Я (літера) — Вікіпедія

Літера Я
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Я, я — літера кирилиці. Є в багатьох абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. Становить поєднання /ja/, або /a/ після м'якої приголосної. Літера звучить як «йа» (Наприклад: яблуко, м'ята, соя), коли літера стоїть на початку слова, після голосного звуку та після апострофа (ясний, мрія, зав'язь, камарилья). Я звучить як «а», коли пом'якшує попередній м'який приголосний звук (лящ, сяйво). У драгоманівці замінювалась на «ja» або «ьа», залежно від способу читання.

З точки зору походження сучасна літера «я» поєднує дві різні кириличні букви, відомі як «малий юс» і «йотоване А», яких звучання давно збіглося, але залишилася формальна орфографічна різниця. Форма сучасної літери я, схожа на дзеркальне відображення латинської літери R, відтворює курсивне написання літери ѧ («малий юс»), котре поширилося вже в середині XVI століття (під час швидкого писання поступово зникла ліва ніжка, а ціла фігура повернулася за годинною стрілкою; рукописна лігатура ꙗ («йотоване А») виглядала як рукописне а з чубчиком, схожим на с). У такому виді («я») її закріпили під час запровадження гражданського шрифту.

Я — тридцять третя літера української абетки.

Застаріла форма українського рукописного я походить власне від лігатури іа і виглядає як сполучене внизу «ɛı», або волапюкова літера «ꞛ». Велика рукописна я при цьому може виглядати й як «Я» або «Ꙗ».

• В українській мові існує слово, що складається з одної цієї літери — особовий займенник «я», що може в певних випадках вживатися і в функції іменника (як філософський термін). «Я» — один з ключових термінів у психоаналізі.
• У церковнослов'янській мові з одної букви ѧ (читається як «я») складаються кілька займенників третьої особи: однини жіночого роду у називному відмінку і множини всіх родів у знахідному відмінку, що відповідають українським «вона», «їх».

• Йотоване А
• Малий юс
• Великий юс

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Я // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

• Я // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.