення частки дітей у загальній кількості населення поряд із суттєвим збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області і зумовлює ростуче старіння населення.

Особливістю національного складу населення Одеської області є його багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення, на території області проживали представники 133 національностей і народностей. У національному складі населення переважна більшість українців, чисельність яких становила 1542,3 тис. осіб, або 62,8 % від загальної кількості населення.

Мовний склад населення характеризується такими даними: українську мову вважали рідною 46,3 % населення області, що на 5,1 відсоткового пункти більше, ніж за даними перепису 1989. Російську мову визначили як рідну 41,9 % населення, що на 5,2 відсоткового пункти менше ніж за даними перепису 1989.

Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, зростання кількості осіб, які мають вищу і повну загальну освіту. Кількість населення, яке мало вищу та загальну середню освіту, становила 1,8 млн осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 9 %.

Особливістю національного складу населення Одеської області є її багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення на території області проживали представники 133 національностей і народностей.

Найбільша строкатість в національному складі спостерігається в південно-західній частині області в межиріччі Дністра та Дунаю. Тут переважає українське населення — 35,8 %, болгари — 24,8 %, росіяни — 17,7 %, молдовани — 15,2 %, гагаузи — 4,6 % та ін. В північних та центральних районах населення однорідніше за національним складом та складається здебільшого з українців.

В області працюють школи національних меншин: 238 шкіл з російською мовою навчання, 11 — з румунською, 180 шкіл, де вивчається декілька мов (болгарська, гагаузька, грецька). Функціонують дві єврейські школи, одна з них приватна; дві недільні школи, в яких навчаються 48 учнів (1 — німецька, 1 — вірменська).

Підготовку кадрів для вищеназваних шкіл здійснюють Ізмаїльський гуманітарний університет та Білгород-Дністровське педагогічне училище, де вивчаються болгарська і румунська мови.

^[11]

Райони та міста обласного значення	українська	російська	болгарська	румунська	гагаузька
Одеська область	46,3	42,0	4,9	3,8	0,9
Одеса	30,4	64,8	0,4	0,3	0,1
Білгород-Дністровський (міськрада)	41,8	54,3	1,6	1,2	0,2
Ізмаїл	18,0	74,2	4,6	1,8	0,4
Чорноморськ (міськрада)	41,4	57,3	0,3	0,3	0,0
Подільськ	70,3	26,5	0,0	2,3	0,0
Теплодар	55,8	42,4	0,4	0,6	0,1
Південне	44,8	53,7	0,5	0,2	0,1
Ананьївський район	78,2	5,3	0,1	16,1	0,0
Арцизький район	18,2	42,8	34,0	3,1	0,8
Балтський район	89,3	8,7	0,1	1,5	0,0
Білгород-Дністровський район	80,8	13,0	0,6	5,0	0,2
Біляївський район	80,3	16,9	0,2	1,3	0,1
Березівський район	88,0	9,0	0,2	1,0	0,2
Болградський район	4,9	16,3	57,6	1,0	17,8
Великомихайлівський район	80,4	15,4	0,6	3,0	0,1
Захарівський район	92,1	3,2	0,1	4,1	0,0
Іванівський район	72,6	17,6	6,5	2,2	0,3
Ізмаїльський район	26,3	21,6	24,9	26,2	0,3
Кілійський район	36,1	44,2	2,5	12,8	3,7
Кодимський район	95,5	3,4	0,1	0,8	0,0
Лиманський район	77,3	20,5	0,6	0,7	0,1
Любашівський район	93,1	2,7	0,0	3,7	0,0
Миколаївський район	93,4	2,6	0,2	2,7	0,0
Овідіопольський район	69,6	27,8	0,5	0,8	0,1
Окнянський район	86,1	6,6	0,1	6,9	0,1
Подільський район	69,0	7,7	0,1	22,8	0,0
Роздільнянський район	68,1	28,4	0,3	2,5	0,1
Ренійський район	7,3	37,9	6,6	40,8	6,8
Савранський район	96,0	2,4	0,1	1,1	0,0
Саратський район	41,3	21,4	19,1	17,6	0,2
Тарутинський район	18,8	32,9	31,7	12,7	3,3
Татарбунарський район	72,4	7,7	10,7	8,5	0,1
Ширяївський район	91,1	3,6	0,2	4,3	0,1

За результатами соціологічного дослідження, проведеного фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» з 21 по 27 жовтня 2022 року, 57,8 % опитаних жителів Одеської області назвали українську мову рідною, 28,8 % — російську, 5,4 % — іншу мову, 7,9 % заявили, що їм важко сказати, яку мову вони вважають рідною, або відмовилися відповідати^[12].

За результатами соціологічного дослідження, проведеного фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» з 10 по 21 липня 2023 року, частка респондентів, що послуговуються вдома українською мовою, зросла до 42 % (з 26 % у 2021-му), тоді як частка тих, що послуговуються вдома російською впала до 54 %. На запитання «Як Ви ставитеся до обов’язкового використання української мови у сфері обслуговування (магазини, кафе, перукарні, розважальні заклади)?» 59 % відповіли «Позитивно», 13 % — «Негативно», 17 % — «Мені байдуже», 12 % — «Важко відповісти». На запитання «Чи вважаєте Ви допустимим виконання у публічному просторі Вашого селища/міста пісень російською мовою, наприклад виконання вуличними музикантами, прослуховування таких пісень у кафе/ресторанах чи супермаркетах тощо?» 30 % відповіли «Ні», 37 % — «Так», 20 % — «Мені байдуже», 12 % — «Важко відповісти»^[13].

Чисельність парафій християнських церков різних конфесій станом на 1 січня 2009 року на Одещині^[14]:

• Єпархій: 1 (Одеська єпархія)
• Парафій: 120
• Монастирів: 1
• Священослужителів: 74
• Недільних шкіл: 8
• Періодичних видань: 1

• Єпархій: 2 (Одеська та Балтська)
• Парафій: 532
• Монастирів: 10
• Священослужителів: 445
• Недільних шкіл: 313
• Періодичних видань: 4

• Єпархій: 1 (Одеський)
• Парафій: 78
• Монастирів: 5
• Священослужителів: 44
• Недільних шкіл: 25
• Періодичних видань: немає

ВРП Одеської області на 2016 рік склав 119800 млн грн.

У галузі виробничої спеціалізації Одеська область виконує такі функції:

• є головним морським зовнішньоторговельним виходом країни;
• обслуговує міжнародні транзитні вантажопотоки та пасажиропотоки, виконує найважливіші транспортно-розподільні функції на національному і міжнародному рівнях;
• є провідним регіоном України за рівнем розвитку морегосподарського комплексу і галузей, зв'язаних із використанням ресурсів моря і світового океану;
• є одним із найперспективніших регіонів України щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, спільного підприємництва, формування спеціальних (вільних) економічних зон;
• має значний науково-технічний і проектно-конструкторський потенціал, є центром підготовки кадрів, а також здійснення науково-технічної, інформаційної, інноваційної й інвестиційної діяльності регіонального і національного масштабу;
• є одним із найперспективніших рекреаційних регіонів приморського типу для розвитку туризму;
• виділяється як важливий регіон інтенсивного сільського господарства з високою часткою зрошуваного рільництва й індустрією переробки сільськогосподарської продукції;
• є одним із центрів машинобудування, легкої і хімічної промисловості регіонального і національного масштабу.

Станом на 01.01.2002 в області зареєстровано 1031 сільськогосподарське підприємство. На базі 483 колективних сільськогосподарських підприємств створено 857 агроформувань ринкового типу, із них 15,1 % становлять приватні підприємства, 32,1 % — господарські товариства, 31,7 % — сільськогосподарські кооперативи, 17,7 — селянські (фермерські) господарства, 3,4 % — інші суб'єкти господарювання. Визначено 697 правонаступників підприємств за майновими зобов'язаннями реорганізованих КСП.

Загальна чисельність власників майнових паїв становить 346,2 тис. осіб, чисельність громадян, які набули права на земельну частку — 369,1 тис. осіб.

Державні акти, що дають право приватної власності на землю, отримали 75,9 тис. осіб.

Основними промисловими галузями Одеської області є машинобудування та металообробка, паливна промисловість, хімічна та нафтохімічна промисловість, медична промисловість, легка промисловість, харчова промисловість. На території області розміщені унікальні промислові підприємства, що мають загальнодержавне значення: Одеський припортовий завод, який виробляє мінеральні добрива; ВАТ «Одеський завод радіально-свердлильних верстатів» — єдине у країні підприємство, що випускає алмазно-розточні, координатно-розточні, радіально-свердлильні і хонінгувальні верстати — єдине на півдні України підприємство — виробник литва чорних і кольорових металів для машинобудування, Одеський завод «Центроліт», ВАТ ОЗПВ «Мікрон» — провідне підприємство верстатобудівної галузі, яке виробляє металорізальні верстати з числовим програмним управлінням, багатоцільові свердлильно-фрезерно-розточні верстати. Південний державний науково-виробничий центр «Прогрес» — підприємство з переробки брухту та відходів, які містять дорогоцінні метали.

• Інвестиційна карта Одеської області

Рівень злочинності у 2008 році — 833,8 злочинів на 100 тис. наявного населення, за 2012 рік на 10 тис. населення складає 103 злочині, з них 42 тяжких та особливо тяжких^[15], у 2016 році — 1449,6 злочинів на 100 тис. наявного населення. В цілому спостерігається негативна тенденція до зростання рівня злочинності в Одеській області. Найбільший рівень злочинності серед районів Одеської області у 2010 році мали Лиманський та Овідіопольський райони, у 2017 році — Лиманський район та місто Білгород-Дністровський^[16]. Під час дії воєнного стану кількість злочинів на Одещині зменшилась в півтора рази: з 40,6 до 25,6 кримінальних правопорушень на 10 тисяч населення та є нижчим ніж по державі^[17].

Одеська область є дійсним членом 6 європейських регіональних організацій:

• Асамблеї європейських регіонів;
• Асоціації європейських прикордонних регіонів;
• Робочої співдружності придунайських країн;
• Конференції приморських регіонів Європи;
• Асамблеї європейських виноробних регіонів;
• Єврорегіону «Нижній Дунай».

Одеська область — приморський прикордонний район, розташований на південному заході України. У стратегічному плані територія області розташована дуже вигідно — на перетині найважливіших міжнародних водяних шляхів: дунайського, дністровського та дніпровського. Загальна довжина залізничної мережі області майже 1100 км, її обслуговує 100 залізничних станцій. Одещину перетинає також 7 автомагістралей. Усе це в сполученні з приморським розташуванням області, її транспортно-географічною своєрідністю робить Одещину могутнім експортно-імпортним потенціалом, що не може не враховуватися в проектах створення міжнародних транспортних коридорів Європейської комунікаційної інфраструктури єдиної транспортної системи країн-членів Чорноморського економічного співробітництва. Одеська область вирізняється серед інших областей провідним міжгалузевим морегосподарським комплексом, ступінь розвитку якого відбиває рівень соціально-економічного розвитку регіону.

Морегосподарський комплекс області включає в себе 7 морських портів (обсяг вантажопереробки портів області становить 74,1 % від усіх портів України), 5 судноремонтних заводів (64,8 %), найкрупніші державні судноплавні компанії (ДСК «ЧМП», ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», СК «Укрферрі», ДСК «Укртанкер», ДСК «Укрріфер», ДСК «УМП») та понад 20 приватних судноплавних компаній, майже 80 приватних крюїнгових та понад 90 експедиторських і агентських компаній.

Систему морських торговельних портів утворюють 7 виробничих одиниць розташованих по всьому морському узбережжю області, і в гирлі р. Дунай. За географічним розташуванням і роллю в транспортному обслуговуванні економіки регіону і її зовнішньоекономічних зв'язків, а також за місцем розташування портів у системі міжнародних транспортних шляхів морські порти області можна розділити на дві основні групи. Дунайські порти: Рені, Ізмаїл, Усть-Дунайськ та регіон Чорного моря: Білгород-Дністровський, Чорноморськ, Одеса, Південне.

Одеська область розташована на перетині найважливіших міжнародних водних шляхів: Дунайський водний шлях після завершення будівництва в 1992 році каналу Дунай-Майн-Рейн є найкоротшим виходом із країн Європи в Чорне море, далі— у Закавказзя, Середню Азію, на Близький Схід. Річка Дністер зв'язує регіон з Молдовою, а Дніпро — з Центральною Україною і Білоруссю, а після завершення реконструкції Дніпровсько-Бузького і Дніпровсько-Неманського каналів — з Польщею і країнами Балтії. Волго-Донська система зв'язує Азово-Чорноморський басейн із Росією (аж до Санкт-Петербурга і Мурманська), Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном, Іраном, забезпечуючи виходи до Каспійського, Балтійського і Білого морів.

Особливість економіко-географічного розташування області, сприятливі природно-кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, наявність піщаних пляжів, розвинута мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей обумовлюють розвиток в області сфери туризму і рекреації.

Серед природних багатств, які активно використовуються у курортно-рекреаційному господарстві області, важливе місце посідають лікувальні грязі та ропа Куяльницького, Хаджибейського, Шаболатського лиманів, сірчано-водневі, гідрокарбонатні, йодо-бромні та натрієві мінеральні води, які дають можливість ефективно лікувати захворювання органів кровообігу, нервової системи, органів дихання не туберкульозного характеру, органів травлення, порушення обміну речовин тощо.

Своєрідність туристично-екскурсійного потенціалу області також визначена численними пам'ятками різних часів з відомими історико-культурними заповідниками, пам'ятниками та музеями. Це відомі у світі Одеський державний академічний театр опери та балету, знамениті Потьомкінські сходи, українська Венеція — місто Вилкове, фортеця XII — XV сторіччя в місті Білгород-Дністровському, розкопки античних міст Тіри і Ніконії, пам'ятники культової архітектури в містах Одесі, Ізмаїлі, Рені, Кілії та багато чого іншого.

Понад 5000 об'єктів культурної спадщини та 120 об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення створили Одещині імідж одного з найвідоміших і найпопулярніших, насамперед через свою самобутність, місць для відвідування туристами і відпочивальниками.

На території області є 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення — Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, Тилігульський регіональний ландшафтний парк, ботанічний сад Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, 19 парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва тощо.

• 
  Аккерманська фортеця
• 
  Залишки будівель Тіри, під стінами Аккерманської фортеці
• 
  Одеський оперний театр
• 
  Потьомкінські сходи, Одеса
• 
  Дунайський біосферний заповідник, типовий ландшафт, сформований очеретом та вербами

• Одеська обласна рада
• Одеська обласна державна адміністрація
• Герої Радянського Союзу — уродженці Одеської області
• Одеський обласний комітет Комуністичної партії України

• Я. В. Верменич. Одеська область // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 537. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Одеська область // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• С. Р. Гриневецький. Одеська область // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. — Т. 24 : О. — 944 с. — ISBN 978-966-02-9960-3.
• Белозоров С. Т. Климат Одесской области // Труды Одесского государственного университета. — 1962. — Т. 152, вып. 10. — С. 51-60. (рос.)
• Малі міста України. Одеська область: бібліогр. покажч. / М-во регіон. розвитку, буд-ва та житл.-комун. госп-ва України, Держ. наук. архітектур.-буд. б-ка ім. В. Г. Заболотного; уклад.: Д. О. Мироненко, С. М. Кайнова, О. В. Углова; редкол.: Г. А. Войцехівська (відп. ред.) [та ін.]; наук. консультант В. І. Дмитрук. — Київ : ДНАББ ім. В. Г. Заболотного, 2017. — 239 с.: іл.
• Одеський регіон: передумови формування, структура та територіальна організація господарства : навч. посіб. / [О. Г. Топчієв та ін.] ; за заг. ред. проф. О. Г. Топчієва ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. - О. : Астропринт, 2012. - 332, [4] с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 331-332. - 1000 прим.
• Хаджибей — Одеса та українське козацтво. Одеса 1999
• Галяс Василь Терентійович. Одеська область// Визначні місця України.-К.,1958.-с 411—450.
• Письменники Одещини. На межі тисячоліть : антологія-довідник / упорядник Б. І. Сушинський. — Одеса : «Альфа-Омега» ОКФА, 1999. — 428 с.
• Bazhan, O., Mykhailutsa, M. The «Romanian operation» of the NKVD of the Ukrainian SSR in Odesa Oblast in 1937—1938: technology, target groups, scope. The Annals of «Dunarea De Jos» University of Galati. Fascicle XIX: History, 22, 155—169.

Одеська область у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Одещина»
	Інформація у Вікіданих?
	Теми у Вікіджерелах?
	Одеська область у Вікімандрах?
	Проєкт «Одещина»
	Одеська область у Вікісховищі?

• Офіційний вебпортал виконавчої влади Одеської області
• Інвестиційний портал Одеської області
• Інвестиційна карта Одеської області
• Карта (мапа) Одеської області
• Туристичний сайт Одеської області
• Пам'ятки Одеської області
• Одеська область — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
• Міста і села України. Одещина

	Вінницька область	Кіровоградська область
Молдова		Миколаївська область
	Румунія	Чорне море

Одещина   Україна   Географія   Географія України