Nicolò Zeno — Вікіпедія

«Ніколо Дзено»
Nicolò Zeno
Служба
Тип/клас	ескадрений міноносець типу «Навігаторі»
Держава прапора	Королівство Італія
Належність	Королівські ВМС Італії
Порт приписки	Фіуме
На честь	венеціанського мореплавця Ніколо Дзено
Корабельня	CNR, Сестрі-Поненте
Закладено	5 червня 1927 року
Спущено на воду	12 серпня 1928 року
Введено в експлуатацію	27 березня 1930 року
На службі	1930–1943 роки
Загибель	9 вересня 1943 року затоплений екіпажем у порту Трієста
Бойовий досвід	Громадянська війна в Іспанії Друга світова війна Середземномор'я Мальтійські конвої Бій біля Калабрії Перша битва у затоці Сидра
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	1 930 тонн (стандартна) 2 693 тонн (повна)
Довжина	107 м
Ширина	10,2 м
Висота	3,5 м
Технічні дані
Рухова установка	2 × парових турбіни Parsons 3 × парових котли Odero
Гвинти	2
Потужність	55 000 к.с.
Швидкість	38 вузли (71 км/год)
Дальність плавання	3 100 миль (5 740 км) на швидкості 15 вузлів
Екіпаж	224 офіцери та матроси
Озброєння
Артилерія	6 (3 × 2) × 120-мм гармати 120/50 Ansaldo
Торпедно-мінне озброєння	6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів 56 глибинні бомби
Зенітне озброєння	2 × 37-мм зенітних гармати 40/39 Mod. 1915 8 × 13,2-мм зенітних кулеметів Breda Mod. 31

«Ніколо Дзено» (італ. Nicolò Zeno) — військовий корабель, ескадрений міноносець типу «Навігаторі» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.

Есмінець брав активну участь у морських боях та битвах Другої світової війни на Середземноморському театрі дій, бився в битві біля Калабрії, першій битві в затоці Сидра, так званій «битві у середині червня», супроводжував конвої країн Осі та переслідував ворожі конвої транспортних суден.

«Ніколо Дзено» закладений 5 червня 1927 на верфі компанії CNR у Сестрі-Поненте. 27 березня 1930 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії. Однак уже в ході випробувань у його конструкції силової установки системи «Белуццо» були виявлені суттєві проблеми — під час ходових випробувань на есмінці трапилася аварія в носовій турбіні високого тиску. Для усунення неполадок вирішили замінити ротори обох, і високого і низького тиску.

З 29 липня по 7 жовтня 1930 року корабель пройшов модернізацію в арсеналі Спеції, після якої увійшов до складу флоту. В серпні 1931 року «Ніколо Дзено» став флагманом дивізії. 4 жовтня 1931 року на кораблі, який у той час перебував на рейді Венеції, пройшла церемонія вручення Бойового прапору. В 1934 році «Ніколо Дзено» перевели зі складу 2-ї флотилії до 1-ї.

На початку 1936 року корабель був переданий у розпорядження військово-морської академії та міста Ліворно для проходження курсантами штурманської практики. В 1936—1937 роках «Ніколо Зено» кілька разів ходив до берегів Іспанії з метою підтримки франкістів.

У квітні 1939 року «Ніколо Дзено» був зарахований до XV флотилії есмінців з базування на острові Лерос, і зоною відповідальності в Егейському морі.

З 2 грудня 1939 року по 30 квітня 1940 року «Ніколо Дзено» пройшов чергову модернізацію.

На 10 червня 1940 року, на момент вступу Італію у війну, входив разом з есмінцями «Антоніо Пігафетта», «Алвізе да Мосто» та «Джованні да Верраццано» до складу XV флотилії ескадрених міноносців IX крейсерської дивізії I ескадри Королівського флоту.

7 липня 1940 року разом з однотипним «Антоніо Пігафетта», лінкорами «Джуліо Чезаре» і «Конте ді Кавур» і VII («Фречча», «Страле», «Дардо» та «Саетта») і VIII («Фольгоре», «Фульміне», «Лампо» та «Балено») ескадрами есмінців вирушив супроводжувати конвой з Таранто в Лівію, де готувалося Італійське вторгнення до Єгипту.

9 липня 1940 року «Ніколо Зено» брав участь у битві біля Калабрії.

З 27 липня по 1 серпня 1940 року брав участь в операції TVL по перекиданню військ до Лівії, входячи до складу далекого прикриття. В ніч з 5 на 6 серпня есмінець брав участь у постановці мінного загородження 7AN поблизу Пантеллерії. З 18 квітня по 1 травня 1941 року «Ніколо Дзено» брав участь в постановці мінних загороджень S.1 в Тунісі та T на північ від Триполі.

22 квітня «Ніколо Зено» брав участь в порятунку тих, що вижили з екіпажу ескадреного міноносця «Сімоне Ск'яффіно», який підірвався на міні.

З 4 по 7 травня 1941 року був у складі далекого прикриття при проводці двох італійських конвоїв до Лівії. Під час цієї операції разом з «Антоніо Пігафетта» потопив підводний човен противника «Аск» західніше Ла-Спеції.

З 12 по 23 серпня 1941 року в складі загону посилював мінні загородження S-41, S-42, S-43, S-44 в Туніській протоці.

На початку жовтня 1941 року «Ніколо Дзено» двічі доставляв війська в Бенгазі. З 19 по 21 листопада 1941 року конвоював допоміжний крейсер «Чітта ді Палермо», який слідував з військами в Бенгазі. З 26 по 30 листопада 1941 року брав участь в транспортуванні 80 тонн бензину в бочках з Таранто до Лівії.

З 16 по 20 грудня 1941 року входив до складу ескорту теплоходів Monginevro, Napoli і «Веттор Пізані» у ході конвойної операції M-42. Під час зворотного шляху «Ніколо Дзено» зіткнувся з броненосним крейсером «Веттор Пізані» і до кінця січня 1942 року був змушений проходити ремонт на верфях у Таранто.

З 21 по 23 лютого 1942 року брав участь в конвойної операції K-7. З 16 по 18 березня 1942 року брав участь в конвойної операції «Сіріо» по проводці транспортів Reychenfels і Vitor Pisani.

З 4 по 6 червня 1942 року «Ніколо Дзено» ескортував транспорти Unione і Ravello. 14 червня 1942 року разом з 7-ю дивізією крейсерів «Ніколо Дзено» вийшов з Палермо для перехоплення британського конвою, але через аварію з енергетичною установкою був змушений повернуться на базу. Після проведення ремонтних робіт есмінець повернувся до ескортної службі по проводці конвоїв з Італії в Північну Африку.

З 5 по 7 жовтня 1942 року брав участь у супроводі транспорту Sestrieri. В ніч з 13 на 14 жовтня 1942 року провів постановку мінної загорожі S-71 на північ від мису Бон. Вночі з 7 на 8 листопада 1942 року ставив мінне загородження S-8.

В ніч з 11 на 12 грудня 1942 року брав участь в постановці мінного загородження S-94.

На початку 1943 року він доставляв німецькі та італійські війська в Туніс. На початку лютого 1943 року «Ніколо Дзено» брав участь у складі загону з однотипних «Антоніо да Нолі», «Антоніо Пігафетта» і «Ланцеротто Малочелло», а також есмінців «Мітральере» і «Леджіонаро» в постановці мінного загородження S-62.

28 лютого 1943 при постановки мінного загородження S-101 в Сицилійській протоці «Ніколо Дзено» зіткнувся з есмінцем «Антоніо да Нолі». В результаті цього зіткнення корабель дістав важкі пошкодження і його відбуксирували для ремонту в Спецію.

З 15 березня по 15 серпня 1943 року на «Ніколо Дзено» тривали ремонтні роботи. Після їх закінчення корабель був зарахований в XVI флотилію есмінців.

9 вересня 1943 року, після капітуляції Італії в Другій світовій війні, через неможливість відходу зі Спеції та загрози захоплення німецькими військами, есмінець «Ніколо Дзено» був затоплений своїм екіпажем.

У 1948 році корпус корабля був піднятий і розібраний на метал.

За роки війни ескадрений міноносець «Ніколо Дзено» пройшов 57 856 миль і виконав 182 бойових завдання.

• Strale (1932)
• Vincenzo Gioberti
• Camicia Nera
• Capitano Tarantini (1940)
• Ескадрені міноносці типу «Маестрале»
• Ескадрені міноносці типу «Сольдаті»

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Nicolò Zeno

• Destroyer Nicoló Zeno (Italy) [Архівовано 6 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Zeno «Nicolò Zeno» [Архівовано 25 травня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
• Эсминцы и миноносцы [Архівовано 8 травня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
• Nicolo Zeno (1928) [Архівовано 19 жовтня 2018 у Wayback Machine.](рос.)

• Franco Bargoni. Esploratori Italiani. Roma, Ufficio Storico della Marina Militare, 1996.
• Maurizio Brescia. Cacciatorpediniere Classe «NAVIGATORI». Parma, Ermanno Albertelli Editore, 1995 ISBN 88-85909-57-4
• Aldo Cocchia, Convogli. Un marinaio in guerra 1940—1942, Milano, Mursia, 2004. ISBN 88-425-3309-2
• Giuseppe Fioravanzo, La Marina Italiana nella Seconda Guerra Mondiale. Vol. VIII: La Guerra nel Mediterraneo — La difesa del Traffico coll'Africa Settentrionale: dal 1º ottobre 1942 alla caduta della Tunisia, Roma, USMM, 1964.
• Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, Mondadori, 1994