Б — Вікіпедія

Літера Б
Unicode (hex)
велика: U+0411
мала: U+0431
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Б, б («бе») — друга літера кириличної абетки. Є у всіх абетках, створених на кириличній графічній основі.

Походить від літери старослов'янської кириличної абетки («буки»), яка вважається похідною від великої грецької літери Β («бета» або «віта»). Накреслення пояснюють видозміною грецької «віти» — «недорисовуванням» верхнього елемента літери. Втім, на думку деяких дослідників, кирилична «буки» є видозміненим глаголичним знаком. Числового значення у кириличній системі числення «буки» не мала, оскільки у неї не було прямого відповідника у грецькій абетці (літері Β, β відповідала кирилична «віди»). Цікаво, що в латиниці звук [b] передає літера «B» такого ж походження, її ідентичність кириличній «В» пояснюється тим, що римляни запозичили свою абетку у греків ще тоді, коли β означала звук «б». Під час створення слов'янської абетки (IX століття) греки вимовляли β вже як «в», і в цьому фонетичному значенні вона узвичаїлась у кирилиці.

У глаголиці «буки» мала накреслення і числове значення «2».

Назва «буки» походить від староцерк.-слов. боукы (прасл. *buky) — «буква», «літера», яке споріднене зі словом «бук»

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «Б» вживалася в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Залежно від позиції, фонема «б» може мати такі алофони:

• [b] (б) — дзвінкий губно-губний проривний
• [β] (б-в) — дзвінкий губно-губний фрикативний
• [b̪] (твердий б) — дзвінкий губно-зубний проривний
• [ʙ] (б-бр) — губно-губний дрижачий

В алфавітних системах на основі кирилиці «б» частіше читається як [b], але вимова у деяких випадках може дещо змінюватися залежно від позиції у слові. Наприклад, у російській мові присутнє таке явище, як оглушення дзвінких приголосних наприкінці слів і складів. Відповідно до цього «б» читається в цій позиції як [p]: дуб — [dup].

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «другий»: ложа «Б», розділ «б». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-Б клас, будинок 15-Б тощо.

• Б — скорочене кириличне позначення бела, одиниці вимірювання різниці рівнів звукової гучності або потужності та потужності інших фізичних величин.

• б — скорочене кириличне позначення барна, одиниці вимірювання ефективного поперечного перерізу ядерних процесів

• В українській мові є слово, що складається тільки з одної літери «б» — стягнена форма умовної частки «би», що вживається після голосних.
• Тхакарам — літера абетки малаялам, схожа на велику «Б», що лежить «на боці».

• Б [Архівовано 29 жовтня 2019 у Wayback Machine.] — ЕСУ
• б // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Б // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.