Танк — Вікіпедія

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Танк
Американський основний бойовий танк M60
Епоха	Перша світова – дотепер
Належить до	бойова броньована машина
Різновиди	легкий, середній, важкий, основний, піхотний, крейсерський та інші
Танк у Вікісховищі

Танк — бойова броньована машина на гусеничному шасі, призначена для наземних бойових дій. Типовий сучасний танк має великокаліберне гарматне озброєння в обертовій башті, однак історично танк міг бути озброєний кулеметом, легкою гарматою або, рідше, вогнеметом.

Танки з'явились у Першій світовій війні для прориву ліній оборони позиційної війни, що встановилась на Західному фронті. Після цього танки розвинулись до універсальних бойових машин, здатних виконувати широкий спектр задач на полі бою. До появи основних бойових танків (ОБТ), їх типово класифікували за масою (легкі, середні, важкі) або призначенням (піхотні, крейсерські, спеціальні). Поширення танків спричинило появу поняття протитанкової оборони та спеціалізованого протитанкового озброєння для боротьби з ними.

Існують споріднені типи бойових машин, як то самохідні артилерійські установки, які теж часто є гусеничними, але виконують інші задачі, а також колісні машини з важким озброєнням, які часто називають колісними танками.

Слово «танк» походить від англійського слова tank, тобто «бак» чи «цистерна»^{[прим. 1]}. Походження назви таке: під час відправлення на фронт перших танків британська контррозвідка пустила чутку, що в Англії російським урядом замовлено партію цистерн для питної води. І танки відправилися залізницею під виглядом цистерн (добре, що величезні розміри та форма перших танків цілковито відповідала цій версії). На них навіть написали російською «Обережно. Петроград»^[2]. Назва прижилася. Цікаво, що в Росії нову бойову машину спочатку називали «баком» (ще один варіант перекладу слова tank)^[3].

У Франції, де танки винайшли паралельно з Великою Британією, їх одразу почали називати char de combat (букв. «бойова колісниця») для точного засвідчення винайдення цього виду техніки ними також.^[4]

Поява танка як мобільної платформи з важким озброєнням пов'язана з технологічним поступом у кількох напрямках: розвиток самохідної техніки, розвиток озброєння та бронювання. Історично людство застосовувало рухому техніку з захистом, як тарани та облогові вежі. З іншого боку, метальні машини, а пізніше й гармати, для забезпечення мобільності встановлювали на колісниці чи вози: наприклад, на початку 15 століття гусити успішно застосовували легкі гармати на возах.^[5][6] Історик Аларік Серл (англ. Alaric Searle) знайшов значну кількість паралелей між античними бойовими слонами й танками як мобільних, захищених та озброєних платформ, які породжували необхідність застосування спеціалізованих засобів протидії.^[7]

Самохідна техніка з'явилась у 18 столітті та поступово розвивалась до практично корисних автомобілів, потягів і тракторів. Одну з перших спроб поєднати транспортний засіб із бронею та озброєнням зробив 1855 року британець Джеймс Коуен (англ. James Cowen або Cowan), розробивши проєкт парового бронеавтомобіля з вогнепальним озброєнням, однак він був непрактичним.^[8] Під час Громадянської війни в США з'явились бронепоїзди та кораблі-броненосці. Наприкінці 19 століття з'явився двигун внутрішнього згоряння, який забезпечив наземну техніку достатньо ефективним і компактним джерелом енергії. Повноцінні бронеавтомобілі почали з'являтись на початку 20 століття, однак, як бронепоїзди були прив'язані до залізничних колій, так бронеавтомобілі — до доріг.^[9][10][11]

На початку 20 століття також з'явились і перші гусеничні трактори, а винахідники почали проєктувати гусеничні бронемашини, як машина Левавассера^[en], «моторна гармата» Бурстіна й танк Менделєєва. Поширення ці ідеї не набули, так і залишившись проєктами або прототипами.^[10][12]

З кінця 1914 року бойові дії на Західному фронті набули вигляду позиційної війни, в якій кожна сторона створювала все міцніші укріплення, не маючи змоги прорвати оборону ворога. Між наступальними та оборонними спроможностями військ з'явився дисбаланс. Окопи надавали оборонцям захист, тоді як у наступі мобільність піхоти на полі бою була обмежена колючим дротом. Війська в наступі зустрічали артилерійський вогонь на небачених раніше дистанціях, а з менших відстаней їх знищували кулемети.^[13] У Великій Британії та Франції одночасно й незалежно виникли ідеї створення спеціалізованих штурмових машин, здатних витримувати кулеметний вогонь та розчавлювати колючий дріт, допомагаючи піхоті.^[14][13]

Протягом війни серійно виготовляли танки лише дві країни: Велика Британія та Франція, які прийшли до цієї ідеї практично одночасно та незалежно. Велика Британія виготовила понад 2000 важких танків Mark I, Mark IV і Mark V, а також кількасот швидких середніх танків Medium A, B^[en] та C^[en]. Франція початково виготовляла штурмові танки Schneider CA1^[en] та St-Chamond^[en] , які виявились невдалими, однак із 1918 року перейшла на виробництво легких танків супроводу Renault FT, яких було виготовлено понад 3000 тисячі. Ці машини вперше мали обертову башту, а їхнє компонування зрештою стало класичним.^[15] США та Італія змогли налагодити виробництво лише наприкінці війни, тому їхні танки не встигли взяти участі в боях. Німецька імперія так і не змогла розпочати повносерійне виробництво й виготовила лише близько 20 одиниць A7V, які були ненадійними та мали погану прохідність, однак узяли участь у бойових діях.^[16] Крім танків, у роки війни з'явилась низка інших типів бронемашин, як самохідна артилерійська установка Gun Carrier Mark I^[en] і перший у світі спеціально розроблений бронетранспортер Mark IX^[en].^[17]

Перше бойове застосування відбулось 15 вересня 1916 року в боях за Флер і Курселет^[en] (частина битви на Соммі), де було застосовано близько 50 Mark I. Вже за рік, у битві за Камбре 20 листопада 1917 в бій пішли майже 500 танків на вузькій ділянці фронту й успішно прорвали німецьку оборону.^[18] Німецькі танки з'явились навесні 1918, причому 24 квітня відбувся перший в історії танковий бій між кількома британськими та німецькими машинами.^[19][20] 15 липня 1918 у битві біля Суассона^[en] вперше взяли масову участь у боях Renault FT, які швидко стали основною ударною силою французької армії,^[21] а в серпні 1918 близько 600 танків залучили в битві при Ам'єні, де вони добре себе зарекомендували.^[22]

Перші танки були повільними та неповороткими (переважно 6—9 км/год), більше схожими на античні облогові машини, ніж на сучасну бронетехніку. Використовували їх у піхотному наступі для прориву колючого дроту та придушення кулеметних точок,^[14] але британці також мали деяку кількість відносно швидких (до 13,4 км/год) кулеметних танків, як Medium A, призначених для розвитку прориву, розпочатого важкими танками й піхотою.^[23] Німецьке командування, зрозумівши безнадійне відставання в танках, до 1918 року сконцентрувалось на боротьбі з танками. Для цього застосовували рови, міни, протитанкові гвинтівки (T-Gewehr), затоплення місцевості, спеціалізовані вогневі точки, але найефективнішим засобом залишались польові гармати, які спричинили найбільше втрат.^[24][25]

Хоча танки показали свою дієвість в останній рік Першої світової, командувачі не визнали їхню роль за вирішальну. Після війни країни почали скорочувати власні танкові підрозділи та припиняти замовлення. Німеччина за Версальським договором не мала права на будь-які танки, США практично відкинули цей вид техніки, а Франція після війни залишилась із понад 3 тисячами Renault FT й не потребувала нових. Єдиним відносно масовим танком 1920-х став британський Vickers Medium, яких було виготовлено близько 160 одиниць.^[26][27] З середини-кінця 1920-х почали набувати поширення танкетки, як Carden-Loyd, та легкі кулеметні танки, які надавали країнам можливість змогу проводити навчання та були кращими ніж відсутність техніки взагалі. Сотні подібних машин стали основною бронетехнікою Польщі та Італії.^[28][29]

Основні зусилля розробників у міжвоєнний період були спрямовані на зменшення габаритів, обертові башти та ефективніше розміщення екіпажу. Також суттєво зросла потужність двигунів і ввійшло до вжитку радіо. Основні танки цього періоду отримали башти з гарматним озброєнням калібру 37—47 мм, рідше — короткоствольні 75 або 76-мм гармати. Якість і товщина броні також зросли, в деяких країнах заклепкове з'єднання поступилось зварюванню. Однак, розробники часто були змушені обирати між швидкістю та захистом.^[30][26]

Велика Британія у 1930-ті втратила провідні позиції у танкобудуванні через проблеми в управлінні та бюджетні обмеження. До 1936 було сформовано доктрину, що передбачала легкі кулеметні танки для розвідки, повільні та захищені піхотні та швидкісні крейсерські. Однак, належні замовлення на техніку почали з'являтись лише з 1937 року, тому на початок війни адекватних танків, як крейсерські Mk IV та піхотні Matilda II, було вкрай мало.^{[31][32][33][34]} У Франції головною проблемою були не кошти, а погляди командувачів, які не змінились із часів ПСВ і вважали основою армії танки підтримки піхоти, як легкі R35, які були ідейними наступниками Renault FT, та важкі B1 з товстою бронею та 75-мм гарматою в корпусі. Найкращим французьким танком став середній SOMUA S35, що отримав 47-мм гармату, достатньо високу швидкість і гарне бронювання.^[35][36][37] В США танки практично не виготовляли через економічні міркування та ізоляціоністську політику.^[38]

У 1930-х в СРСР після активного дослідження закордонної техніки розпочав масоване виробництво легких танків серії БТ та Т-26, заснованих на проєкті американського винахідника Джона Крісті та британському Vickers 6-ton відповідно. Наймасовіший зі швидкісних танків БТ-7 мав довгоствольну 45-мм гармату, швидкість до 53 км/год по шосе та броню до 22 мм. Також в СРСР експериментували з середніми й важкими багатобаштовими танками, як Т-28 й Т-35.^[39][40] Німеччина, не маючи можливості розробляти танки самостійно, випробувала їх у СРСР. Перспективна стратегія бліцкригу передбачала велику кількість швидких танків, так у середині 1930-х з'явились легкі танки Pz I та Pz II. Хоч їхня броня та озброєння були заслабкими, вони були надзвичайно важливими для набуття виробничого досвіду, тренування армії та першого бойового застосування. Основною ударною силою мали стати Pz III з довгоствольними 37-мм та Pz IV з короткоствольними 75-мм гарматами, масове виробництво виробництво яких розпочалось 1939 року.^[41][42]

Упродовж міжвоєнного періоду розвивались не лише танки, але й доктрини їх застосування. Джон Фуллер і Безіл Ліддел-Гарт у Великій Британії та Шарль де Ґолль у Франції мали напрацювання щодо мобільних танкових підрозділів, але посадовці не дуже цікавились їхніми прогресивними напрацюваннями. Французькі генерали зупинились на доктрині Першої світової та вважали танки засобом ближньої підтримки піхоти.^[43][44] Німецькі командири, однак, прагнули до інновацій — не маючи можливості отримати бронетехніку, вони передусім працювали над теорією. Заклавши в основу роботи британських і французьких теоретиків, Гайнц Ґудеріан розробив стратегію бліцкригу, засновану на мобільних танкових дивізіях, здатних діяти самостійно.^[43][45] В СРСР також існували прогресивні ідеї, як теорія глибоких операцій Володимира Тріандофіллова й Михайла Тухачевського, але Великий терор знищив практично все радянське військове командування, а ці ідеї, асоційовані з репресованими офіцерами, стали непопулярні.^[46]

Важливу роль відіграла громадянська війна в Іспанії (з 1936), в якій СРСР та Німеччина прагнули випробувати власну техніку й тактики її застосування на практиці. Німеччина тоді мала лише Pz I і Pz II, значно слабші за радянські танки, а їхня мала кількість не дозволяла випробувати новітні підходи. В СРСР за результатами війни зробили висновки не на користь мобільних танкових підрозділів, хоча їх не відкинули повністю: в битві на Халхин-Голі (1939) Георгій Жуков використав танкову бригаду для заходу в тил, чим забезпечив перемогу.^[47] Японія до того ефективно застосовувала танки «Ха-Ґо» в японсько-китайській війні, але на 1939 рік вони вже програвали радянським машинам і застосовувались як засоби підтримки піхоти.^[48][49][50]

Різниця в ставленні, політиках і конструкційних рішеннях призвела до того, що на початок війни різні армії мали суттєво відмінні танки та способи їх застосування, і всьому цьому різноманіттю належало пройти випробування в боях.^[51] На початку війни найефективніші танкові війська (Панцерваффе) мала Німеччина; вони складали 3195 танків, з них 211 Panzer IV. Висока боєздатність забезпечувалась тим, що на відміну від інших країн, танки були не поділені між піхотою та кіннотою, а сконцентровані масово в танкових дивізіях. СРСР на 1939 рік мав близько 20 тисяч танків, що було суттєво більше за танки всіх інших країн разом узятих. Франція мала 2677 сучасних танків, а до її вступу у війну їх було понал 3500. Велика Британія мала 1148 танків, лише 80 з яких були озброєні гарматами. Аналогічна ситуація була в Італії, з 1500 машин якої лише 70 були з 37-мм гарматами. Японія мала близько 2000 танків, переважно легко озброєних.^[52][53]

Франція, яка мала найпотужнішу армію в Європі на початок війни, не мала спроможності застосовувати її ефективно. Попри чисельну перевагу, більшість танків були легкими піхотними R35, розпорошеними між піхотними підрозділами. Добре броньовані та озброєні B1 та S35, що перевершували німецьку техніку, були сконцентровані в піхотних і кіннотних дивізіях відповідно, однак ці з'єднання були нездатні до мобільних дій і їхня ефективність була не дуже висока.^[51] Розгром Польщі та Франції впродовж 1939 та 1940 років був забезпечений гнучкою спільнодією родів військ: німці могли швидко зібрати ударну силу для несподіваного прориву слабких ділянок та оточення частин ворожої армії. Танкові та моторизовані дивізії були здатні діяти самостійно у відриві від піхотних, а їхню підтримку здійснювала тактична авіація, зокрема, роль артилерії брали на себе пікірувальники Ju 87 Stuka.^[54] Успіх німецьких військ протягом 1939—1941 років привів основні армії до початку реорганізації за їх зразком, стрімкого збільшення виробництва та пришвидшення технологічного розвитку броньованої техніки.^[52]

1942 року німецькі Panzer IV та радянські Т-34 отримали нові гармати з більшою довжиною ствола та початковою швидкістю снаряда. 1943 року німецькі війська отримали краще броньований середній танк Panther з довгоствольною 75-мм гарматою з початковою швидкістю 936 м/с^{[прим. 2]}, а також важкий Tiger з 88-мм гарматою. Радянською відповіддю на них стали прийняті на озброєння 1944 року середній Т-34-85 та важкий ІС-2, озброєні 85-мм та 122-мм гарматами відповідно.

Якщо попередні важкі танки призначались для прориву оборони, то Tiger та ІС-2 були передбачені для підтримки середніх танків на великій відстані, знищуючи ворожі танки. Для цієї ролі також було створено низку інших машин, як німецький Jagdtiger та радянська ІСУ-122, що фактично були безбаштовими танками. Всі армії також розробляли легкоброньовані протитанкові САУ, а в США розробляли баштові винищувачі танків.

Безбаштові танки отримали початок від німецьких Sturmgeschütz, які спочатку задумувались на роль штурмових гармат для підтримки піхоти, але пізніше перетворились на техніку ширшого призначення, здатну ефективно боротись проти танків. У Великій Британії та США подібну техніку не виготовляли. Велика Британія протягом війни виготовляла піхотні танки, як Churchill, та крейсерські, як Crusader і Cromwell. Перші були добре броньовані та повільні, а другі були швидкі, однак обидва типи мали значно слабкіше озброєння, ніж німецькі та радянські танки. В результаті, протягом 1943—1944 британські бронетанкові дивізії були оснащені в основному американськими M4 Sherman.

Американський середній танк M3 мав за основне озброєння 75-мм гармату, змонтовану в корпусі. Причиною цього була потреба в якнайшвидшому розгортанні виробництва танків протягом 1940—1941. Його наступником став M4 Sherman з гарматою такого самого калібру в башті, виробництво якого почалось 1942 року. Їх було виготовлено майже 50 тисяч і вони склали основу танків США та союзників. Хоча початково танк був успішний, до 1944 року його озброєння вже було недостатнім. Як і у Великій Британії, доктрина передбачала, що танки мають розвивати прорив, створений піхотою, а тому не потребують кращої зброї. Лише на кінець війни США ввели важкі M26 Pershing з 90-мм гарматами, порівнюваними з такими на німецьких Tiger. Подібно, у Великій Британії були створено прототипи танка Centurion з 76-мм гарматою, аналогічною до гармати Panther.^[55]

Після Другої світової загалом було зрозуміло, що танки мають бути достатньо добре озброєні для боротьби проти інших танків. Це завершило поділ танків на піхотні та крейсерські, хоча у Великій Британії США замість зосередження танків у повністю механізованих з'єднаннях все ще існував поділ танків між бронетанковими дивізіями та менш мобільними піхотними. Після війни також була одна з хвиль песимістичних поглядів на танки через появи протитанкових гранатометів і безвідкотних гармат, а також через помилкове уявлення про те, що головною цінністю танка є його броня. Радянська армія зберегла великі бронетанкові сили, тож їхня загроза для Західної Європи зі зростанням напруження Холодної війни та війна в Кореї надали новий поштовх для створення нової техніки.^[55]

Поява тактичної ядерної зброї в 1950-х стала ще одним фактором для розвитку бронетехніки, оскільки вона була мобільна та менш вразлива, ніж піхота. Броньовані машини показали свою здатність діяти у відносній близькості до ядерних вибухів завдяки стійкості проти вибухів і радіації. З 1970-х країни зробили меншу ставку на ядерну зброю та більшу на звичайні збройні сили. Танки залишились актуальними, як найкращі засоби для боротьби з іншою бронетехнікою, що становила основну загрозу з боку потенційних агресорів на суходолі.^[55]

Від появи танків 1916 року військові оглядачі та експерти заявляли про їх непотрібність через появу нових протитанкових засобів, вважаючи їх занадто вразливими та надмірними. Кожного разу ці твердження не справджувались, і те саме відбулось під час повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року. Протягом 2022 і початку 2023 російські війська зазнавали великих втрат у техніці через помилкове застосування та брак спільнодії родів військ. Українська армія ефективніше застосовувала свої танки в невеликих формуваннях у щільнішій взаємодії з іншими родами військ. На цьому етапі армії обох країн були відносно невеликі, використані на великому фронті, тому масштабні танкові битви не відбувались. Внаслідок невдалого застосування танків росіянами вчергове з'явились прогнози, що дрони та протитанкові комплекси, як Javelin, виведуть танки з ужитку. Тим не менше, для обох сторін війни танки залишились ключовими бойовими одиницями на полі бою, оскільки жоден інший вид техніки не може забезпечити війська такою вогневою підтримкою, особливо в наступі.^[56]

Єдиного точного визначення танка не існує, а думки дослідників суттєво різняться. Щодо конструкції традиційним є погляд, що танком слід вважати гусеничну машину, що має бронювання, ефективне проти всіх основних загроз на полі бою (окрім спеціалізованої протитанкової зброї), основним озброєнням якої є гармата в обертовій башті. Однак, оскільки такі риси можуть мати інші види техніки (наприклад, БМП та САУ), істотним також є призначення, яке полягає передусім в ураженні ворожих цілей вогнем прямим наведенням і прориві оборони ворога.^[57][58][59]

Не всі визначення містять у точності такі вимоги до конструкції. Наприклад, британський історик та інженер Річард Оґоркевіч^[en] виділяє безбаштові танки як різновид компонування.^[60][61] В Реєстрі звичайних озброєнь ООН танком називають гусеничну або колісну машину з вагою понад 16,5 тонн і гарматою калібру не менше 75 мм в обертовій башті.^[62] Американський військовик та історик Ніколас Моран^[en] (знаний як The Chieftain) критикує визначення за конструкцією через те, що інші види техніки можуть відповідати таким критеріям, тоді як більшість танків Першої світової та шведський Strv 103 не мали башт. Він стверджував, що практичніше визначати танк суто через його призначення — як «засіб для доправлення гармати з точки А в точку Б, який дуже важко знищити»^{[прим. 3]}.^[63]

Більшість сучасних танків є основними бойовими танками (ОБТ), що поєднують високі показники мобільності, вогневої потужності та захисту. Вони є послідовниками середніх танків Другої світової, як M4 Sherman та Т-34, добре придатних для масового виробництва.^[64]

Сучасні ОБТ переважно належать до однієї з двох парадигм. Танки західного зразка, як M1 Abrams, Leopard 2 та Challenger 2, мають вагу близько 60—80 тонн і розроблені для перевершення потенційних загроз. Зазвичай вони мають дуже міцне бронювання, 120-мм гармати з ручним заряджанням і передові давачі й системи керування вогнем. Натомість, танки радянського зразка, як Т-72Б3, Т-90 та китайські «Тип 98», мають вагу близько 40—55 тонн, розроблені з огляду на масовість і менше логістичне навантаження. Вони мають менші габарити, 125-мм гармати з автоматичним заряджанням, а слабше бронювання компенсується динамічним захистом. Також існують танки, які не належать до цих парадигм, як французький Leclerc та ізраїльська «Меркава».^[64]

Сучасні легкі танки є відносно рідкісними. Вони мають слабше бронювання та озброєння, призначені більшою мірою для розвідки або вогневої підтримки тоді, коли використання ОБТ є надмірним або неможливим через їхню вагу. Перевага в мобільності цих машин може стосуватись не лише вищої швидкості, але й подолання крутих підйомів або навіть можливості плавання чи авіадесантування. Прикладами легких танків часів Холодної війни є британський FV101 Scorpion, американський M41 Bulldog та радянський ПТ-76. У 21 столітті легкі танки знову набирають популярності. Наприклад, до них відносять китайський «Тип 15» та американський Mobile Protected Firepower.^[64]

Більшість танків збудовані за класичною компонувальною схемою, в якій у передній частині танка міститься відділення керування, в середині розташоване бойове відділення з обертовою баштою, а в задній частині — моторно-трансмісійне відділення (МТВ). Танки після Другої світової типово мають екіпаж з 3 або 4 осіб: механік-водій у корпусі та командир, навідник і заряджальник (якщо такий є) у башті.^[65]

Озброєння ранніх танків Першої світової (ПСВ) розміщувалось у корпусі. Першим серійним танком з обертовою баштою став розроблений 1916 року французький Renault FT, а його компонування стало називатись класичним. Його башта вміщувала лише командира, який був змушений спостерігати за полем бою, командувати танком, наводити та заряджати гармату. В міжвоєнний період у багатьох країнах з'явилось розуміння, що для найбільшої ефективності командир має займатись лише спостереженням і командуванням, тож танки Другої світової зазвичай мали трьох осіб екіпажу в башті, але на відміну від сучасних танків, також мали додаткового члена екіпажу — стрільця-радиста^{[відсутнє в джерелі]}, який розташовувався в корпусі біля механіка-водія; більшість країн відмовились від цієї практики наприкінці війни або невдовзі після неї.^[66]

Розташування двигуна спереду було достатньо поширене історично, наприклад, на Medium A, Light Mark VI, AMX-13 тощо, а серед ОБТ представлене лише на ізраїльській серії танків «Меркава». З одного боку, таке компонування надає екіпажу додатковий захист за допомогою двигуна, а іншого — ускладнює забезпечення двигуна місцями доступу, повітрозабірниками та системами охолодження без створення слабких місць, а також більша площа лобової броні робить танк важчим. Також існувала конфігурація з двигуном ззаду й трансмісією спереду танка, притаманна практично всім німецьким танкам ДСВ та американському M4 Sherman. Ця схема надавала деякі незначні переваги, але суттєво збільшувала висоту танка через необхідність проведення валу через усю довжину, тож після війни ця практика майже повністю вийшла з ужитку.^[67]

Основною зброєю танка зазвичай є танкова гармата, призначена передусім для вогню прямим наведенням. Сучасні основні бойові танки мають нарізні або гладкоствольні гармати калібром від 100 до 125 мм, тоді як історично зазвичай оснащувались гарматами меншого калібру або кулеметами, рідше протитанковими ракетами або вогнеметами.

Перші танки мали кулемети або 37—75-мм гармати для боротьби з особовим складом та укріпленнями. В міжвоєнний період з'явилась потреба боротись із ворожими танками, тому вони були оснащені переважно бронебійнішими гарматами калібрів 37—47 мм, рідше короткоствольними 75 або 76-мм. Протягом Другої світової разом зі зростанням товщини броні зростала й потужність озброєння, спочатку з'явились довгоствольні (40—70 клб) гармати калібру 57—76 мм, а потім і більших калібрів: 85—90 мм (Т-34-85, Tiger, M26 Pershing) та навіть 122 мм на ІС-2. Радянські Т-54 отримали 100-мм гармату, а на західних танках з кінця 1950-х стандартом стала британська 105-мм гармата L7.^[30]

З 1960-х в СРСР і з 1970-х на Заході почали набувати поширення гладкоствольні танкові гармати, в яких стійкість польоту снаряда забезпечується не обертанням, а оперенням. Першим танком з таким озброєнням став 1965 року радянський Т-62 зі 115-мм гарматою. Впродовж 1970-х в СРСР та на Заході поширились такі гармати калібром 120—125 мм (2А46, Rh-120), які донині встановлюються практично на всі ОБТ більшості країн світу. Винятком є британські Challenger 1 і 2 з нарізними 120-мм гарматами. Гармати більших калібрів 130—155 мм для танків проєктували ще з Другої світової.^[68]

Існує велика кількість типів боєприпасів, однак обмежена місткість боєкомплекту робить бажаним використання якнайменшого асортименту універсальних снарядів. Так, сучасні західні гармати (як Rh-120) можуть обходитись двома типами: бронебійні оперені підкаліберні (БОПС, APFSDS) для боротьби з танками та багатоцільові кумулятивні (HEAT-MP) для інших цілей.^[69]

До Другої світової танки для боротьби з іншими танками покладались передусім на бронебійні снаряди (англ. AP, AP-HE). Під час ДСВ також з'явились снаряди з бронебійними наконечниками (APC, APCBC та інші) та підкаліберні снаряди (AP, APDS), а з 1970-х основними протитанковими боєприпасами стали бронебійні оперені підкаліберні снаряди (БОПС).^[69] Оскільки кінетичні снаряди неефективні проти живої сили, танкам також необхідні інші різновиди: історично найпоширенішими для цих задач були уламково-фугасні (HE), але з 1970-х вони переважно вийшли з ужитку на західних танках на користь більш універсальних багатоцільових кумулятивних в решті країн. Радянські танки, в тому числі Т-64 й Т-72, зберегли цей вид боєприпасів. Велика Британія традиційно використовує бронебійно-фугасні снаряди (HESH). Існують також спеціальні різновиди, як димові та освітлювальні.^[70]

Від початку танкові гармати заряджали вручну, багато танків зберігають таке заряджання й донині. Спроби створення автоматів заряджання (АЗ) почались під час Другої світової, але першим серійним танком з АЗ став французький легкий танк AMX-13. Повністю автоматичне заряджання вперше реалізували на шведському безбаштовому танку Strv 103, але повністю автоматичне заряджання разом з обертовою баштою було запроваджено на радянському Т-64.^[71] Починаючи з Т-64, АЗ у кошику башти став характерною рисою радянського танкобудування, його також було встановлено на Т-72 та Т-80.

Ефективність танкового озброєння суттєво залежить від спроможності екіпажу своєчасно захопити й атакувати ціль. Захоплення цілі складається з трьох етапів: виявлення потенційної цілі, розпізнавання типу цілі та ідентифікація належності цілі до своїх чи ворожих сил. Найпростішим є огляд з відкритого люка через бінокль або без нього, або за допомогою оглядових оптичних пристроїв усередині машини.^[72] Задачі спостереження за полем бою та виявлення цілей є типовими для командира танка, тому оглядові пристрої передусім розробляли саме для них. Вони історично набували різних форм, що включали амбразури, скляні блоки, перископи тощо. Для танків від Другої світової типовими є кругові набори перископів для всебічного огляду поля бою, також встановлюються обертові або фіксовані перископи зі збільшенням для кращого огляду на більших дистанціях.^[73]

Як правило, сучасні танки мають мінімум два кулемети^[74], один з яких спарений з гарматою, що дозволяє вести з нього точний ефективний вогонь в будь-яких умовах, використовуючи прицільні пристрої гармати, другий встановлений на башті та використовується як зенітний (для боротьби з гелікоптерами супротивника) і для вказування цілей. На деяких моделях танків (Т-90С) зенітний кулемет керується дистанційно^[75][76], з башти, що знижує ризик для екіпажу його використання, а також дозволяє застосовувати його для самозахисту танка проти піхоти.

Незважаючи на численні спроби сконструювати суто ракетний танк (з ракетним озброєнням замість гарматного), великого поширення вони не здобули. Єдиний на сьогоднішній день суто ракетний танк — радянський ІТ-1 — так і залишився експериментальним. Суто ракетною надалі стали робити лише більш легкоброньовану техніку.

Однак на деяких танках ракетне озброєння використовується як додаткове до гарматного. Практично одночасно в СРСР і США були створені ракети, здатні запускатися з танкової гармати: в СРСР — 9К112-1 «Кобра» для Т-64^[77], в США ПТРК «Шиллела» для танків М60А2^[78]. Однак ПТКР «Шиллела» не мала серйозних переваг у дальності перед звичайними танковими снарядами і тому вдосконалення прицільних комплексів зробило її непотрібною^[79]. Радянські ж інженери спромоглися практично вдвічі збільшити далекість «танкових ракет», зробивши їх грізною зброєю проти будь-якої сучасної техніки.

Після розпаду СРСР, радянські розробки в цій сфері залишилися не тільки у російських, але й в українських виробників військової техніки. Сучасні моделі українських і російських танків озброєні гарматою, здатною вести вогонь не тільки артилерійськими снарядами, але й керованими ракетами (розробленими Тульським КБ Приладобудування комплексами керованої зброї 9К116 «Кастет», 9К119 «Рефлекс», 9К120 «Свирь», а також українськими «Комбат» (копія «Рефлекса») та «Стугна-П» (копія «Кастета»).

Це високоефективна зброя, здатна з високою точністю (для цілі типу «танк» більше 80 %) уражати бронетехніку супротивника на великих відстанях (до 5 км), в тому числі і таку, яка має динамічний захист^[80].

Під час Другої світової війни на танки встановлювалися вогнемети. Вони могли бути як основною зброєю (розташовувалися на місці головної гармати), так і допоміжними (знаходитися на місці кулемета).

Сучасні танки мають складну за конструкцією систему бронювання — розрізняють пасивне бронювання та активний захист.

Пасивна броня сучасних танків багатошарова, в ній використовуються найкращі сорти панцерної сталі^[81], кераміки, склотекстолітів, матеріалів високої щільності (таких як збіднений уран), протинейтронна підбивка (шари полімерів з оксидом бору та іншими наповнювачами), призначена для послаблення нейтронного випромінювання ядерних вибухів, внутрішні покриття, які захищають екіпаж від уламків броні. Приклад такої броні — англійська композитна броня «Чобхем»; інші сучасні танки також мають комбіновану пасивну броню.

Крім основної броні, на танк часто встановлюються додаткові протикумулятивні екрани. Їх принцип не змінюється з часів Другої світової війни, коли радянські танкісти приварювали до броні спеціальні сітчасті екрани (помилково інтерпретовані на Заході як панцирні ліжка), тонкі листи заліза та жерсті для захисту від німецької переносної протитанкової зброї з кумулятивними боєприпасами типу «Панцершрек», «Панцерфауст» тощо. Протикумулятивний екран являє собою сітку або суцільний екран (металевий, гумотканинний чи з інших матеріалів). При потраплянні в екран кумулятивного снаряду його розривання відбувається до зустрічі з основною бронею танка, внаслідок чого сформований кумулятивний струм, перш ніж досягти броні танка, пролітає у повітрі значну відстань. При цьому стається розпад погано сфокусованого струму і пробивна здатність боєприпасу стрімко знижується^[82].

В сучасних танках броньові листи розташовані під кутами до вертикалі, товщина броні сильно диференційована — передні сектори корпусу та башти захищені краще, ніж борти та кормові частини. Таку схему бронювання було прийнято в результаті аналізу пошкоджень танків — виявилося, що основна частина влучань припадає на передній сектор^[83].

Слід також згадати і так звану «перфоровану броню»^[84]. Така броня включає в себе пустоти, заповнені різноманітними матеріалами, такими, як «керамічна піна»

Активний захист являє собою розташовані на танку системи відстрілювання спеціальних снарядів, поєднані з радіолокаційною системою локальної дії. При виявленні боєприпаса (гранати протитанкового гранатомету тощо), що наближаються до танку, подається команда на відстрілювання заряду, який при наближенні до снаряду вибухає, формуючи хмару уламків, що знищують або, щонайменше, сильно послаблюють дію боєприпаса.

Піонерами в розробці та впровадженні систем активного захисту стали радянські танкобудівники. Перший комплекс активного захисту «Дрозд» встановлювався на танку Т-55АД, який було узято на озброєння в 1983 р.^[85]

Застосування систем активного захисту дозволяє значно (в 2-3 рази і більше)^[86] підвищити живучість танків.

Наведення сучасних керованих протитанкових засобів може здійснюватися як оператором^[87], так і самостійно, за допомогою систем автоматичного наведення^[88]. Системи оптико-електронного заглушення захищають танк, вносячи завади у систему управління коректовуваними снарядами (ракетами тощо), що керуються за допомогою лазерного променя або радіо, збиваючи системи наведення снарядів. Прикладом такої системи є комплекс оптико-електронного заглушення «Штора».

Динамічний захист являє собою розташовані безпосередньо в броньовому листі (вбудований динамічний захист) або на ньому, в спеціальних контейнерах (навісний динамічний захист), один чи декілька (як правило — два) елементів ДЗ. Елемент динамічного захисту складається з двох металевих пластин і тонкого шару вибухової речовини (ВР), розміщеного між ними. При пробиванні шару ВР кумулятивним струменем він ініціює, енергія вибуху ВР надає пластинам високу швидкість розлітання. Розташовані під кутом до кумулятивного струму пластини, розлітаючись, взаємодіють з ним, в результаті чого відбувається наступне:

• Кумулятивний струмінь багаторазово пробиває тонку пластину, яка під час свого руху підставляє струменю ще не пробиті ділянки. Таким чином, більша частина енергії струменя витрачається на пробивання нових ділянок тонкої броньової пластини;
• Пластина, рухаючись під кутом до кумулятивного струменя, б'є по ньому і дестабілізує струмінь, розпилює його, чим ще більше збільшує ефект протидії.

Навісний динамічний захист призначений тільки для зниження дії кумулятивних снарядів, в той час як вбудована допомагає знизити втрати танків від усіх видів^[89] протитанкових снарядів.

Система захисту екіпажа від зброї масового ураження охоплює повну герметизацію танка, фільтри повітря, що надходить, насоси, які створюють надмірний тиск у танку (підпір), компоненти броні, що захищають від нейтронного випромінювання тощо.

Такий захист дозволяє захищати екіпаж від уражальних факторів ядерного вибуху (таких, як радіоактивне зараження місцевості, нейтронне випромінювання), хімічної зброї та ін.

Дими являють собою щільні аерозолі. Завдяки своїм якостям вони значно утруднюють проходження світла у видимому діапазоні. Це дозволяє сховати танк від візуального спостереження та спостереження за допомогою технічних засобів, таких, як лазерні, інфрачервоні приціли (і таким чином утруднити прицілювання по ньому), значно знизити ефективність самонавідних та коректовуваних снарядів, ракет та інших боєприпасів, які використовують для наведення та управління інфрачервоні, телевізійні та лазерні канали.

У сучасних танків для встановлення димових завіс використовуються 2 основних методи:

• Спеціальні димові гранатомети (приклад — димові гранатомети «Туча» на російських танках);
• Система термодимової апаратури. Принцип дії такої системи полягає в поданні палива до випускного колектору двигуна танка, який грає роль випарника, викиді утвореної разом з відпрацьованими газами парогазової суміші в атмосферу, де вона конденсується та перетворюється на аерозоль дизельного палива^[90].

Для зменшення помітності танків застосовуються різноманітні методи, в тому числі камуфляжне пофарбування, системи зниження помітності в інфрачервоному діапазоні, зменшення шумності, захисні екрани, спеціальні радіопоглинальні матеріали, які знижують ймовірність виявлення танка за допомогою радіолокації. Приклад подібного камуфляжу — комплект «Накидка».

Конструктори постійно намагаються покращити захищеність танків. Окрім розвитку описаних вище засобів захисту (нові, міцніші види броні, надійніші та швидші системи активного захисту тощо) розглядаються і нові, перспективні методи. Одним з них є «електрична броня». Суть такого методу захисту полягає в тому, що броня розподіляється на два шари із розташованим між ними шаром ізолятора. Внутрішня частина заземлена, в той час як на зовнішню подається електричний струм. Протитанковий снаряд, пробивши зовнішній шар броні, досягає внутрішнього і таким чином викликає замикання. Потужний електричний розряд знищує снаряд^[91].

На ранніх етапах танкобудування зазвичай використовувався бензиновий карбюраторний двигун автомобільного, а пізніше авіаційного типу (включаючи мотори зірчастої компоновки). Безпосередньо перед Другою світовою війною, а також протягом її, поширилися (переважно в СРСР та США) дизельні двигуни, що стали основним типом танкових моторів в усьому світі з другої половини 1950-х рр., які пізніше були замінені на багатопаливні двигуни, а в останні два-три десятиліття і на газотурбінні двигуни (ГТД). Першим серійним танком з ГТД як основним двигуном став радянський Т-80^[92].

Потужність, надійність та інші параметри танкових двигунів постійно зростали та покращувалися. Якщо на ранніх моделях задовольнялися фактично автомобільними моторами, то із зростанням маси танків у 1920-х — 1940-х рр. поширилися адаптовані авіаційні мотори^[93], а пізніше і спеціально сконструйовані танкові дизельні (багатопаливні) двигуни. Для забезпечення прийнятних ходових якостей танка питома потужність його двигуна (відношення потужності двигуна до бойової маси танка) повинна бути не менше 18-20 к.с./т

В 30-х — 50-х рр. 20 століття точилися суперечки між прихильниками та противниками застосування як силової установки танків двох типів двигунів внутрішнього згоряння — карбюраторних і дизельних. Ця суперечка закінчилися остаточною перемогою прихильників дизельних двигунів. В наш час основна суперечка йде між прихильниками та противниками використання на танках дизельних двигунів та ГТД. Обидва типи двигунів відрізняються власними перевагами та недоліками. В роки першої світової війни був створений паровий танк, а в 1950-х рр. в США було розроблено низку проектів атомних танків, але всі ці типи силової установки у підсумку не отримали поширення.

На сьогоднішній день дизельні танки знаходяться в танкових парках 111 країн світу, а газотурбінні — в танкових парках 9 країн світу. Розробниками, виробниками та постачальниками газотурбінних танків є США та Росія. Дизельні танки складають основу танкових парків армій усіх країн світу, за винятком США^[94]. Розвиток світового танкобудування та танкового ринку в 2003—2012 рр. визначають 25 спеціальних програм, з яких 23 відносяться до дизельних танків, і тільки 2 — до газотурбінних^[95]. В Німеччині підприємство MTU Friedrichshafen наразі розробляє нові високотехнологічні дизельні двигуни серії 890 четвертого покоління для майбутніх броньованих бойових машин^[96]. Багато країн, які купують танки, надають перевагу моделям з дизельним двигуном, а також вимагають заміни ГТД на дизелі як умову допущення на тендер. Так, в 2004 р. Австралія своїм майбутнім танком обрала М1А2 Abrams, але за умови, що ГТД танка в ньому буде замінено на дизельний двигун. В США навіть конкретно з експортною метою був створений танк М1А2 Abrams з дизельним двигуном^[97].

Існують конструктивні рішення, що дозволяють значно покращити характеристики дизельних двигунів. В цілому, незважаючи на ствердження прихильників кожного з типів двигунів, на цей час не можна говорити про безумовну перевагу одного з них.

Сучасні дизельні двигуни, як правило, багатопаливні, можуть працювати на всьому спектрі палив: бензинах усіх типів, включаючи високооктановий авіаційний бензин, реактивному паливі, дизельному паливі з будь-яким цетановим числом, але номінальним паливом у мирний час для них є авіаційний гас. Переважна більшість дизельних двигунів забезпечена системою турбонаддуву, а в останні роки і проміжними охолоджувачами надувного повітря (інтеркулерами).

Усі танки мають гусеничний рушій, прототип якого був запатентований ще в 1918 р. французом Дюбоше^[98]. Така конструкція ходової частини дозволяє танку без зусиль пересуватися в умовах бездоріжжя, різними типами ґрунтів. Гусениці сучасних танків сталеві, з'єднані металевим або гумометалевим шарніром (ГМШ), по яких танк їде на опорних котках (як правило, погумованих; в сучасних танках їх кількість від п'яти до семи). В деяких моделях верхня частина гусениці, провисаючи, спирається на опорні котки, в інших використовуються спеціальні підтримувальні котки малого діаметра. Як правило, у передній частині знаходяться напрямні колеса, які спільно з механізмом натягнення забезпечують необхідний натяг гусениці. Гусениці починають рух за допомогою зачеплення їх тяговим колесом, крутильний момент на яке подається від двигуна через трансмісію. Шляхом зміни швидкості перемотування однією чи обох гусениць танк може здійснювати поворот, в тому числі і розворот на місці.

Важливим параметром є площа тієї частини гусениці, яка контактує з землею (опорна поверхня гусениці), точніше, відношення маси танка до цієї площі — питомий тиск на ґрунт. Чим він менший, тим м'якішим ґрунтом може рухатися танк, тобто тим вища його опорна прохідність.

Усі танки мають систему підресорювання (підвіску) — сукупність деталей, вузлів та механізмів, які пов'язують корпус машини з осями опорних котків. Система підресорювання призначена для передачі сили ваги танка через опорні котки та гусеницю на ґрунт, для пом'якшення поштовхів та ударів, які діють на корпус танка, і для швидкого гасіння коливань корпусу. Від якості системи підресорювання у великій мірі залежать середні швидкості руху танків місцевістю, влучність вогню з ходу, працездатність екіпажу, надійність та довговічність роботи обладнання танка.

Командування і контролювання танків на полі битві завжди було специфічною проблемою, особливо у сфері комунікацій, але в сучасних арміях ці проблеми частково вирішені за рахунок мережевих, інтегрованих систем, які полегшують зв'язок і сприяють кращій обізнаності у ситуації.

Броньовані перегородки, шум двигуна, ворожа місцевість, пилюка та дим, і необхідність діяти потайки серйозно заважають комунікації та призводять до відчуття ізоляції у невеликих танкових підрозділах, індивідуальних бронемашинах та екіпажів танка. У першій світовій війні для посилання до штабів рапортів про стан речей використовували поштових голубів, яких випускали через смотрові щілини, а комунікація між танками велася за допомогою ручних сигналів, семафорних прапорців (які вживалися Червоною армією навіть протягом Другої світової війни) чи вербально, якщо дозволяла відстань^[99].

На сучасному полі битви внутрішній зв'язок та з'єднання з радіомережею забезпечує інтерком, вбудований у шолом, а на деяких танках зовнішній передавач, встановлений позаду танка, забезпечує зв'язок з піхотою.

Недавнім нововведенням у розвитку бронетехніки та військової науки стала доктрина «мережецентрованої війни» (англ. Network-centric warfare), або доктрина мережево-розвинених спроможностей (англ. Network Enabled Capability). Вона полягає у збільшенні об'єднання даних з системи контролю вогню, лазерного далекоміру, глобальної системи позиціонування (GPS) та розвідування місцевості через електронне обладнання з мережею поля бою для відображення усієї відомої інформації про ворожі цілі та дружні підрозділи на моніторах танка. Важливу роль у цьому має відіграти технологія доповненої реальності, прикладом реалізації якої у поєднанні з так званою «прозорою бронею» (система кругового огляду) є розробки української компанії LimpidArmor.

Дані датчиків можуть надходити від сусідніх танків, літаків, безпілотних літальних апаратів чи (в майбутньому) піхоти. Це удосконалить обізнаність командира танку у ситуації та його можливість управляти танком на полі бою, знаходити та знищувати цілі. На додачу до полегшення проблеми рапортування через автоматичний запис усіх наказів і дій, накази посилаються мережею з текстом та графічними зображеннями.

Танки здатні виконувати дуже широке коло воєнних завдань, однак основними сферами його застосування є безпосередня підтримка піхоти, протитанкові операції та розвиток проривів. Саме останнє застосування танків найефективніше — танкові з'єднання вводяться у ділянку, де прорвано оборону супротивника і завдяки своїй високій мобільності, вогневій потужності та значній автономності можуть рухатися вглиб оборони, перерізаючи шляхи постачання, руйнуючи об'єкти військової інфраструктури, знищуючи штаби та вузли зв'язку, блокуючи вузлові елементи (такі, як розгалуження шляхів). У сприятливих умовах танкові з'єднання можуть здійснити оточення супротивника (саме тактиці глибоких танкових клинів, ідеологом був Гейнц Гудеріан, Третій Рейх зобов'язаний своїми швидкими перемогами в перший період Другої світової війни, т.з. бліцкригами)^[100][101].

Однак, незважаючи на високу універсальність танка і його чудові бойові можливості, танк не в змозі виконати будь-яке завдання. Наприклад, у битвах в населених пунктах танк може діяти виключно при щільній підтримці мотострілецьких військ (піхоти). Так, наприклад, через неправильне застосування танкові війська Російської Федерації на початку першої чеченської кампанії зазнали значних втрат у техніці та особовому складі^[102]. Також погано танк протистоїть загрозі з повітря.

Танки мають широке представлення в популярній культурі. Вони фігурують у відеоіграх, літературі, кінематографі, манзі та аніме, часто є об'єктами стендового моделізму.^[103] Від самого початку їх застосування художники створювали картини та пропагандистські плакати, що демонстрували їх як символи інновації, використовували їх у рекламі.^[104] Танк також є важливим символом у ролі візуальної мови^[en], позначаючи військову силу держави.^[105]

Символізація танка проявляється у широкому спектрі асоціацій, як позитивних, так і негативних. Відразу від своєї появи він став одним із вагомих символів перемоги у битвах і війнах, що підкріплювалось переможними парадами^[en] та монументами^[en]. Ці практики із залученням танків розпочались одразу після Першої світової. Після Другої світової вони знову взяли участь у масштабних урочистих заходах у містах країн-переможців і захопленому Берліні. Монументи з'явились у країнах Європи, але найбільшу кількість таких пам'ятників, переважно Т-34-85, було встановлено в СРСР. Розгром іракських Т-72 у війні в Перській затоці зробив M1A1 Abrams символом перемоги США над СРСР.^[106]

Танк також є символом військової потуги держави, а тому більшість держав демонструють свою техніку на парадах^{[прим. 4]}. Вперше подібні паради з бронетехнікою в ролі візуальної пропаганди сили почали проводити в нацистській Німеччині в 1930-ті роки, доволі швидко цю практику перейняв і СРСР. Для малих держав і недержавних формувань танки та інша бронетехніка були та є показником статусу, легітимності й військових спроможностей.^[107] З іншого боку, танк також може бути ставати й символом утиску та окупації. Прикладами є придушення радянськими військами Берлінського повстання (1953), Угорської революції (1956) та Празької весни (1968), коли танки на вулицях європейських міст стали асоціюватись із придушенням демократичних настроїв.^[105] Натомість, студенти, які поклали квіти у ствол гармати радянського танка в Празі та Невідомий повстанець, що став перед колоною під час подій на площі Тяньанмень (1989), є символами повстання особистості проти цього інструменту державного авторитету.^[108]

Пам'ятники-танки також можуть бути символами агресії та окупації. Український історик Вахтанг Кіпіані порівнював їх з пам'ятниками Пушкіну та вважав колоніальними маркерами, стверджуючи, що «радянська влада маркувала все, що могла, своїми прапорами, танками і вулицями».^[109] Ці меморіали неодноразово викликали контроверсії в Україні та країнах ЄС.^[110][111] Наприклад, відомим є випадок 1991 року, коли художник перефарбував ІС-2 в Празі^[en] в рожевий, що викликало резонанс у чехословацькому суспільстві.^[112][113] В Україні також була присутня велика кількість таких монументів, причому далеко не завжди ці машини брали участь у боях на місцевості, в якій їх встановлено.^[114] Російське повномасштабне вторгнення 2022 року посилило процеси декомунізації в Україні та інших країнах Європи. З 2022 року значну кількість танків-пам'ятників демонтували в Україні, в тому числі в межах закону про деколонізацію.^{[115][116][117][118][119]} А 2022 року в естонській Нарві прибрали скандальний монумент Т-34-85, вважаючи, що ці пам'ятники СРСР спорудив для прославлення окупації.^{[120][121][122]}

У культурі концепція танка з'явилась задовго до появи перших справжніх машин: наприклад, 1883 року французький ілюстратор Альбер Робіда зобразив наступ велосипедистів разом з броньованою машиною, а 1903 року британський фантаст Герберт Веллс написав «Наземні броненосці». Внесок реальних танків у війну та культуру призвів також до появи значної кількості вигаданих зразків. Деякі з них створені як складники художніх світів у фільмах, відеоіграх, манзі тощо, як у іграх Warhammer 40K і Starcraft, фільмі «Індіана Джонс і останній хрестовий похід», манзі «Сталевий алхімік» тощо.^[103]

Вигада техніка в художніх творах часто відображає лише концепцію танка, подекуди перебільшено, гротескно. Але існують також і фейкові машини, достатньо схожі на реальні зразки або проєкти, щоб їх можна було прийняти за такі. Це можуть бути ненавмисні фейки, спричинені помилковим прочитанням джерел, або ж навмисно вигадані машини: наприклад, моделісти візуалізують власні уявлення про історичну або альтернативну або техніку. Одним із найвідоміших прикладів є «КВ-VI» або «Бегемот», створений як жартівлива модель надважкого танка з дев'ятьма баштами, який в інтернеті іноді видається за реальний радянський проєкт.^[123] Також значна кількість вигаданих танків і САУ, часто дуже реалістичних, присутня у відеогрі World of Tanks, причому гра не повідомляє про це безпосередньо.^[103]

Хоча танки присутні в багатьох воєнних фільмах, не завжди вони опиняються в центрі уваги. Серед фільмів, у яких танкові битви є провідними елементами сюжету, є «Лють» (2016, США), «Т-34» (2018, Росія), «Битва в Арденнах^[en]» (США, 1965), «Паттон» (США, 1970), «Ліван» (Ізраїль, 2009), «Герої Келлі» (США, 1970), «Міст надто далеко» (США та Велика Британія, 1977), «Звір війни» (США, 1988), «Врятувати рядового Раяна» (США, 1998), «Сахара^[en]» (США, 1943),^[124] «Танк^[en]» (США, 1984), «Танкістка^[en]» (США, 1996), «Білий тигр» (Росія, 2012), «Танк» (Україна, 2016).^[125]

У фільмах часто застосовуються бутафорські танки, що імітують справжні зразки. Cтара техніка може бути недоступна взагалі або представлена лише музейними експонатами, тоді як сучасні машини не завжди можна отримати від армії для фільмування. Роль недоступних машин можуть «грати» оздоблені більш поширені танки або інша гусенична техніка: наприклад у фільмах «Герої Келлі» та «Врятувати рядового Раяна» німецький Tiger I імітували надбудовами на шасі Т-34-85. У «Битві в Арденнах» роль Tiger II грають іспанські M47 Patton II, а в «Паттоні» на M48 Patton III просто нанесені німецькі балкові хрести. Роль американського M1 Abrams у фільмах часто виконують британські Centurion або Chieftain, наприклад, останній використали в цій ролі у фільмі «Халк» 2003 року.^[103] Справжні танки, однак, теж застосовуються: так, у чехословацькому фільмі 1976 року «Звільнення Праги(інші мови)» для видовищної сцени знищили справжній Panzer IV, а в екшені «Лють» знято справний M4E8 і єдиний працездатний німецький Tiger I у світі, знаний як Tiger 131^[en].^[126][127]

Танки присутні у великій кількості відеоігор. Станом на 2024 прикладами популярних ММО-ігор, що включають можливість керувати ними є симулятори War Thunder, World of Tanks (Blitz) та Armored Warfare та шутери Enlisted, Hell Let Loose^[en], Battlefield і Call of Duty тощо. Також відомими є симулятори Post Scriptum^[en], Steel Armor: Blaze of War(інші мови), шутер Arma 3, стратегії Company of Heroes 2, Panzer Corps^[en], Warzone 2100, JRPG Valkyria Chronicles 4, двовимірний екшен 1996 року Metal Slug.^{[128][129][130]} В Assassin's Creed: Brotherhood є можливість керувати «танком» да Вінчі.^[131] Власні танки можна створювати в багатокористувацькій Crossout і пісочниці Sprocket(інші мови).^[132][133]

Крім того, в геймерському сленгу використовується термін «танк», що позначає клас персонажів чи інших ігрових об'єктів, що мають високу міцність і здатні витримувати велику кількість пошкоджень, прикриваючи союзників і відводячи ворожий вогонь на себе.^[134][135]

Танки займаюсь є основою сюжету аніме та манґи «Дівчата і танки», в якому дівчата у школі займаються танковими боями як традиційним бойовим мистецтвом,^[136] а також помітну роль у франшизах «Сталевий алхімік» Хірому Аракави та Nausicaä of the Valley of the Wind^[en] Хаяо Міядзакі.^[137][138]

У світі існують музеї, присвячені танкам та іншій бронетехніці. Серед найбільших є британський The Tank Museum^[en] (табір Бовінгтон) у Дорсеті, який має понад 300 зразків броньованої техніки^[139][140] та французький Musée des Blindés^[en] у Сомюрі, що налічує понад 800 одиниць техніки, в тому числі близько 200 танків.^[141] Іншими прикладами музеїв є American Heritage Museum^[en] у Стоу (США), Army Ordnance Museum^[en] у Пітерсберзі (США), Panssarimuseo^[en] у Паролі (Фінляндія), Deutsches Panzermuseum^[en] у Мунстері (Німеччина), Бронетанковий музей у Кубинці (Росія), Військовий музей у Белграді (Сербія), Військово-технічний музей у Лешанах (Чехія), Музей авіабази Борден^[en] (Канада), Яд Ла-Ширіон у Латруні (Ізраїль) та інші.

В Україні, попри наявність великої кількості потенційних експонатів (наприклад, на випробувальному майданчику ХКБМ), немає спеціалізованого танкового музею,^[142] хоча існують окремі виставки в музеях, як у Волинському музеї українського війська в Луцьку та Музеї війни в Києві.

• Список танків за роками
• Бліцкриг
• Броня (техніка)
• Глибока операція
• Протитанкова оборона
• Танкові війська
• Невідомий повстанець
• Категорія:Танки-пам'ятники

---

• Bullock, David (2006). Armored Units of the Russian Civil War: Red Army (англ.). Botley, Oxford: Osprey Publishing. с. 36—42. ISBN 978-1841765457.
• Chant, Christopher (2002). World Encyclopedia of the Tank: An International History of the Armoured Fighting Machine (англ.). Stroud: Sutton Publishing Limited. ISBN 0-750931-47-7.
• Fletcher, David (2001). The British Tanks, 1915-19 (англ.). Ramsbury: The Crowood Press. ISBN 1-861264-00-3.
• Foley, Michael (2014). Rise of the Tank. Armoured Vehicles and their use in the First World War (англ.). South Yorkshire: Pen and Sword Books Ltd. ISBN 978-1783463930.
• Macksey, Kenneth (1971). Tank Warfare: A History of Tanks in Battle (англ.). Oxford: Osprey Digital. ISBN 978-1782004042.
• Ogorkiewicz, Richard M. (1991). Technology of Tanks (I) (англ.). Т. I. Surrey: Jane's Information Group. ISBN 0-710605-95-1.
• Searle, Alaric (2017). Armoured Warfare: A Military, Political and Global History (англ.). London: Bloomsbury Academic. ISBN 978-1441158055.
• Tucker, Spencer C. (2004). Tanks: An Illustrated History of their Impact (англ.). Santa Barbara, CA: ABC-CLIO Inc. ISBN 1-576079-95-3.
• Zaloga, Steven J. (2010). French Tanks of World War I (англ.). Botley, Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1846035135.

• Танк // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Tank Encyclopedia – The Online Tank Museum. Архів оригіналу за 1 жовтня 2024. (англ.)
• Чобиток, Василий. Бронесайт. armor.kiev.ua. Архів оригіналу за 30 вересня 2024. (рос.)
• Тарасенко, Андрей. Танковая мощь. btvt.info. Архів оригіналу за 27 вересня 2024. (рос.)