Очаків — Вікіпедія

Очаків
Герб Очакова Прапор Очакова
Свято-Миколаївський собор в центрі міста
Основні дані
Країна	Україна
Область	Миколаївська область
Район	Миколаївський район
Тер. громада	Очаківська міська громада
Код КАТОТТГ	UA48060250010045389
Засноване	1492 (532 роки)
Статус міста	з 1938 року
Населення	▼ 13 663 (01.01.2022)[1]
Площа	12,49 км²
Поштові індекси	57500
Телефонний код	+380-5154
Координати	46°37′07″ пн. ш. 31°32′21″ сх. д.H G O
Водойма	Дніпровсько-Бузький лиман, Чорне море
Назва мешканців	оча́ківець, оча́ківка, оча́ківці
День міста	10 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Миколаїв
До станції	69 км
До обл./респ. центру
- автошляхами	59 км
До Києва
- автошляхами	539 км
Міська влада
Адреса	57500, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, м. Очаків, вул. Соборна, 7-А
Вебсторінка	Очаківська міськрада
Міський голова	Бичков Сергій Миколайович
Очаків у Вікісховищі Карта Очаків Очаків

Оча́ків (давніше Ачі-Кале, крим. Qara Kermen) — місто в Україні, адміністративний центр Очаківської міської громади Миколаївського району Миколаївської області. Населення складає 14 360 мешканців (2016).

Місто Очаків розташоване на північному березі Дніпровсько-Бузького лиману, за 59 км на південний захід від Миколаєва (автошляхом Т 1513) та за 35 км від автошляху міжнародного значення М14E58 Одеса — Мелітополь — Новоазовськ (за 67 км на схід від Одеси). Загальна площа міста — 1249 га.

Назва міста походить від турецької назви міста Ачі-Кале тур. Özi (Фортеця Озі) (джерела перекладають її як «фортеця біля моря» або «фортеця на проході»)^[2]. В українській транскрипції воно з часом одержало звучання приблизно як «Ачаков чи «Очаків», звідси й походить сучасна назва міста^[3].

З квітня по жовтень 150—160 сонячних днів, середня температура повітря в цей період становить +25,7 °C. Пік температури доводиться на червень-серпень +32,6 °C. Протягом року постійно вітряно, середньорічна сила вітру 6,5—8,4 м/с. Температура води в теплий період +24—26 °С.

Очаків розташований на узбережжі Чорного моря, біля гирла Дніпра, неподалік від місця розташування стародавньої мілетської колонії Ольвія (VII століття до н. е.) і грецької колонії Алектор (I—III століття н. е.).

За часів Київської Русі та Великого князівства Литовського місто мало назву Дашів. Великий князь Литовський Вітовт (1392—1430) сприяв побудові у 1415 році Дашівського замку (фортеці) поблизу гирла Дніпра для захисту від татарських набігів^[4], яке вперше згадується у договорі між правителями Великого князівства Литовського (князем Свидригайлом) та Польщі (королем Владиславом II Ягайло) у 1431 році^[5].

У 1480-ті роки Дашів було окуповане кримськими татарами.

Ймовірно, сучасне місто Очаків було засноване у 1492 році кримським ханом Менґлі-Ґераєм, на місці литовської Дашівської фортеці: у листі своєму васалу — великому князю московському Івану III — Менґлі-Ґерай повідомляв про намір побудувати місто на Дніпрі — Очаківпросив для цього грошей^{[джерело?]}. згодом Іван ІІІ надав гроші. Звістка ця датується початком літа 1492 року^[6]. З кінця XV століття фортеця мала назву Кара-Кермен (з крим. Qara Kermen — «чорна фортеця»)^[7], або за назвою річки — Узу-Кале. Згодом, на початку XVI століття, татари підпали під владу Османської імперії, і фортеця отримала назву на турецький лад Ачі-Кале (Аче-Кале; фортеця біля виходу у відкрите море). З часом ця назва в українській мові трансформувалася прононсом в Очаків.

У 1493 році черкаські козаки під проводом князя Богдана Глинського, старости міста Черкаси, захопили щойно збудовану кримськими татарами фортецю. У 1502 році приступом захопили турки. У 1523 році Очаків спалили козаки Остафія Дашковича, який його неодноразово атакував разом із Предславом Лянцкоронським.

У 1526 році фортеця перейшла у володіння османів (Сілістра). До кінця XVII століття околиці Очакова неодноразово атакували козаки, війська подільських старост. У бою під містом 1529 року в полон потрапив Юрій Язловецький. 20 вересня 1545 року війська під командуванням брацлавського й володимирського старости князя Федора Санґушка, теребовлянського старости Бернарда Претвича, черкаського — князя Андрія Пронського штурмували Очаків^[8]. 1568 року війська під командуванням серадзького воєводи Альбрехта Ласького заволоділи Очаковом, але повернулися з труднощами, переслідувані татарами^[9].

У 1626 році, за правління султана Мурада IV фортецю було значно розширено: зведено кам'яну стіну, яка з'єднала між собою стару цитадель із двома фортами Пияле-паші й Хасан-паші. На той час у фортеці османи тримали десятитисячне військо. 1669 року Військо Запорозьке, очолюване кошовим отаманом Іваном Сірко, зруйнувало фортецю й звільнили 7 тисяч полонених. З історією Очакова пов'язане ім'я козацького ватажка Семена Палія — керівника вдалого набігу на Очаків запорожців 1690 року.

Російська імперія розглядала Очаків як стратегічний форпост на північному узбережжі Чорного моря. Війська фельдмаршала Бургарда-Крістофа Мініха у 1737 році здійснили облогу й захопили місто, але рік потому змушені були покинути його — за умовами Белградського мирного угоди 1739 року Очаків залишився за Османською імперією. Після російсько-османської війни 1735—1739 року Очаків став головною базою турецького флоту на північних берегах Чорного моря.

Остаточно Очаків був захоплений 6 грудня 1788 року, коли Чорноморське козацтво під орудою кошового отамана Сидора Білого за сприянням війська під командуванням князя Григорія Потьомкіна штурмом захопили фортецю. Цьому передувала перемога Олександра Суворова, що під його орудою діяли козаки отамана Антона Головатого, звитяга яких прискорила перемогу російської імперії у війні, коли козаки з меншими силами знищили турецький десант, який 1 серпня 1787 року висадився на Кінбурнській косі. У битвах при форті Кінбурн, у Дніпровсько-Бузькому лимані, при облозі й штурмі Очакова своєю безстрашністю й героїзмом відзначилися загони козаків Чорноморського війська, очолювані кошовим отаманом Сидором Білим, а після його загибелі — Захаром Чепігою. Загальна кількість Чорноморського козацтва під час здобуття фортеці Очаків та оборони Кінбурнської фортеці сягала 20 000 осіб.

У 1792 році на місці зруйнованої турецької фортеці було закладено місто Очаків, яке стало портовим містом, губернським центром тодішньої Новоросії, району, що охоплював землі на північ від морського узбережжя між річками Південний Буг та Дністер. Перший православний храм Очакова на честь Святого Миколи Чудотворця був переробленою турецькою мечеттю, над якою надбудували дерев'яний купол, а з часом прибудували кам'яний вівтар^[10][11].

У 1794 року був розроблений проєкт будівництва в Очакові найпотужнішого морського порту Російської імперії на Чорному морі, але зі стрімким зростанням заснованої у 1794 році Одеси значення Очакова як торгового порту поступово було втрачено. 1859 року у заштатному місті Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 4823 особи (2427 осіб чоловічої статі та 2396 — жіночої), налічувалось 676 домогосподарств, існувала православна церква, єврейська синагога й молитовна школа, парафіальне училище, лікарня, поштова станція, купецька гавань, 32 млини^[12].

Під час Першої світової війни на укріплення Очакова й Кінбурна покладалося прикриття Дніпровсько-Бузького лиману з моря.

У листопаді 1917 — січні 1918 року Очаків перебував у складі Української Народної Республіки^[13].

У радянські часи з 1928 по 1937 роки під керівництвом генерал-лейтенанта інженерних військ Дмитра Карбишева в Очакові було побудовано низку військових об'єктів: військовий порт, аеродром «Очаків», гідроаеродром «Каборга», у військову інфраструктуру було включено фортифікаційну гідротехнічну споруду на острові Первомайський.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 160 жителів міста^[14].

У 1938 році Очакову надано статус міста, з включенням у міську смугу населених пунктів Очаківської селищної ради та Чижиківської сільської ради^[15][16].

У 1980-х роках розпочалося будівництво Дніпровсько-Бузького каналу: насипано східну гідротехнічну споруду (площею 27 га), що викликало численні протести громадян, побудовано порт, виконано упорядкування узбережжя, побудовано Східна промислова зона.

• 
  Пам'ятник герою штурму Очакова бригадиру Івану Горичу
• 
  Пам'ятник Петру Шмідту
• 
  Один з очаківських причалів]]

За часів Незалежної України військові також розбудовували укріплення. Попри те, що Очаків тривалий час був курортним містом, крім туристичних баз, тут були й військові бази. Саме вони стали першими об'єктами російських обстрілів у лютому 2022 року в ході російського вторгнення в Україну. Тоді був зруйнований військовий навчальний центр, не обійшлося і без загиблих^[17].

24 лютого 2022 року в Очакові під час ракетного обстрілу загинув Кіш Шандор.

4 вересня 2022 року в Очакові російські окупанти завдали ракетного удару в елеватор, в результаті чого було знищено декілька тисяч тонн зерна та пошкоджені приватні будинки^[18].

9 січня 2023 року російські окупанти влучили у склад старих боєприпасів. Вибуховою хвилєю було пошкоджено понад 5000 з 7500 зареєстрованих домоволодінь, не рахуючи критичної інфраструктури, комерційних підприємств. Через потужний вибух загинув трирічний Ростислав Присяжний^[19][20].

Рідна мова населення за даними перепису 1897 року^[21]:

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[22]:

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[23]:

Вторгнення Росії в Україну спровокувало нову хвилю українізації в місті, дедалі більше людей вважають за краще розмовляти українською мовою.

У місті Очаків на обліку перебуває 10 пам'яток архітектури та 30 пам'яток історії й одна пам'ятка монументального мистецтва.

17 червня 2015 року в Очакові було повалено пам'ятник Леніну (встановлений був у 1969 році). На його місці 23 серпня 2015 року до Дня Державного прапора України відкритий перший у Миколаївській області світловий фонтан^[24].

13 жовтня 2016 року по вулиці О. Зінченка під патронатом А. Лучки, військовослужбовців Очаківського військового гарнізону за кошти волонтерів та небайдужих мешканців міста Очакова відкритий меморіальний комплекс на честь полеглих воїнів АТО (автор монументу — Сергій Коршун, вартість робіт склала приблизно 277 000 грн).

• Очаківський військово-історичний музей імені О. В. Суворова.
• Музей мариністичного живопису імені Р. Г. Судковського (філія Миколаївського обласного художнього музею імені В. Верещагіна).
• Кімната-музей імені Петра Шмідта (у колишньому Палаці піонерів).

• За 28 км на схід від Очакова розташований Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія», створений на місці стародавнього міста-держави Ольвії.
• За 32 км південніше міста — ландшафтний парк «Тендрівська Коса», де мешкає єдиний у Європі^{[джерело?]} табун диких коней — чорних мустангів. За 12 км — ландшафтний парк Кінбурнська коса з унікальною флорою й фауною піщаної коси.
• У морі на захід від міста за 13 км розташований острів Березань — частина історико-археологічного заповідника НАН України «Ольвія».

• Антошин Олексій Миколайович — підполковник, учасник російсько-української війни
• Бош Євгенія Богданівна (1879—1925) — радянська державна й партійна діячка;
• Губриченко Михайло Михайлович (1991—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Ждаха Амвросій Андрійович (1855—1927) — український художник
• Козаков Сергій Васильович (1975—2015) — старший мічман Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Люц Андрій Анатолійович (1999—2023) — солдат Збройних сил України; учасник російсько-української війни.
• Мазніченко Вадим Олександрович (* 1985) — солдат Збройних сил України; учасник російсько-української війни. Призер Ігор Нескорених-2023.
• Потьомкін Геннадій Федорович (1923—1943) — Герой Радянського Союзу;
• Сивушенко Олег Федорович (1954) — український воєначальник, генерал-майор.
• Смирнов Григорій Якович (1913—1990) — Герой Радянського Союзу;
• Судковський Руфін Гаврилович (1850—1885) — український художник-мариніст.
• Тимчук Леонід Миколайович (нар. 1935) — український громадський діяч, правозахисник, дисидент.

• Грачов Олексій Георгійович (1977—2014) — український військовик, полковник, кавалер Ордену Богдана Хмельницького ІІ і ІІІ ст.
• Брати Капранови (1967—н.д.) — відомі українські письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі, блогери.

• Карл-Фрідріх-Ієронім фон Мюнхгаузен — прототип літературного барона Мюнхгаузена, що в 1737 році брав участь у штурмі Очакова.

• 
  Автовокзал в Очакові
• 
  Мозаїчне панно біля районної бібліотеки
• 
  Очаківська загальноосвітня школа № 2 імені П. П. Шмідта
• 
  Дитячий садок в Очакові
• 
  Житловий будинок — пам'ятка культурної спадщини
• 
  Очаківський маяк
• 
  Меморіал українським воїнам із м. Очаків, загиблим під час АТО

• Очаков // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Демченко Юрий Николаевич. Очаков. Фотоочерк. — Одесса : «Маяк», 1978. — 40 с. — 125 000 прим. (рос.)
• Я. В. Верменич, Д. Я. Вортман, О. Г. Середа. Очаків // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 710. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Чорноморські козаки в битвах на воді проти турків під час війни 1787—1791 рр. — Сергій Чорний. «Флот України». м. Очаків.

Зовнішні відеофайли
	Брехня істориків. Загадки Одеси частина друга на YouTube // Председатель СНТ. — 2018. — 22 лист. — бл. 33:10. (рос.)

• Очаків // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 746.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Очаків

• Очаків // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1266. — 1000 екз.
• Осада Очакова 1788 года
• Форум Очаковські фортеці
• Сайт про Очаків
• Підбірка Очаківських фото
• Сайт про Очаківщину
• Сайт про Очаківщину
• Очаківський портал
• Погода в місті Очаків