Муроване (Самбірський район) — Вікіпедія

село Муроване
Герб Мурованого (Самбірський район) Прапор Мурованого (Самбірський район)
Церкви Святого Миколая та Покрови Пресвятої Богородиці
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Самбірський район
Тер. громада	Хирівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46080210140089516
Основні дані
Населення	689[1]
Площа	1,388 км²
Густота населення	496,4 осіб/км²
Поштовий індекс	82055[2]
Телефонний код	+380 3238[3]
Географічні дані
Географічні координати	49°31′16″ пн. ш. 22°56′14″ сх. д. / 49.52111° пн. ш. 22.93722° сх. д. / 49.52111; 22.93722
Середня висота над рівнем моря	328 м[4]
Водойми	р. Стривігор
Відстань до обласного центру	103 км[5]
Відстань до районного центру	30 км[5]
Найближча залізнична станція	Хирів
Відстань до залізничної станції	8 км
Місцева влада
Адреса ради	82060, Львівська обл., Самбірський р-н, м. Хирів, вул. Василя Стуса, 24[1]
Карта
Муроване
Муроване
Мапа
Муроване у Вікісховищі

Муро́ване — село в Україні, у Хирівській міській громаді, Самбірського району, Львівської області^[1]. До 2020 року — адміністративний центр Мурованської сільської ради, якій були підпорядковані села Березів, Муроване, Тарнавка, Шумина^[6]. Орган місцевого самоврядування — Хирівська міська громада. Населення становить 689 осіб^[1].

У 1928 році в містечку мешкало 478 осіб^[7]. 1938 року в місті мешкало 410 поляків та 30 українців, а в селі — 58 поляків, 430 українців та 6 юдеїв. Станом на січень 1939 року у місті мешкало 600 осіб, з них: 150 українців, 430 поляків, 10 латинників та 10 юдеїв, а у селі — 590 осіб, з них: 520 українців, 60 латинників та 10 юдеїв^[8]. У 1968 році в селі мешкало 927 осіб^[9], а за даними всеукраїнського перепису населення 2001 року — 689 осіб^[10].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним^[10]:

Село Муроване розташоване за 8 км від міста Хирова, біля підніжжя Лисої Гори (659 м над рівнем моря), у долині річки Стривігор.

Перші згадки про село Ляшки Муровані (нинішнє Муроване) відносяться до 1374 року^[9] (за іншими джерелами 1454 р.), було власністю родини Гербуртів — лицарів, які прибули в Галичину з Моравії.

З XVI століття Ляшки належали родині Тарлів, які у 1556 році збудували тут родинний замок (знищений росіянами за часу першої світової війни). Миколай Тарло — перемишльський хорунжий, придворний і королівський секретар, попіклувався про надання містечкові 1560 року магдебурзького права. Пізніше Ляшки Муровані стали власністю родини Мнішеків. Тут близько 1588 року народилася Марина Мнішек — дружина Дмитрія I, московська цариця. Містечко належало родині Мнішеків до 1815 року, після чого кілька разів змінювало власників.

До 1934 року тут існували дві окремі ґміни — Ляшки Муровані місто та Ляшки Муровані село.

За радянських часів у селі діяв колгосп імені Жданова, що спеціалізувався на рільництві та тваринництві^[9].

Замок, імовірно, розпочав зводити на початку XVI століття львівський хорунжий Андрій Тарло). Після його зруйнування 1559 року ренесансний замок відбудував його син, сандомирський хорунжий Миколай Тарло. З приданим його доньки Ядвіги Тарло замок перейшов до львівського старости Єжи Мнішека, який провів його перебудову на модну тоді резиденцію «palazzo in fortezza». П'ятикутний двоярусний замок з трьома круглими кутовими вежами, прямокутною надбрамною Годинниковою вежею височів на пагорбі над мочарами річки Стрв'яж. У замку 25 травня 1604 року Дмитро Іоанович просив руки Марини Мнішек у її батька Єжи Мнішека.

За старости саноцького Францішека Бернарда Мнішека — був його головною резиденцією. Замок сильно пошкодила пожежа. На відновлення якого власник замку витратив близько 200000 злотих. До кінця XVII століття замок обвели зовнішньою бастіонною лінією оборони з трьома бастіонами, двома наріжними вежами, каналом із річки для заводнення внутрішнього рову. План фортифікацій замку, парку виконав 1734 році Генрих Кляйн. Тодішній власник — Юзеф Вандалін Мнішех тримав у замку значну колекцію живопису та велику бібліотеку.

Станіслав Мнішек 1815 року продав замок Фридерику Зербоні де Сполетті. Нова пожежа 1835 року завдала замку значних пошкоджень. Власник не став відновлювати будівлі, а продав дахівку, цеглу з найбільш знищених вогнем її частин.

Початково місцеві римокатолики належали до парафії святого Лаврентія у Хирові, проте 4 лютого 1688 року з ініціативи чергових власників поселення Мнішеків тут заснована самостійна парафія з дерев'яним костелом Святого Юрія мученика, збудованим їхнім же коштом 1614 року.

У 1753 році цей храм замінив мурований бароковий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і святого мученика Юрія, споруджений теж коштом Мнішеків. Але 1796 року австрійська влада через те, що парафіян було дуже мало (лише трохи більше сотні), передала святиню місцевим греко-католикам, котрі тоді втратили свою церкву через пожежу. Католицькі віряни латинського обряду Ляшек Мурованих увійшли до складу парафії святого Архангела Михаїла у Старій Солі і лише у 1900—1901 роках збудували новий мурований костел під титулом святого Йосифа.

Нові власники храму у XIX столітті адаптували переданий їм костел для потреб свого обряду. Ремонтні роботи у ньому відбулися у 1877 та 1903—1905 роках. У радянські часи святиню закрили, у 1988—1989 роках її ґрунтовно відновили мешканці села, а 1990 року колишній костел відійшов до Української автокефальної православної церкви.

У 1900—1901 роках поряд з колишнім костелом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і святого мученика Юрія, збудований новий невеликий мурований храм під титулом святого Йосифа завдяки допомозі єпископа-ординарія Перемишльської дієцезії Лукаша Солецького, до якої у міжвоєнний період входила місцева парафія, та вірян з інших місцевостей Австро-Угорщини. 29 серпня 1903 року костел освятив єпископ-помічник Перемишльський Кароль Фішер. Цього ж року було утворено у Ляшках Мурованих парафіяльну філію, яка згодом стала самостійною парафією у складі міста і села, а також ще двох сусідніх сіл. 1914 року було споруджено дзвіницю. Ремонти та реконструкції храму проводилися у 1920-х та 1930-х роках, коли понад чотирма сотнями парафіян опікувався настоятель о. Йосиф Урбанек.

У 1944 році костел закрила радянська влада, яка з 1950-х років стала його використовувати як колгоспний склад. Після падіння комуністичного режиму храм до початку 2000-х років простояв у частково зруйнованому стані, поки його не передали греко-католикам, які його відремонтували як свою церкву.

• Парк XVIII століття
• Алея вікових лип

В селі народилися:

• Гулянський Йосип Павлович (1923—1985) — майстер гутного скла.
• Лозинський Іван Миколайович (1927—1992) — український літературознавець, бібліограф, автор численних праць з літературознавства.
• Марина Мнішек — дружина московського царя Дмитрія I, у романівській та радянській, а згодом й у російській історіографії — «Лжедмітрія І».

У Мурованому бували: Ян Матейко (художник) та Александер Фредро (комедіограф, поет).

• Муроване, Березів, Тарнавка, Шумина // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Маланчук В. Ю. (голова редколегії), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відповідальний секретар редколегії), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П.. АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 398.
• Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 = Ethnic groups of the South-Western Ukraine (Halyčyna-Galicia) 1.1.1939: нац. статистика Галичини / Володимир Кубійович; vorwort G. Stadtmuller. — Вісбаден : Отто Ґаррасовіц, 1983. — С. 72. — ISBN 3-447-02376-7.
• Laszki Murowane (6) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 95. (пол.)

• Село Муроване, Львівська область, Самбірський район, Хирівська територіальна громада. decentralization.gov.ua. Процитовано 12 січня 2025.
• Муроване. ukrainaincognita.com. Україна Інкогніта. Архів оригіналу за 21 травня 2024. Процитовано 13 січня 2025.
• Муроване. castles.com.ua. Замки і храми України. Архів оригіналу за 23 квітня 2024. Процитовано 13 січня 2025.
• Ляшки Муровані (Муроване). ukrtravel.blogspot.com. Мандри Україною. 20 березня 2012. Архів оригіналу за 27 листопада 2024. Процитовано 13 січня 2025.