5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття» — Вікіпедія

5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття»
Нарукавний знак батальйону
На службі	11 травня 2014 — 16 січня 2015
Країна	Україна
Вид	Сухопутні війська
Тип	Механізовані війська
Чисельність	Батальйон
Походження	Івано-Франківська область
Війни/битви	Війна на сході України
Командування
Командувач	Віталій Комар

5-й батальйо́н територіальної оборони «Прикарпа́ття» — підрозділ територіальної оборони, сформований з мешканців Івано-Франківська та області. З початку липня 2014 року 51 день ніс службу у секторі «Д», поблизу кордону з Росією. 23 серпня батальйон майже в повному складі самовільно покинув свої позиції і 29 серпня 2014 року повернувся в Івано-Франківську область^[1]. 4 вересня командир батальйону Віталій Комар був арештований за підозрою у дезертирстві (стаття 408 КПК України)^[2][3][4][5]. Батальйон був розформований у січні 2015 року^[6][7].

У серпні 2015 року почався судовий розгляд. Комбатові висунули звинувачення за статтями 402, 406 та 409 КПК України (ухиляння від служби в бойовій обстановці, непокора та бездіяльність)^[8][9][10].

Офіційною датою заснування батальйону є 11 травня 2014 року, коли перший командир батальйону підполковник Тарас Шевчук приступив до виконання своїх функцій^[11]. До складу батальйону, окрім призовників, увійшли добровольці, колишні активісти Самооборони Майдану з намету «Коломия»^[12]. За інформацією Івано-Франківського обласного військового комісаріату: «Перевага при формуванні батальйону віддавалася особам, які добровільно виявили бажання проходити військову службу у Збройних Силах України під час кризового періоду. Разом з тим, відповідно до вказівки вищого командування усіх військовозобов'язаних було призвано до батальйону на підставі мобілізації»^[11]. Батальйон було вирішено дислокувати на території 136-го ЦЗРБ, смт Делятин, Надвірнянського району.

Матеріальну та фінансову допомогу батальйону надала Ради оборони Івано-Франківської області, трудові колективи ПАТ «Прикарпаттяобленерго», ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття», виробничого об'єднання «Карпати» та багатьох інших^[11]. Також населення Прикарпаття зібрало 300 тисяч гривень для придбання бронежилетів^[11].

Бойове злагодження новоствореного військового формування розпочалося 20 травня i проходило на полігоні «Прибан», що у містечку Сторожинець Чернівецької області. Були проведені «стрільби із штатної стрілецької зброї, в тому числі із ручних протитанкових гранатометів та автоматичних станкових гранатометів, метання бойових гранат, заняття з тактики, інженерної підготовки, ротні тактичні навчання»^[11].

Батальйон мав у складі 400 бійців^[13]. Озброєння:

• 1 одиниця БРДМ
• 9 ручних протитанкових гранатометів^[13]
• стрілецька зброя.

Як транспорт батальйон мав автомобілі ЗІЛ-131, ГАЗ-66, КАМАЗ та шкільні автобуси.

У зону АТО до угрупування Сектору «Д» батальйон прибув на початку липня. Підрозділ мав вирушати ще в червні, проте через протестні настрої за відсутності спорядження лишився вдома^[14]. Основне завдання — надання допомоги ДПС України у забезпеченні охорони державного кордону^{[джерело?]} на території Донецької області. Батальйон дислокувався біля Амвросіївки поблизу україно-російського кордону^[15]. Вояки несли варту на КПП лінії Кутейникове — Глинка — Кумачове — Тельманове^[16].

На 23 липня угрупування Сектору Д налічувало близько 4000 осіб особового складу і складалось з великого числа розрізнених підрозділів^[17]. Початкове завдання угрупування Сектору Д полягало в ізоляції району АТО, закритті ділянки державного кордону України з Російською Федерацією протяжністю близько 140 км на ділянці Ізварине — Кумачове. Але, за висновком Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, з моменту втрати нашими військами 7 серпня контролю на ділянці державного кордону в районі Ізварине^[18] (див. «Ізваринський котел»), виконання завдання, поставленого перед Сектором Д в його первісному вигляді, втратило сенс^[17]. 23 серпня 2014 року, напередодні оточення українських військ у «Іловайському котлі», особовий склад батальйону почав відступ від кордону, після чого чисельність Сектору «Д» склала не більше 700 осіб^[19][20][21]. 25 серпня командний пункт командувача сектором «Д» Петра Литвина потрапив під артналіт, після чого генерал Литвин прибув на КП сектора «Б», сектор «Д» перестав існувати.

23 серпня батальйон майже в повному складі (окрім 20 чоловік) самовільно покинув ввірені йому КПП після рішення командира Віталія Комара i вирушив в напрямку Тельманове, а потім — Розівки. Комар «в письмовій формі відмовився виконувати бойове розпорядження керівника Сектору Д і далі на зв'язок не виходив»^[19][17]. Своє рішення він пізніше обґрунтував тим, що 23 серпня батальйон потрапив під щільний обстріл з артилерії^[13], втратив єдиний БРДМ i опинився перед загрозою великих людських втрат:

Зовнішні зображення
	Комбат 5-го БТрО Віталій Комар

Ми вийшли з зони АТО тому що техніка батальйону була розбита. Ми просто не могли виконувати бойові завдання без техніки. Єдиний наш БРДМ був розбитий під час обстрілів^[22].

При відступі до Запорізької області були вивезені поранені з 72-ї бригади. 27 серпня 2014 на території Кіровоградської області, біля Знам'янки колона «Прикарпаття» з декількох десятків військових автомобілів та шкільних автобусів була зупинена спецназівцями; на гелікоптері прибув командувач СВ ЗСУ Анатолій Пушняков з представниками військової прокуратури^[23][24]. Після перемовин, батальйон здав трофейну зброю, залишив штатне озброєння, після чого одержав дозвіл продовжити рухатися до місця постійної дислокації в смт Делятин.

Згідно з висновком військового керівництва АТО, залишення підрозділом бойових позицій призвело до того, що передові частини українських військ під Іловайськом залишились без прикритого тилу^[25], на батальйон покладалася відповідальність за прорив на територію України РДГ росіян і створення «Іловайського котла»^[9]. За цим фактом було розпочато розслідування^[26][27][28]. Решта батальйону, що відмовилась разом з усіма лишати зону АТО, повернулася на відпочинок 31 серпня; солдати заявили, що планують продовження служби^[29].

Зазначається, що ще 25 серпня голова Івано-Франківської обласної держадміністрації Андрій Троценко офіційно звертався до командування з проханням «вивести батальйон із зони АТО для переформатування та відновлення боєздатності»^[30]. Прес-служба Івано-Франківської ОДА опублікувала відповідь РНБО України, датовану 28 серпня, в якій говорилося, що згідно з рішенням начальника Генерального штабу як Головнокомандувача Збройних Сил України, батальйон «Прикарпаття» виведено до місця відновлення боєздатності^[31][32].

Кримінальне провадження за ч. 2 ст. 402 (непокора) і ч. 2 ст. 404 (опір начальникові) і ч. 3 ст. 409 (уникнення військової служби) Кримінального кодексу України було відкрито 27 серпня військовою прокуратурою Запорізького гарнізону^[33]. 4 вересня командир 5-го БТрО був взятий під варту^[34]. 5 вересня «Батьківщина» запропонувала внести за комбата 300 000 гривень застави для звільнення його з-під варти. 8 вересня комбат Комар був відпущений з Одеського СІЗО під заставу у 60 000 гривень^[35].

7 жовтня головний військовий прокурор України — заступник генерального прокурора України Анатолій Матіос — назвав втечу батальйону злочином, що стала першопричиною Іловайської трагедії^[36].

В свою чергу, у «Проміжному звіті ТСК Верховної Ради з розслідування трагічних подій під Іловайськом» було зазначено

Подальша спроба призначення винним в оточенні Іловайська батальйону територіальної оборони «Прикарпаття» також не спроможна. Не виправдовуючи залишення батальйоном своїх позицій, необхідно сказати, що для оборони Сектору Д, на який припадало 140 км кордону з Російською Федерацією, проти чотирьох батальйонних тактичних груп регулярних військ Російської Федерації одного батальйону територіальної оборони зі стрілецькою зброєю і 300 військовослужбовців, які в основному складаються зі штабу, зв'язківців, тиловиків і ремонтників, що залишились в розпорядженні генерала Литвина П. М., явно не достатньо. Обстановка, що склалась, стала результатом командування військовими діями з боку керівника АТО — начальника Генерального штабу Муженка В. М., а також начальника штабу АТО генерала Назарова В. М.^[17].

Покарання виявилося надліберальним та «умовним»: кримінальні справи були відкриті проти п'яти вояків «Прикарпаття». Серед них командир батальйону Віталій Комар та командир роти Володимир Процький; останній одержав в зоні АТО контузію, вимагає госпіталізації і знаходиться під домашнім арештом^[37]. Кухар 5-го батальйону був засуджений за ст.  407 ч. 2 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби) на два роки умовно^[38]. Солдат-кулеметник відділення охорони 2-ї роти охорони 5-го батальйону «Прикарпаття», по узгодженню з Надвірнянським районним судом, отримав по ст. 402 ч. 1 КК України (непокора) до двох років позбавлення волі з іспитовим терміном^[39].

Керівник Центру військово-політичних досліджень та групи «Інформаційний Опір» Дмитро Тимчук вважав, що операція по знищенню вогневих позицій і груп бойовиків в районі Іловайська та зачистці міста була зірвана не відступом 5-го БТрО, а наступом регулярних підрозділів армії РФ. Військовий експерт зазначає:

Ось з цього моменту неможливо зрозуміти, навіщо нас намагаються відволікти від головної теми міркуваннями про те, що операція в Іловайську була спланована правильно, а якби 5-й тербатальон НЕ дезертирував, то не було б трагедії. ... Суть в тому, що слідству необхідно відповісти на початкове питання: КОЛИ саме українське військове керівництво отримало інформацію про масове вторгнення військ РФ (а від кордону до Іловайська все ж танком валити не 5 хвилин), і які заходи вжило для того, щоб не сталося трагедії (прийнялося виводити війська або почало перекидати резерви). Якщо ж така розвідінформація не надійшла, якщо до появи російських вояків під Іловайськом їх ніхто не «побачив», — то з чиєї вини? Відповіді на ці питання будуть головними відповідями в цій історії^[40].

Своєю чергою, цивільний журналіст і головний редактор інтернет-видання «Цензор. НЕТ» Юрій Бутусов у ході засідання Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради з питань розслідування обставин подій під Іловайськом заявив^[41]:

Вважаю несправедливим і необ'єктивним, що винуватцями поразки вчора військовий прокурор, пан Матіос, назвав батальйон «Прикарпаття», а ще раніше верховний головнокомандувач Порошенко заявив, що винна у всьому 51-ша механізована бригада. Це дуже необ'єктивна оцінка ситуації. 51-ша бригада і батальйон «Прикарпаття» воювали не гірше і не краще будь-якої іншої кадрової частини, де більшість становили малонавчені мобілізовані люди.

16 січня 2015 року т.в.о. військового комісара Івано-франківського облвійськкомату полковник Олег Мороз на прес-конференції повідомив, що 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття» розформували:

Батальйон «Прикарпаття» розформований. Документи передаються в архів. Більша частина особового складу батальйону переміщена в інші військові частини^[6][7].

На момент розформування в батальйоні залишалися 40 солдатів та офіцерів, які були задіяні в організаційних заходах по розформуванню; 19 військовослужбовців батальйону знаходяться у розшуку^[42]. Загалом у Збройних силах України продовжать службу 135 солдатів та офіцерів колишнього 5-го БТрО: у складі 128-ї бригади і в інженерних військових частинах^[43].

• Віталій Орлов, місто Коломия, старший лейтенант, начальник автомобільної служби батальйону.^[44] Потрапив у полон в середині серпня 2014 року. Звільнений в кінці серпня 2014 року за посередництва колишнього президента Інгушетії генерала Руслана Аушева^[45].

• Баран Юрій Миколайович, майор, начальник штабу, загинув 8 липня 2014 року.
• Данилюк Володимир Володимирович, солдат, стрілець-помічник гранатометника, загинув 12 серпня 2014 року.

• Батальйони територіальної оборони України
• Спецпідрозділи охорони громадського порядку в Україні
• Національна гвардія України
• Добровольчий український корпус

• Офіційні втрати [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Сторінка батальйону у ВК [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.]
• 5 батальйон. Як все починалось…
• Проміжний звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних сил України біля міста Іловайськ Донецької області [Архівовано 23 грудня 2014 у Wayback Machine.]