Симона де Бовуар — Вікіпедія

Симона де Бовуар
фр. Simone de Beauvoir
Західна філософія
Симона де Бовуар
Народження9 січня 1908(1908-01-09)[1]
VI округ Парижа, Париж
Смерть14 квітня 1986(1986-04-14)[1][2] (78 років)
rue Victor-Schœlcherd
пневмонія
Похованняцвинтар Монпарнас[3]
Громадянство (підданство) Франція[4][5]
ПроживанняПариж
Марсель
Руан
Знання мов
  • французька[6][7]
    • Ім'я при народженніSimone-Lucie-Ernestine-Marie Bertrand de Beauvoir
    ПсевдонімLe Castor[8]
    Діяльність
  • політична філософиня, журналістка, письменниця-романістка, автобіограф, есеїстка, політична активістка, авторка щоденника, women letter writer, літературний критик, письменниця, авторка, феміністка, учитель філософії
    • Членcomité de lecture des éditions Gallimardd (1945)
    Науковий ступіньагреже
    Школа / Традиціяекзистенціалізм
    фемінізм
    Основні інтересиполітика, фемінізм, етика
    Значні ідеїетика невизначеності, феміністська етика, екзистенціальний фемінізм
    ВплинулаЮдит Батлер, Альбер Камю, Сартр, Саміла Палья, Бетті Фрідан
    Alma materПаризький університет і Ліцей Фенелона
    Літературний напряматеїзм, фемінізм і екзистенціалізм
    Зазнала впливу
  • Декарт
    Мері Волстонкрафт
    Кант
    Гегель
    Гусерль
    К'єркегор
    Гайдеггер
    Маркс
    Ніцше
    Сартр
    Маркіз де Сад
    • Визначний твір
  • The Mandarinsd, When Things of the Spirit Come Firstd, Pyrrhus and Cineasd, Друга стать[9], She Came to Stayd і Force of Circumstanced
    • Історичний періодФілософія XX століття
    Конфесіяатеїзм
    РідBertrand de Beauvoir familyd[10]
    Брати, сестриHélène de Beauvoird[5]
    Автограф
    Нагороди
    CMNS: Симона де Бовуар у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
    Частина серії
    Теорія фемінізму
    1 хвиля
    2 хвиля
    3 хвиля
    Концепти
    Феміністична наука
    Персоналії
    Портал Проєкт Стиль

    Симо́на-Люсі-Ернестін-Марі Бертран де Бовуа́р (фр. Simone-Lucie-Ernestine-Marie Bertrand de Beauvoir (фр. вимова: [simɔn də boˈvwaʁ]), 9 січня 1908, Париж — 14 квітня 1986) — французька письменниця, екзистенціалістська філософиня, інтелектуалка, ідеологиня фемінізму, «мати фемінізму другої хвилі», соціальна теоретикиня та політична активістка. Авторка багатьох новел, монографій у сфері філософії та політики, соціальних нарисів, есе, щоденників, біографій та автобіографії у кількох томах.[11]

    Публіцистична робота «Друга стать» (Le deuxième sexe, 1949), присвячена проблемам прав жінок та гендерної нерівності, справила великий вплив на феміністський рух. У романах де Бовуар розвиваються екзистенціалістські ідеї, сюжетні ходи «Мандаринів» (Les Mandarins, 1954; Гонкурівська премія) описують події життя екзистенціалістського письменницького оточення.

    Есеїстика де Бовуар включає роботи «Мораль двозначності» (Pour une morale de l'ambiguité, 1947), «Старість» (La Vieillesse, 1970). У автобіографічній трилогії «Сила зрілості» (La Force de l'âge, 1960) і «Сила речей» (La Force des choses, 1963) змальовується життя сподвижниці Сартра.

    Юність та освіта

    [ред. | ред. код]

    Симона де Бовуар народилась 9 січня 1908 року в буржуазній паризькій сім'ї в 6-му окрузі. Її батько, Жорж Бертран де Бовуар — юридичний секретар, колись прагнув стати актором[12], а мати, Франсуаз Бовуар (до шлюбу — Брассер), була донькою багатого банкіра і ревною католичкою. Сестра Симони Елен народилася через два роки. Сім'я намагалася зберегти буржуазний статус після того, як після Першої світової війни вони втратили більшу частину свого капіталу, і Франсуаз наполягала, щоб дочки були відправлені до престижної монастирської школи. Симона дитиною була глибоко релігійною, а в один момент навіть мала намір стати черницею. Вона втратила віру в ранньому підлітковому віці й залишилася атеїсткою до кінця життя[13].

    Де Бовуар була інтелектуально ранньою дитиною, що було викликано заохоченням батька; він постійно хвалився: «Симона думає, як чоловік!»[14]. Через деякі напружені обставини її сім'ї, де Бовуар більше не могла покладатися на свій посаг, і, як і інші дівчата середнього класу її віку, мала ризик не вступити в шлюб. Де Бовуар скористалася цією можливістю, щоб зробити те, що вона завжди хотіла зробити, та заробляти собі на життя[15].

    Після здачі бакалаврських іспитів з математики і філософії в 1925 році вона вивчала математику в Інституті католики в Парижі та мови й літературу в Інституті Сент-Марі. Потім вона вивчала філософію в Сорбонні і після закінчення в 1928 році написала дипломну роботу (приблизно еквівалентна магістерській роботі) про Лейбніца для Леона Бруншвіча (тема: фр. «Le concept chez Leibniz», укр. «Концепція в Лейбніца»[16]). Де Бовуар була лише дев'ятою жінкою, яка отримала в той час диплом Сорбонни, через те, що француженкам лише нещодавно було дозволено здобувати вищу освіту.

    Де Бовуар уперше працювала з Морісом Мерло-Понті і Клодом Леві-Стросом, коли всі троє відбували педагогічну практику в одній середній школі. Хоча офіційно не була зарахована, де Бовуар була на курсах у Вищій нормальній школі, готуючись до агрегації з філософії, висококонкурентного післядипломного іспиту, який служить національним рейтингом для студентів. Під час навчання для агрегації вона познайомилася зі студентами Жаном-Полем Сартром, Полем Нізаном і Рене Майо (який дав їй прізвисько «Кастор», або «бобер»[12], що прилипло до неї). Журі агрегації нагородило першим місцем Сартра замість де Бовуар, яка посіла друге місце й у віці 21 року була наймолодшою людиною, яка склала іспит[17].

    У роботі «Мемуари добре вихованої дівчини» вона писала: «… індивідуалізм мого батька та його язичницькі етичні норми були в повному протиріччі з жорстко моральним конвенціоналізмом моєї матері. Цей дисбаланс, який зробив моє життя свого роду нескінченним диспутом, і є головною причиною, чому я стала інтелектуалкою»[18].

    Середні роки та стосунки

    [ред. | ред. код]

    З 1929 по 1943 рік де Бовуар викладала на рівні ліцею, поки не могла підтримувати себе виключно на гонорарах від своїх творів. Вона викладала в ліцеї Монгран (Марсель), ліцеї Жанни д'Арк (Руан) і ліцеї Мольєра (Париж) (1936—1939)[19].

    У жовтні 1929 року Жан-Поль Сартр і де Бовуар стали парою і після суперечки з батьком де Бовуар Сартр попросив її одружитися з ним для проби. Одного разу, коли вони сиділи на лавці біля Лувру, він сказав: «Давайте підпишемо дворічну угоду»[20]. Де Бовуар вирішила ніколи не одружуватись та не вести спільний побут із Сартром, з яким мала тривалі стосунки. З 1929 року де Бовуар і Сартр були партнерами протягом 51 року, до його смерті в 1980 році.

    Сартр і де Бовуар завжди читали одне одного. Триває дискусія про те, наскільки вони впливали одне на одного в своїх екзистенціалістичних творах, таких як «Буття і ніщо» Сартра, де Бовуар «Гостя» і «Феноменологія і наміри». Проте нові дослідження доробку де Бовуар зосереджені на впливах, відмінних від Сартра, включаючи Гегеля та Лейбніца.[11] Неогегелівське відродження Александра Кожева і Жана Іпполіта в 1930-х роках надихнуло ціле покоління французьких мислителів, зокрема Бовуар і Сартра, відкрити для себе «Феноменологію духу» Гегеля[21][22].

    Де Бовуар вирішила ніколи не вступати в шлюб і не створювати спільного господарства, також вона ніколи не мала дітей. Це дало їй час для вдосконалення своєї освіти, активного залучення до політичних подій, письменництва, викладання, подорожей, а також для її вільного особистого життя.

    Можливо, її найвідомішим коханцем був американський автор Нельсон Альгрен, якого вона зустріла в Чикаго в 1947 році і до якого писала через Атлантику, звертаючись «мій коханий чоловіче»[23]. В 1954 році де Бовуар завоювала найпрестижнішу французьку літературну премію за роман «Мандарини», в якому Альгрен є прототипом персонажа Льюїса Брогана. Альгрен затято заперечував проти розголосу їх стосунків, але де Бовуар поховали з його подарунком — срібною каблучкою[24]. Однак вона жила з Клодом Ланцманом з 1952 по 1959 рік[25].

    Симона де Бовуар була бісексуалкою, і її стосунки з молодими жінками були контроверсійними[26]. Колишня студентка Б'янка Ламблен (до шлюбу Бінефельд) написала у своїй книзі «Мемуари стурбованої молодої дівчини» (Mémoires d'une jeune fille dérangée), що, поки вона була студенткою в Ліцеї Мольєра, її вчителька де Бовуар в свої 30 років сексуально експлуатувала її[27]. У 1943 році де Бовуар була відсторонена від викладацької роботи через звинувачення в тому, що в 1939 році вона спокусила 17-річну ліцеїстку Наталі Сорокіну[28]. Батьки Сорокіної пред'явили офіційне звинувачення проти де Бовуар за розбещення неповнолітньої, і внаслідок цього у неї було відкликано ліцензію на викладання у Франції[29].

    Незадовго до Другої світової війни пара Сартр-де Бовуар переїжджає до Парижу. У 1943 році де Бовуар вперше друкує свій роман «Гостя» (L'Invitée) у видавництві Ґаллімар. У романі описуються стосунки між Сартром, Ольгою Козакевич та нею, роман має великий успіх.

    Громадська діяльність

    [ред. | ред. код]

    5 квітня 1971 року у французькому журналі Le Nouvel Observateur опублікувала відкритий лист: Маніфест трьохсот сорока трьох, який підписали ще 342 жінки, з вимогою декриміналізувати аборти.

    У 1977 році де Бовуар, Сартр, Ролан Барт, Мішель Фуко, Жак Дерріда і значна частина інтелігенції підписали петицію, яка прагнула скасувати вік згоди у Франції[30][31].

    Значні твори

    [ред. | ред. код]

    Гостя

    [ред. | ред. код]

    Де Бовуар опублікувала свій перший роман Гостя (L'Invitée) 1943 року[32]. Це художня хроніка сексуальних стосунків між нею й Сартром з Ольгою та Вандою Козакевич. Ольга була однією з учениць де Бовуар у середній школі в Руані, де та викладала на початку 1930-х. Вона прив'язалася до Ольги. Сартр спробував підбити до Ольги клинці, але вона йому відмовила, тож він розпочав стосунки з її сестрою Вандою. Сартр підтримував Ванду до самої смерті. Він також підтримував Ольгу впродовж багатьох років, доки вона не зустрілася з Жаком-Лораном Бостом, коханцем де Бовуар, і не одружилася з ним.

    Дія роману відбувається перед Другою світовою війною. Бовуар поєднала Ольгу та Ванду в одну персонажку. У цій художній версії де Бовуар, Сартр та молода жінка ведуть менаж-а-труа. Роман розкриває також складні стосунки між де Бовуар і Сартром та те, як на ці стосунки впинуло життя втрьох.

    Після Гості де Бовуар опублікувала роман Кров інших, що досліджує природу особистої відповідальності й розповідає історію кохання двох французьких студентів, учасників Руху опору[33].

    Екзистенціалістська етика

    [ред. | ред. код]
    Симона де Бовуар та Жан-Поль Сартр у Пекіні, 1955

    У 1944-у де Бовуар написала перше філософське есе Пірр і Кіней (Pyrrhus et Cinéas), де висвітлюється питання екзистенціалісткої етики. Вона продовжила дослідження екзистенціалізму у другому есе Етика двозначності (1947); це, мабуть, найбільш доступний вступ до екзистенціалізму. У цьому есе де Бовуар прояснює деякі непослідовності, які багато хто, зокрема Сартр, вбачали в головних працях екзистенціалізму, таких як Буття і ніщо. В Етиці двозначності де Бовуар береться за екзистенціалістську дилему абсолютної свободи проти накладених обставинами обмежень[34].

    Les Temps modernes

    [ред. | ред. код]
    Докладніше: Les Temps modernes

    У кінці Другої світової війни де Бовуар та Сартр стали редакторами політичного журналу Les Temps modernes, заснованого Сартром разом із Морісом Мерло-Понті та іншими інтелектуалами. Де Бовуар використовувала журнал Les Temps Modernes для публікації власних творів, досліджуючи свої ідеї в малій формі, перш ніж зібрати їх в есе та книги. Вона залишалася редактором до смерті.

    Друга стать

    [ред. | ред. код]
    Докладніше: Друга стать

    Друга стать, уперше опублікована в 1949 році французькою як Le Deuxième Sexe, перетворює екзистенціалістську мантру існування передує сутності в феміністську: «Жінкою не народжуються, нею стають» (фр.: «On ne naît pas femme, on le devient»)[35]. Цією знаменитою фразою де Бовуар концептуалізує відмінність між біологічною статтю та соціально конструйованим ґендером і супутніми стереотипами[36]. Де Бовуар обґрунтовує тезу, що «первинним джерелом пригноблення жінки є її історичне й соціальне конструювання як суттєво «Іншої»[37].

    Де Бовуар визначає жінку як «другу стать», тому що жінок визначають відносно чоловіків. Вона вказує, що Арістотель розмірковував, що жінки «є самицями через брак якостей», Тома Аквінський говорив про жінок як про «недосконалих чоловіків» та як про «випадкові» створіння[38]. Де Бовуар ствержувала, що жінки здатні робити вибір на рівні з чоловіками, а тому спроможні обрати шлях підняття за межі «іманентності», з якою вони раніше примирялися, й досягти «трасцендентності», тобто положення, коли вони візьмуть у свої руки відповідальність за себе й за світ, коли вони оберуть свободу.

    У розділі «Жінка: міф та реальність»[39] де Бовуар описує, як чоловіки зробили жінку «Іншою» в суспільстві, оточивши її фальшивою аурою «таємничості». Вона наполягає, що чоловіки використовують це як виправдання тому, щоб не розуміти жінок та їхніх проблем, не допомагати їм, і що загалом таке створення стереотипів групи, що стоять вище в ієрархії, завжди застосовують щодо тих груп, що стоять нижче. Вона пише, що аналогічний гніт ієрархії завжди відбувається щодо інших категорій ідентичності, таких як раса, клас чи релігія, але, стверджує вона, ніде це не настільки правда, як щодо ґендеру, коли чоловіки формують стереотип жінки й використовують його як виправдання організації суспільства на засадах патріархату.

    Попри внесок у феміністичний рух, особливо в рух звільненні жінок у Франції, та віру в ідеали економічної незалежності жінок та рівних можливостей освіти, де Бовуар тривалий час не бажала називати себе феміністкою[40]. Однак в умовах нового піднесення феміністичного руху в кінці 1960-х та на початку 1970-х вона заявила, що більше вже не вірить, що лише тільки соціалістична революція буде достатньою для звільнення жінки. Тож 1972 року вона публічно проголосила себе феміністкою в інтерв'ю Le Nouvel Observateur[41].

    Мандарини

    [ред. | ред. код]

    Роман «Мандарини», опублікований 1954 року, здобув найвищу літературну відзнаку Франції: Гонкурівську премію. Дія роману відбувається після закінчення Другої світової й описує особисте життя філософів та їх друзів з близького кола спілкування Сартра й де Бовуар, зокрема, її стосунки з американським письменником Нелсоном Алгреном, якому в книзі є посвята. Алгрена обурив відвертий опис сексуальних стосунків між ними як в «Мандаринах», так і в автобіографіях. Свою лють він спрямував, зробивши огляд американських перекладів робіт де Бовуар. Велика частина матеріалів щодо цього епізоду в житті де Бовуар, зокрема її листи до Алгрена, стали доступними широкій публіці тільки після її смерті.

    Симона де Бовуар в Україні

    [ред. | ред. код]

    Приїзд Симони де Бовуар в травні 1964 року в Київ залишився непоміченим. Багато митців та тогочасної інтелігенції з-закордону було запрошено на Шевченків ювілей. Головою організаційного комітету був Микола Бажан, який, зокрема, і запросив Жана-Поля Сартра. Незважаючи на те, що з ним приїхала Симона де Бовуар, яка була авторкою знаменитої праці «Друга стать», а 60-ті роки в Радянському Союзі відзначалися піднесенням радикальної другої хвилі фемінізму, її постать майже не привернула до себе уваги. Навіть попри це вона знайшла спільну мову з українськими інтелектуалками.[42]

    Бібліографія

    [ред. | ред. код]
    • 1943: Гостя (L'Invitée), роман
    • 1944: Пірр та Сінеас (Pyrrhus and Cineas), есе
    • 1945: Кров інших (Le Sang des autres), роман
    • 1945: Непотрібні роти (Les Bouches inutiles), театральна п'єса
    • 1946: Всі люди смертні (Tous les hommes sont mortels), роман
    • 1947: Моральна двозначність (Pour une morale de l'ambiguïté), есе
    • 1948: Америка день за днем (L'Amérique au jour le jour), оповідання
    • 1949: Друга стать (Le Deuxième Sexe), філософське есе, 2 т.
    • 1954: Мандарини (Les Mandarins), роман
    • 1955: Привілейовані (Privilèges), есе
    • 1957: Довга прогулянка (La Longue Marche), есе
    • 1958: Мемуари добре вихованої дівчини (Mémoires d'une jeune fille rangée), автобіографічне оповідання
    • 1960: Сила зрілості (La Force de l'âge), автобіографія
    • 1962: Сила речей (La Force des choses), автобіографія
    • 1964: Дуже легка смерть (Une mort très douce), автобіографічне оповідання про останні дні життя Франсуази де Бовуар, матері Симони
    • 1966: Принадливі картинки (Les Belles Images), роман
    • 1967: Зломлена (La Femme rompue), роман
    • 1970: Старість (La Vieillesse), есе
    • 1972: Чи варто спалити де Сада? (Faut-il brûler Sade?), есе
    • 1972: В кінцевому рахунку (Tout compte fait), автобіографічне оповідання
    • 1979: Коли духовне первинне (Quand prime le spirituel), роман
    • 1981: Церемонія прощання (La Cérémonie des adieux) — за інтерв'ю з Жаном-Полем Сартром: серпень-вересень 1974 року, автобіографічне.

    Пам'ять

    [ред. | ред. код]

    9 січня 2008 року, до 100-річчя від дня народження Сімони де Бовуар, феміністка та дослідниця Юлія Крістева заснувала міжнародну премію з прав людини за свободу жінок — Премію Симони де Бовуар[43].

    Де Бовуар вшанована на Поверсі спадщини Джуді Чикаго.

    Переклади українською

    [ред. | ред. код]
    • Бовуар, Сімона де. Друга стать. Т. 1. Пер. з французької Наталія Воробйова, Павло Воробйов, Ярослава Собко — К.: Основи, 1994. — 390 с.
    • Бовуар, Сімона де. Друга стать. Т. 2. Пер. з французької Наталія Воробйова, Павло Воробйов, Ярослава Собко — К.: Основи, 1995. — 392 с.
    • Бовуар, Сімона де. Друга стать. Т. 1-2. Пер. з французької Наталія Воробйова, Павло Воробйов, Ярослава Собко — К.: Основи, 2017. — 368 с.
    •  Симона де Бовуар. Ошукана жінка. пер. з французької Євгенії Кононенко. – Київ: SNOWDROP, 2020[44].

    Фільмографія

    [ред. | ред. код]
    Симона де Бовуар разом із Сартром біля пам'ятника Бальзаку

    Нагороди

    [ред. | ред. код]

    Цитати

    [ред. | ред. код]
    • Жінкою не народжуються, нею стають («Друга стать», 2 том).
    • Жоден чоловік не погодився б стати жінкою, але всі вони хочуть, щоб жінки були («Друга стать», 1 том).
    • Аби я визнала чоловіка рівним собі, він повинен довести, що хоча б в чомусь кращий за мене (слова Анни (прототип Бовуар), «Мандарини»).
    • У своїх творах я показую жінок такими, якими вони є, а не повинні бути (з інтерв'ю з Симоною де Бовуар[45])
    • Бути коханою — це не мета і не сутність буття. («Мандарини»)
    • У глибині душі чоловіку потрібно, щоб війна статей залишалася для нього грою, тоді як жінка ставить на карту свою долю.
    • Закохана жінка замикається в маленькому світі коханого чоловіка; ревнощі посилюють її самотність і тим самим роблять залежність ще сильнішою.
    • «Любов» має різне значення для чоловіка та жінки, саме в цьому одна з головних причин непорозуміння, що розділяє їх.
    • Світом ніколи не володіють, і захиститися від нього теж неможливо. («Мандарини»)
    • Мені завдає нещастя лише те, що я не відчуваю себе щасливою.
    • Мовчання — подоба спільництва: воно висловлює згоду, надто глибоку для слів.(з роману «Принадливі картинки»)
    • Зазвичай люди не надто винахідливі, коли справа стосується розваг.
    • …Все своє життя я побудувала на несприйнятті нудьги. (Анна — прототип С. де Бовуар, роман «Мандарини»)

    Див. також

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
    3. ↑ Traub C. Montparnasse Cemetery in Paris: Walking Paths & Famous Graves — 2019.
    4. ↑ http://www.nytimes.com/roomfordebate/2011/05/18/are-french-women-more-tolerant/still-a-long-way-to-go
    5. ↑ а б в Catalog of the German National Library
    6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    7. ↑ CONOR.Sl
    8. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
    9. ↑ Lisa Appignanesi's top 10 books by and about Simone de Beauvoir — The Guardian, 2008. — ISSN 0261-3077
    10. ↑ Beauvoir, Simone de | Internet Encyclopedia of Philosophy — Internet Encyclopedia of Philosophy.
    11. ↑ а б Bergoffen, Debra (10 липня 2018). Simone de Beauvoir. Oxford Handbooks Online. doi:10.1093/oxfordhb/9780198755340.013.21. Процитовано 24 березня 2019.
    12. ↑ а б Mussett, Shannon M. (29 липня 2017). The Failure of Female Identity in Simone de Beauvoir's Fiction. A Companion to Simone de Beauvoir. Chichester, UK: John Wiley & Sons, Ltd. с. 367—378. ISBN 9781118795996.
    13. ↑ Butler, Judith (1986). Sex and Gender in Simone de Beauvoir's Second Sex. Yale French Studies. № 72. с. 35. doi:10.2307/2930225. ISSN 0044-0078. Процитовано 24 березня 2019.
    14. ↑ Moorehead, Caroline (2 червня 1974). A talk with Simone de Beauvoir. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 8 березня 2023.
    15. ↑ Oxford University Press. (January 2008). Beauvoir, Simone de. Oxford Handbooks Online (англійською) . doi:10.1093/oxfordhb/9780199669356.013.0025. ISBN 9780195148909.
    16. ↑ Beauvoir, Simone de (1 березня 2015). Feminist Writings. University of Illinois Press. ISBN 9780252039003.
    17. ↑ Cain, Sarah (1 лютого 2015). ‘We Stand Corrected’: New Yorker Fact-checking and the Business of American Accuracy. Writing for The New Yorker. Edinburgh University Press. ISBN 9780748682492. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 24 березня 2019.
    18. ↑ Memoirs of a Dutiful Daughter, Book One.
    19. ↑ Kelly Oliver (ed.), French Feminism Reader, Rowman & Littlefield Publishers, 2000, p. 1; Bulletin 2006 de l'Association amicale des anciens et anciennes élèves du lycée Molière, 2006, p. 22.
    20. ↑ Bair, p. 155-7.
    21. ↑ Tidd, Ursula (2 червня 2004). Simone de Beauvoir. doi:10.4324/9780203634431. Процитовано 24 березня 2019.
    22. ↑ Bauer, Nancy (31 січня 2001). Simone de Beauvoir, Philosophy, and Feminism. New York Chichester, West Sussex: Columbia University Press. ISBN 9780231529174.
    23. ↑ Brown, John L.; Beauvoir, Simone de; Beauvoir, Sylvie Le Bon de (1997). Lettres à Nelson Algren: Un amour transatlantique, 1947-1964. World Literature Today. Т. 71, № 4. с. 753. doi:10.2307/40153313. ISSN 0196-3570. Процитовано 24 березня 2019.
    24. ↑ de Beauvoir, Simone; Gendron, Sarah; Sarrot, Justine; de Beauvoir, Sylvie Le Bon; Gendron, Sarah; Altman, Meryl; de Beauvoir, Sylvie Le Bon (20 квітня 2017). Notes for a Novel. University of Illinois Press. doi:10.5406/illinois/9780252036347.003.0027. Процитовано 24 березня 2019.
    25. ↑ Menand, Louis (September 26, 2005). "Stand By Your Man". The New Yorker: Condé Nast. Retrieved December 28, 2017.
    26. ↑ Rodgers, Nigel; Thompson, Mel (2004). Philosophers Behaving Badly. London: Peter Owen Publishers. p. ~186. ISBN 072061368X.
    27. ↑ Mémoires d'une jeune fille dérangée (1994, LGF – Livre de Poche; ISBN 978-2-253-13593-7/2006, Balland; ISBN 978-2-7158-0994-9).
    28. ↑ Tête-à-tête: Simone de Beauvoir and Jean-Paul Sartre, Hazel Rowley, HarperCollins, 2005, pp. 130–35, ISBN 0-06-052059-0;ISBN 978-0-06-052059-5.
    29. ↑ Intellectuals: From Marx and Tolstoy to Sartre and Chomsky, Paul Johnson, Harper Perennial, 1988, pp. 238–38, ISBN 978-0-06-125317-1.
    30. ↑ "Sexual Morality and the Law", Chapter 16 of Politics, Philosophy, Culture: Interviews and Other Writings 1977-1984. Edited by Lawrence D. Krizman. New York/London: 1990, Routledge, ISBN 0-415-90149-9, p. 275.
    31. ↑ Henley, Jon (February 23, 2001). "Calls for legal child sex rebound on luminaries of May 68". The Guardian. Retrieved December 28, 2017.
    32. ↑ Beauvoir, Simone de | Internet Encyclopedia of Philosophy. www.iep.utm.edu (амер.). Архів оригіналу за 3 березня 2018. Процитовано 3 січня 2018.
    33. ↑ Simone de Beauvoir [Архівовано 3 березня 2018 у Wayback Machine.]
    34. ↑ Bergoffen, Debra, «Simone de Beauvoir», The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Fall 2010 Edition), Edward N. Zalta (ed.), URL = <http://plato.stanford.edu/archives/fall2010/entries/beauvoir/> [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.]
    35. ↑ Beauvoir, The Second Sex, 267
    36. ↑ Mikkola, Mari (3 січня 2018). Zalta, Edward N. (ред.). The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Metaphysics Research Lab, Stanford University. Архів оригіналу за 14 квітня 2020. Процитовано 9 травня 2019 — через Stanford Encyclopedia of Philosophy.
    37. ↑ Bergoffen, Debra (2015). Zalta, Edward N. (ред.). The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Fall 2015). Metaphysics Research Lab, Stanford University. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 9 травня 2019.
    38. ↑ Beauvoir, Simone de. Simone de Beauvoir The Second Sex, Woman as Other 1949. www.marxists.org. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 9 травня 2019.
    39. ↑ Beauvoir, Simone de. «Woman: Myth and Reality».
      ** in Jacobus, Lee A. (ed.). A World of Ideas. Bedford/St. Martins, Boston 2006. 780–95.
      ** in Prince, Althea, and Susan Silva Wayne. Feminisms and Womanisms: A Women's Studies Reader. Women's Press, Toronto 2004 p. 59–65.
    40. ↑ Roberts, Mary Louise. «Beauvoir, Simone de.» In The Oxford Encyclopedia of Women in World History. Oxford University Press, 2008. Source [Архівовано 4 березня 2021 у Wayback Machine.]. Retrieved 3 February 2014.
    41. ↑ Fallaize, Elizabeth (1998). Simone de Beauvoir: A critical reader (вид. Digital print). London: Routledge. с. 6. ISBN 978-0415147033.
    42. ↑ Агеєва, Віра Агеєва (05.06.2017). Сімона де Бовуар у Києві: непомічений візит (Українською) . Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 24.03.2019.
    43. ↑ Prix Simone de Beauvoir pour la liberté des femmes. www.prixsimonedebeauvoir.com. Архів оригіналу за 4 квітня 2020. Процитовано 7 травня 2020.
    44. ↑ Ошукана патріархатом і собою. Проза Симони де Бовуар вперше українською. Архів оригіналу за 9 січня 2022. Процитовано 9 січня 2022.
    45. ↑ http://www.theparisreview.org/interviews/4444/the-art-of-fiction-no-35-simone-de-beauvoir [Архівовано 9 січня 2014 у Wayback Machine.]

    Література

    [ред. | ред. код]

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Симона_де_Бовуар&oldid=43759487