Слобідка (Роздільнянський район) — Вікіпедія

село Слобідка
Автобусна зупинка в селі
Автобусна зупинка в селі
Автобусна зупинка в селі
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Роздільнянський район Роздільнянський район
Тер. громада Роздільнянська міська громада
Код КАТОТТГ UA51140130460020706
Облікова картка Слобідка 
Основні дані
Засноване 1896 (128 років)
Колишня назва Слободзея Молдавська
Населення 195 (01.01.2018)[1]
Площа 0,671[2] км²
Густота населення 500 осіб/км²
Поштовий індекс 67427
Телефонний код +380 4853
Географічні дані
Географічні координати 46°55′43″ пн. ш. 30°4′47″ сх. д. / 46.92861° пн. ш. 30.07972° сх. д. / 46.92861; 30.07972
Середня висота
над рівнем моря
140 м
Місцева влада
Адреса ради 67400, Одеська обл., Роздільнянський район, м. Роздільна, вул. Муніципальна, 17
Карта
Слобідка. Карта розташування: Україна
Слобідка
Слобідка
Слобідка. Карта розташування: Одеська область
Слобідка
Слобідка
Мапа
Мапа

CMNS: Слобідка у Вікісховищі

Слобі́дка (у минулому до 01.02.1945 — Слободзея Молдавська[3]) — село в Україні, в Роздільнянській міській громаді Роздільнянського району Одеської області. Населення становить 195 осіб. Відноситься до Чобручанського старостинського округу.

Історія

[ред. | ред. код]

На початку 1924 року хутір Слободзея Молдавська відносився до Шевченківської сільради Янівського (Тарасо-Шевченківського) району Одеської округи Одеської губернії. Більшість населення хутора становили молдавани (203 особи). Вони мали 33 господарства[4].

Станом на 1 вересня 1946 року с-ще Слобідка було в складі Шевченківської сільської ради.[3]

У результаті адміністративно-територіальної реформи село ввійшло до складу Роздільнянської міської територіальної громади та після місцевих виборів у жовтні 2020 року було підпорядковане Роздільнянській міській раді. До того село входило до складу ліквідованої Старостинської сільради.

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 142 особи, з яких 68 чоловіків та 74 жінки.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 173 особи.[6]

2010 — 185 осіб;

2011 — 190 осіб[7].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]

Мова Відсоток
українська 90,17 %
російська 5,78 %
молдовська 4,05 %

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Паспорт Старостинської сільської ради (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 січня 2019. Процитовано 16 січня 2019. [Архівовано 2019-01-17 у Wayback Machine.]
  2. Публічна кадастрова карта України. map.land.gov.ua. Архів оригіналу за 14 грудня 2020. Процитовано 15 грудня 2020. [Архівовано 2020-12-14 у Wayback Machine.]
  3. а б Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 387, 946, 1021.
  4. Національні меншості на Україні (реєстр селищ) — Харків: Друкарня Кооперативного Видавництва "Пролетарій", 1925. — С. 52.
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
  6. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
  7. Роздільнянська районна рада — Паспорт Старостино. rozdilna-rada.odessa.gov.ua. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 7 січня 2021. [Архівовано 2015-04-18 у Wayback Machine.]
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]