Грунґнір — Вікіпедія

Грунґнір
Частина від	скандинавська міфологія

Грунґнір — в германо-скандинавській міфології велетень, князь Йотунгейму, володів Кам'яними Горами. Як й інші мешканці Кам'яних Гір мав кам'яну голову та серце. Вважався найсильнішим серед йотунів свого часу.

За легендами зустрів Одіна, який гуляв на своєму коні — Слейпнірі, й заклався з ним, що обжене восьминогого коня на своєму чотириногому (Ґулльфаксі). Кінь Грунґніра майже не відставав від Слейпніра, й коли гонитва закінчилася біля воріт Асґарду, Одін запросив йотуна розділити з асами обід. Не зважаючи на свї великі розміри, велетень швидко захмелів й почав вихвалятися. Коли він пообіцяв зруйнувати Асґард та стати правителем замість асів, ті закликали на допомогу Тора. Позаяк Грунґнір був беззбройним — він викликав Тора на двобій, який відбувся за три дні. Готуючись до двобою, велетні виготовили Грунґнірові щит, який мав би захистити його від молоту Тора. Легенда оповідає наступне:

Триста велетнів одразу ж взялися до роботи, й на ранок третього дня такий щит вже був готовий. Він був зроблений з найтовстіших дубових стовпів, а зверху облицьований обточеними гранітними брилами розміром з два селянські будинки кожна.

Крім того, велетні зліпили з глини велетня Моккуркальфі на допомогу Грунґнірові. Тьяльфі, служка Тора, відволік Грунґніра й той пропустив появу аса. Побачивши ворога, Тор здалеку кинув у нього молот, але велетень майже одночасно встиг кинути в бога грому свою зброю. Кремінна палиця Грунґніра зіштовхнулася в повітрі з Мьйольніром й розбилася вдрузки. Один з уламків влучив у лоб Торові. Втративши свідомість, бог грому хитнувся й упав з колісниці просто під ноги велетню. Але Грунґнір не встиг навіть порадіти своїй перемозі: розбивши палицю велетня, Мьйольнір з такою силою впав на гранітну голову володаря Кам'яних Гір, що розколов її навпіл й велетень важко впав на тіло свого ворога, притиснувши коліном його горло. Тим часом вірний служник Тора з мечем у руці кинувся на Моккуркальфі. Їх сутичка продовжувалася також недовго. Глиняний велетень щойно побачив бога грому, затремтів як осиковий листок й після декількох ударів розсипався на уламки. Тьяльфі, побачивши, що трапилось з Тором, застрибнув у колісницю аса й привіз з Асґарду Одіна та всіх інших. Але аси не змогли навіть підійняти ногу велетня. Лише Маґні, син Тора від велетунки Ярнсакси, який прийшов на місце битви, зміг звільнити Тора.

• Rudolf Simek: Lexikon der germanischen Mythologie. 3 Auflage. Kröner Verlag, Stuttgart 2006, ISBN 3-520-36803-X.
• Orchard, Andy (1997). Dictionary of Norse Myth and Legend. Cassell. ISBN 0-304-34520-2.
• Anni Sumari (toim): Óðinnin ratsu. Skandinaaviset jumaltarut. Like 2007. ISBN 978-952-471-935-3.
• Snorri Sturluson, L'Edda: Récits de mythologie nordique, trad., intr. et notes François-Xavier Dillmann, Paris, Gallimard, cop. 1991. 231 p. L'Aube des peuples. ISBN 2070721140.
• Gabriella Agrati, Maria Letizia Magini (a cura di). Miti e saghe vichinghi. Mondadori, 1995. ISBN 88-04-34053-3.

Це незавершена стаття з германо-скандинавської міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.