Погребище — Вікіпедія

Погребище
Герб м. Погребище
Основні дані
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Вінницький район
Засноване	—
Перша згадка	1148 як Рокитня
Магдебурзьке право	1569
Статус міста	з 1984 року
Населення	▼ 9 209 (01.01.2022)[1]
Площа	8.7[2] км²
Густота населення	1121.84 осіб/км²
Поштові індекси	22200-22208
Телефонний код	+380-4346
Координати	49°29′13″ пн. ш. 29°16′24″ сх. д. / 49.48694° пн. ш. 29.27333° сх. д. / 49.48694; 29.27333
Висота над рівнем моря	226 м[1]
Водойма	р. Рось
Назва мешканців	погребища́нин, погребища́нка, погребища́ни
День міста	перша субота червня
Відстань
Найближча залізнична станція	Ржевуська
До станції	2 км
До обл./респ. центру
- фізична	65 км
- залізницею	98 км
- автошляхами	73,2 км
До Києва
- фізична	138 км
- автошляхами	173 км
Міська влада
Рада	Погребищенська міська рада
Адреса	22200, Вінницька обл., Вінницький район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 110
Вебсторінка	Погребищенська міська рада
Міський голова	Волинський Сергій Олександрович
Погребище у Вікісховищі Карта Погребище Погребище

Погреби́ще — місто в Україні, центр Погребищенської міської територіальної громади, Вінницького району, Вінницької області, розташоване на річці Рось.

Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №807 «Про утворення та ліквідацію районів» було утворено Вінницький район у складі територій ліквідованих районів, у тому числі Погребищенського, та на його основі утворено Погребищенську громаду Вінницького району Вінницької області з адміністративним центром у м.Погребище. ^[3]

На північній околиці міста річка Смотруха впадає у Рось, праву притоку Дніпра.

На місці сучасного населеного пункту було місто Рокитня, перша письмова згадка про яке датується 1148 р.

На початку XIII ст. після монголо-татарської навали від нього залишилися самі погреби, тому мешканці, що відбудували місто, стали назвати його Погребищем.^[4]

На початку XVI ст. землі Погребища уздовж річки Рось опинилися в руках українських князів Збаразьких.^[5] У 1580-х рр. споруджується замок, про існування якого нагадує назва гори — Замкова.

Після Люблінської унії 1569 р. Погребище перейшло до Речі Посполитої. Воно стало користуватися Магдебурзьким правом.

Письмова згадка за Погребище польським мандрівником Еріхом Лясотою в його щоденнику за 1594 рік «…червень, 17-го. Через Рось, 1 миля. Погребище (місто і замок на Росі)».^[6]

У 1629 р. Погребище налічувало понад 6 тис. жителів, коли у Вінниці на той час було 9 тис. жителів.

У 1591–1593 рр. населення міста брало участь у козацькому повстанні на чолі з К. Косинським. У 1595 р. селянсько-козацькі загони під проводом Г. Лободи захопили фортецю.^[7]

Місцеві мешканці взяли участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Погребище не раз потерпало від воєнних дій. У травні 1648 його розграбували загони голоти М.Кривоніса, 28 червня 1648 року- кн. Я.Вишневецького. У 1653 р. Погребище було вщент зруйновано каштеляном Стефаном Чарнецьким^[8], що відступав із-за Дніпра під натиском Б. Хмельницького.

Чарнецький взяв приступом Погребище і винищив поголовно все населення: 700 полонених повісили, 300 посадили на палі, причому князь дав жовнірам наказ: «стратити їх так, щоб вони відчували, що вмирають»; на шляху через ліси, «він прикрашав сосни, вішаючи на них полонених». Поляки «палили села і рубали голови»; полонених піддавали тортурам і катували вогнем^[8]

Місто занепало, а в 1670-ті рр. знелюдніло. Знов почало заселятися на рубежі 17–18 ст., коли опинилося на території, контрольованій С.Палієм. У 1712році, імовірно, мешканці були переселені на лівобережжя Дніпра в ході "Великого згону". У 1714 році Погребище повернулося під владу Речі Посполитої.

У 1736 і 1768 рр. у Погребищі перебували загони повсталих гайдамаків.

З XVIII ст. Погребище перетворилось на осередок торгівлі та ремесел.

У XVIII–XIX ст. містечко було родинним гніздом Ржевуських, у якому народилася Евеліна Ганська, друга дружина відомого французького письменника Оноре де Бальзака.

Наприкінці XIX ст. на землях графа Адама Ржевуського збудовано залізницю і станцію, яку названо на його честь — «Ржевуська».

На початку ХХ ст. містечко нараховувало 943 дворів, 5807 мешканців, дві церкви (мурована Успенська і дерев'яна Михайлівська)^[9], дві церковнопарафіяльні школи, шість круподерень, завод шипучих вод, два водяних млини, 10 мануфактур, 30 бакалійних і м'ясних лавок^[9]. Граф Микола Павлович Ігнатьєв розпочав будівництво цукрового заводу.

У 1921 році було відкрито агрошколу. В 1923 р. — організовано перше колективне господарство ім. Т. Шевченка. З 1927 р. у місті працює маслозавод, який на сучасному етапі виробляє масло, твердий сир, морозиво та іншу продукцію. У 1929 р. на території Погребищенськоі сільради проживало 2299 осіб^[10].

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 237 жителів міста^[11].

Німецькі війська окупували місто 21 липня 1941 р. У часи окупації у Погребищі діяла підпільна група опору, яку очолював вісімнадцятирічний М. Д. Копецький. 30 грудня 1943 р. місто звільнила 65 мотобригада 1-ї танкової армії генерала М. Катукова. У пам'ять про цю подію в місті встановлено танк часів війни ІС.

Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв. Семеро уродженців району удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Це А. Бурлачук, В. Кравченко, А. Москальчук, А. Пономарчук, М. Сьомак, І. Слободянюк, В. Терлецький. У братській могилі, що розташована в центрі міста, поховано 653 воїнів^[12].

Майже із 100 воїнів, що проходили службу в різних гарячих точках світу, з афганської війни живими додому не повернулось шість погребищан: І. Кумчак, В. Іващук, О. Харченко, Є. Мельник, О. Шевчук, В. Іщук. У міському парку встановлено обеліск пам'яті, їх іменами названі солдатські поля.

У 1966 р. відкрилося медичне училище (з 2006 р. — медичний коледж). Також цього року відкрито і музичну школу, яку в 2000 р. переведено в капітально відремонтоване приміщення. У 1985 р. відкрило двері професійно — технічне училище (нині — вище професійне училище-42). Тут щороку навчається близько 600 майбутніх спеціалістів сільського господарства^[13].

За останні 20 років проведено газифікацію м. Погребище, з'явилися багатоповерхові будинки.

У Погребищі розташовані залізничні станції Ржевуська та Погребище I. Існує також зупинний пункт Погребище II, але за межами міста Погребища.

• У 1629 р. проживало — 6000 мешканців
• За переписом 1897 р. — 6284 мешканців (ч. 3057, ж. 3227)^[14]
• За переписом 1989 р. — 11 705 мешканців^[15]
• За переписом 2001 р. — 10 754 мешканців
• За розрахунками 2005 р. — 10 418 мешканців
• На 1 січня 2013 р.  — 9898 мешканців
• На 1 січня 2015 р. — 9765 мешканців^[16]
• На 1 січня 2018 р. — 9525 мешканців^[17]
• На 1 січня 2020 р. — 9514 мешканців

Євреї з'явилися у містечку в першій половині XVII ст. Тоді ж була побудована дерев'яна синагога. У 1648  р. козаки на чолі з Максимом Кривоносом знищили всіх місцевих євреїв^[10]. На початку XVIII ст. євреї повернулися до Погребища. У 1765 р. у містечку нараховувалось 664 єврея, у 1847 р. — 1726, у 1897 р. — 2494 (40 % всього населення)^[10].

Після Жовтневого перевороту 1917 р. з 1918 р. в Погребищі активно діяв великий і добре організований загін єврейської самооборони, проте в серпні 1919 р. загін роззброїли петлюрівці. Після їх відходу війська Зеленого влаштували єврейський погром, що тривав з 18 по 21 серпня^[10]. Було вбито близько 400 чоловік (з них близько 200 жінок), сотні поранені^[10]. У 1920-х р. була створена Погребищенська єврейська сільрада.^[10]

У 1926 р. єврейське населення Погребища становило 2881 особу (30 % усього населення), у 1939 р. — 1445.^[10]

Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання та подальших репресій^[18]. У середині жовтня 1941 р. 5-та німецька оперативна команда розстріляла в Погребищі все єврейське населення — майже 1360 осіб.^[10]

• Бердиш Михайло Миколайович — український майстер декоративно-вжиткового мистецтва.
• Бондаренко Костянтин Петрович (нар. 1969) — український політолог.
• Василенко Ірина (нар. 1986) — українська співачка.
• Гавриш Володимир Костянтинович (1925—2004) — геолог, член-кореспондент НАН України.
• Ганська Евеліна (1801—1882) — польська графиня.
• Жевуський Адам Адамович (Адам Адамович Ржевуський) (1805—1888) — російський генерал польського походження, український землевласник.
• Жевуський Генрик (1791—1866) — польський письменник.
• Кравченко Павло Миколайович (нар. 1957) — заслужений працівник освіти України^[19][20].
• Лев Михайло Аронович (Андрійович) (1917—2013) — єврейський письменник — романіст та мемуарист, лауреат премій імені Герша та Гершона Сегалів, імені Боруха Шварцмана, імені. Давида Гофштейна.
• Медріш Давид Наумович (1926—2011) — знавець та фольклорист російської мови радянських часів, доктор філологічних наук, професор. Заслужений працівник вищої школи РФ.
• Недошовенко Федір Іванович (1918—2002) — український живописець.
• Присяжнюк Настя Андріанівна — фольклористка.
• Речмедін Іван Остапович (1922—1987) — український фізико-географ, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
• Рибачук Олег Борисович (нар. 1958) — український політик та громадський діяч.
• Сафонов Олександр Сергійович (нар. 1943) — старший диктор Українського телебачення Державної телерадіомовної компанії України, заслужений артист України, народний артист України.
• Скоропад Олег Михайлович (нар. 1951) — Надзвичайний і Повноважний Посол України.
• Собанська Кароліна (1795—1885) — авантюристка і таємна агентка царського уряду, у яку були закохані і якій присвячували вірші Олександр Пушкін і Адам Міцкевич.
• Хоменко Григорій Гнатович (1892—1968) — український інфекціоніст, професор.

• 
  Церква
• 
  Церква
• 
  Автостанція

• Поділля
• Поросся
• Погребище Перше
• Погребище Друге

• Вортман Д. Я. Погребище // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 292. — ISBN 978-966-00-1142-7.

• І.М. Даниленко, З.Т. Мельник. Погреби́ще // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.518-527

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Погребище

• Офіційний сайт Погребищенської міської ради
• Погода у Погребищі
• Погребище — Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
• Погребище // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Погребищенський район
• Погребищенська районна рада
• Новітня історія України: Славетна Вінниччина 2006 >> МІСТА I РАЙОНИ ВІННИЧЧИНИ >> ПОГРЕБИЩЕНСЬКИЙ РАЙОН
• Олександр Горобець Записки хорунжого Української Галицької армії про Погребище
• Погребище // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• ShtetLinks: Pogrebishche(англ.)
• Вічові традиції Поросся у контексті його сакральності^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Pohrebyszcze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 522. (пол.)
• Пам'ятки України. Погребище