дз — Вікіпедія

дз — диграф, що використовується в кирилиці. Складається з двох окремих кириличних букв д і з. Позначає один звук — дзвінкий ясенний африкат [d͡z]; перед /i, j/ позначає палаталізований (пом'якшений) [d͡zʲ]. Використовується в слов'янських (білоруській і українській) і несловянських (абазинській, адигейській, кабардино-черкеській, осетинській) мовах.

• У білоруській і українській мовах дз читається як два окремих звуки на стику префікса і кореня слова :

  Наприклад: біл. падземны; укр. підземний.

У кириличних абетках звук [d͡z] також позначається як:

• Ӡ — абхазька мова.
• Ѕ — македонська мова.

У некириличних мовах:

• Ձ — вірменська мова
• ძ — грузинська мова
• dz — мови, що використовують латинку.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Ч // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
• Жовтобрюх М. А., Кулик Б.М. Курс сучасної української мови. Частина І. — Киïв : Радянська школа, 1965. — 424 с.
• Жовтобрюх М. А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. — Киïв : Наукова думка, 1979. — 367 с.
• Press, Ian; Pugh, Stefan. Ukrainian: A Comprehensive Grammar (Routledge Comprehensive Grammars). — London, New York : Routledge, 1999. — 332 с. — ISBN 978-0415150309.
• Campbell, George L., King, Gareth. Compendium of the World's Languages. — 3rd edition. — London, New York : Routledge, 2012. — 1984 с. — ISBN 978-0415499699.