дз — Вікіпедія

Дз
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

дз — диграф, що використовується в кирилиці. Складається з двох окремих кириличних букв д і з. Позначає один звук — дзвінкий ясенний африкат [d͡z]; перед /i, j/ позначає палаталізований (пом'якшений) [d͡zʲ]. Використовується в слов'янських (білоруській і українській) і несловянських (абазинській, адигейській, кабардино-черкеській, осетинській) мовах.

Мова МФА Примітки
білоруська /d͡z/ дві окремі літери, одна фонема
українська /d͡z/[1] дві окремі літери, одна фонема
абазинська /d͡z/ самостійна літера ДЗ, дз
адигейська /d͡z/ самостійна літера ДЗ, дз
кабардино-черкеська /d͡z/ самостійна літера ДЗ, дз
осетинська /d͡z/ самостійна літера ДЗ, дз
  • У білоруській і українській мовах дз читається як два окремих звуки на стику префікса і кореня слова :
    Наприклад: біл. падземны; укр. підземний.

Інші позначення

[ред. | ред. код]

У кириличних абетках звук [d͡z] також позначається як:

У некириличних мовах:

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]