Дужий Микола Атанасійович — Вікіпедія

*Микола Дужий*
Микола Дужий
Псевдо	псевда «Вировий», «Мирон», «Мирон Карівський»
Народився	13 грудня 1901; с. Карів, Рава-Руський повіт, нині Сокальський район, Львівська область, Україна
Помер	18 травня 1955 (53 роки); м.Львів
Поховання	Личаківське кладовище
Національність	українець
Діяльність	політик
Відомий завдяки	письменник, політик, військовик,;
Alma mater	Львівський університет (історія)
Посада	секретар Президії УГВР,; в.о. Голови Президії УГВР
Військове звання	підхорунжий УГА;; сотник УПА
Партія	ОУНР
Рід	Дужі
Батько	Атанасій Дужий
Мати	Параскева
Родичі	Брати: Петро; Іван
Брати, сестри	Дужий Петро Атанасійович і Дужий Іван Атанасійович
Нагороди
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дужий.

Мико́ла Атана́сійович Ду́жий (псевдо: «Вировий», «Мирон», «Мирон Карівський»; 13 грудня 1901, с. Карів, нині Сокальський район, Львівська область — 18 травня 1955, Львів) — підхорунжий УГА, секретар Головної Управи товариства «Просвіта», секретар президії УГВР, в.о. Голови Президії УГВР (12.09.1944 — 4.06.1945).

Лицар Бронзового Хреста Заслуги.

Найстарший син сім'ї Дужих: брат Петра Дужого — діяча ОУН та Івана Дужого.

Дитячі та юнацькі роки. Бойове хрещення в УГА

Народився 13 грудня 1901 року в селі Карів, нині Сокальського району, Львівської області, Україна, тоді Рава-Руський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія. Був найстаршим сином у сім'ї Дужих. Після закінчення початкової школи навчався в гімназії. У сімнадцять років (1918) пішов до Української Галицької Армії, де дослужився до звання підхорунжого. Воював у Галичині і Правобережній Україні. Був у «чотирикутнику смерті», переніс тиф.

Після відходу УГА від Петлюри й переходу її до Червоної армії був командиром роти ЧУГА. При відриві УГА від Червоної армії і поверненні її до Галичини кавалерійський підрозділ під командою Котовського заступив їм дорогу, але був розбитий ротою Миколи Дужого.

У 1921 році вступив на історичний факультет Львівського таємного українського університету, який закінчив у 1924 році. Цього ж року його забрали до польського війська. Тут він закінчив школу підхорунжих і в 1926 році став командиром роти Польського війська. Перед демобілізацією із строкової служби відмовився йти на навчання до Французької військової академії. Демобілізувавшись, вступив до Львівського державного університету. Закінчив університетське навчання в 1932 році, здобувши звання магістра філософії.

Діяльність в «Просвіті»

З 1926 року член УВО. У 1931 році редактор журналу «Студентський шлях». Тоді ж у 1931 році (ще за Галущинського) ввійшов до складу Головного відділу товариства «Просвіта». А наступного року, після закінчення університету, був обраний секретарем Головної управи товариства «Просвіта» і працював на цій посаді до 1939 року. Увесь час був у найближчих взаєминах з чільними націоналістичними діячами і проводив у товаристві «Просвіта» курс виховання кадрів у націоналістичному дусі.

Працюючи за невелику платню секретарем Головної управи «Просвіти», він одночасно, на громадських засадах, був редактором календарів «Просвіти».

Діяльність в УЦК, ОУН, УПА і УГВР

Після окупації Західної України більшовиками в жовтні 1939 року перейшов кордон і поселився в Кракові. Там займав пост керівника культурної праці в Українському центральному комітеті. У 1941 році став членом ОУН. Далі працював в УЦК у Львові до 1944 року.

У цей період разом з іншими військовими спеціалістами — членами ОУН розробляв концепцію військових відділів. Був членом делегації Ради закордонних зв'язків на переговорах з румунами і угорцями. 11-15 липня 1944 року був учасником і секретарем Першого Збору Української Головної Визвольної Ради. Там обраний секретарем Президії УГВР.

Категорично відмовився виїжджати за кордон. Пішов у підпілля і працював у Головному штабі УПА. Редактор журналу «Повстанець» та інших військово-політичних видань Головного військового штабу УПА, зокрема бойового статуту піхоти УПА. Після арешту Голови Президії УГВР Кирила Осьмака (12 вересня 1944 року) виконував його обов'язки як єдиний на той час член Президії УГВР в Україні. 15 квітня 1945 року йому надано звання сотника УПА.

Нагороди

Згідно з наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/45 від 25.04.1945 р. поручник УПА Микола Дужий — «Вировий» нагороджений Бронзовим хрестом заслуги УПА.

Полон. Табори

Загазований у криївці, 4 червня 1945 року потрапив у полон НКДБ. Під час слідства не признався про своє членство в УГВР. Засуджений 4 лютого 1946 року військовим трибуналом Київської області до смертної кари, яка була замінена військовою колегією Верховного суду СРСР на 20 років каторги, а 15 лютого 1955 помічник військового прокурора Київського військового округу замінив кару на 10 років таборів.

Спогади Романа Шухевича про Миколу Дужого

Згодом в колі друзів, вже будучи Головним Командиром УПА, Роман Шухевич згадував, що ще гімназійним учнем він пройшов свій перший військовий вишкіл під керівництвом підстаршини Української Галицької Армії Миколи Дужого, з яким з того часу був у найближчих дружніх стосунках. Командир цінував Миколу Дужого, який не виїхав в 1944 р. за кордон, а залишився у підпіллі працівником Головного Штабу УПА й головним редактором ініційованого Романом Шухевичем журналу «Повстанець» та співредактором усіх інших центральних націоналістичних видань, зокрема військових посібників.^[1]

12 днів свободи

У травні 1955 року звільнений за станом здоров'я з ув'язнення, повернувся до Львова, де і помер, проживши «вільним» 12 днів. Був похований на 15 полі Личаківського цвинтаря. За клопотанням Марії Дужої (дружини брата Петра Дужого) та Львівського обласного товариства політичних в'язнів у 2000 році останки Миколи Дужого було перепоховано на полі почесних поховань № 67 Личаківського кладовища поблизу поховання Петра Дужого, поруч із могилою Михайла Сороки та Катерини Зарицької.

Вшанування пам'яті

Вулиця Братів Дужих у Львові

18 серпня 2022 року на сесії Львівської міської ради підтримано рішення про перейменування ще 20 вулиць у місті Львові. Зокрема, вулицю Володимира Комарова (названу на честь радянського астронавта) переназвати вулицею Братів Дужих^[2]. Перед цим на відкритому онлайн голосуванні серед інших пропозицій, ця назва перемогла отримавши 51%, 6879 голосів^[3]

Нагороди

14.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у Львові Бронзовий хрест заслуги УПА (№ 012) переданий Мирославі Дужій-Задорожній та Ларисі Дужій-Іванців, племінницям Миколи Дужого — «Вирового».

Див. також

Примітки

↑ Дужий П. Генерал Тарас Чупринка (Нариси про Романа Шухевича — Головного командира УПА. — Львів, 1997. — С. 8—9.
↑ Лук’яненка, Гладишевського, Чубая: у Львові перейменували ще 20 вулиць — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (укр.). 18 серпня 2022. Процитовано 19 серпня 2022.
↑ Пропозиції для перейменування вулиць — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (укр.). 8 червня 2022. Процитовано 19 серпня 2022.

Посилання

Дужий Петро. Роман Шухевич — Політик, Воїн, Громадянин^{[недоступне посилання]}.
Про людей із Сокальщини: Про Миколу Дужого і Петра Дужого [Архівовано 10 жовтня 2007 у Wayback Machine.].

[1] Дужий П. Генерал Тарас Чупринка (Нариси про Романа Шухевича — Головного командира УПА. — Львів, 1997. — С. 8—9.

[2] Лук’яненка, Гладишевського, Чубая: у Львові перейменували ще 20 вулиць — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (укр.). 18 серпня 2022. Процитовано 19 серпня 2022.

[3] Пропозиції для перейменування вулиць — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (укр.). 8 червня 2022. Процитовано 19 серпня 2022.

[1]

[2]

[3]

Генеалогія та некрополістика	Find a Grave · Geni.com
Словники та енциклопедії	Енциклопедія сучасної України
Нормативний контроль	GKG: /g/187cdb_s

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)