Білоцерківський шлях — Вікіпедія

Білоцерківський шлях — торговельний шлях, зафіксований вперше 1639 року у книзі Київського підкоморського суду.

Шлях йшов з Києва, через село-поштову станцію Красний Трактир на Хотів (нині село Києво-Святошинського району), далі Білокняжим полем на Янковичі та Крушинку (нині обидва села Васильківського району Київської області), Васильків ( в літописі під 1151 дорога мала назву Василівська) і Білу Церкву.

Шлях від Білої Церкви через Яхнів і Рогожне в районі Поволоч (нині села Попільнянського району Житомирської області) з'єднував Білоцерківський шлях з Івницьким.

Шляхом часто користувалися прасоли й коломийці (останні брали галицьку сіль із солеварень Покуття й Підгір'я), а також деякі купці, які, щоб потрапити на Волинь й уникнути сплати мита в Житомирі, обирали цей шлях як об'їзний.

• Пришляк В. В. Білоцерківська дорога [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 291. — ISBN 966-00-0734-5.
• Rulikowski E. Dawne drogi i szlaki na prawym brzegu Dniepru i ich znaczenie historyczne. «Ateneum», Warszawa, 1878, t. 3, z. 3;
• Торгівля в Україні, XIV — середина XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина. В кн.: Актові джерела. К., 1990;
• Книга Київського підкоморського суду (1584—1644). К., 1991.

Це незавершена стаття про Білу Церкву. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.