Транспорт Уругваю — Вікіпедія

Транспорт Уругваю
Транспортна система Уругваю (англ.)
Територія
Площа	176,2 тис. км² (91-ше)
Рельєф	рівнинний
Найвища точка	гора Серро-Катедрал (514 м)
Повітряний
Аеропортів	133 (42-ге)
Наземний
Автошляхів	77,7 тис. км (63-тє)
Залізниць	1,6 тис. км (77-ме)
Водний
Узбережжя	660 км
Головний порт	Монтевідео
Водних шляхів	1,6 тис. км (48-ме)
Трубопровідний
Трубопроводів	417 км
Адміністрування
Орган	Міністерство транспорту і ЖКГ
Голова	міністр Віктор Россі

Транспорт Уругваю представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 176 215 км² (91-ше місце у світі)^[1]. Форма території країни — компактна; максимальна дистанція з півночі на південь — 540 км, зі сходу на захід — 400 км^[2][3]. Географічне положення Уругваю дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи між Європою, Північною Америкою і акваторією Тихого океану навколо Південної Америки; водні шляхи південноамериканських країн в річковій системі Парани^[4].

Загальна довжина автошляхів в Уругваї, станом на 2010 рік, дорівнює 77 732 км із твердим покриттям і 69 989 км без нього (62-ге місце у світі)^[1].

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 1 641 км (77-ме місце у світі), з яких 1 641 км стандартної 1435-мм колії^[1].

У країні, станом на 2013 рік, діє 133 аеропорти (42-ге місце у світі), з них 11 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 122 із ґрунтовим^[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

• довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
• від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 4 (3);
• від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 4 (40);
• коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 2 (79)^[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 2 авіапідприємства, які оперують 3 повітряними суднами^[1].

Уругвай є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — CX, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)^[5][1]. Аеропорти Уругваю мають літерний код ІКАО, що починається з — SU^[1].

Головний морський порт країни: Монтевідео.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 16 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (100-те місце у світі), з яких: балкерів — 1, суховантажів — 2, танкерів для хімічної продукції — 3, вантажно-пасажирських суден — 6, нафтових танкерів — 3, ролкерів — 1^[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 8 (Аргентини — 1, Данії — 1, Греції — 1, Іспанії — 5); зареєстровані під прапорами інших країн — 1 (Ліберії)^[1].

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2011 року становила 1 600 км (48-ме місце у світі)^[1].

Загальна довжина газогонів в Уругваї, станом на 2013 рік, становила 257 км; нафтогонів — 160 км^[1].

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту і житлово-комунального господарства. Станом на 22 грудня 2015 року міністерство в уряді Табаре Рамона Васкеса Росаса очолював Віктор Россі^[6].

• Економіка Уругваю

• Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
• Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
• Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
• Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
• Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
• Дорошенко В. І. Географія транспорту : Навчальний посібник / В. І. Дорошенко, К. Д. Діденко. — К. : Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — 183 с. — ISBN 978-966-439-329-1.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Економічна і соціальна географія країн світу : Навчальний посібник / За ред. С. П. Кузика. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
• Зарубіжна транспортна географія : навчальний посібник / уклад. : Петрашевський О. Л. и др. — К. : Національний транспортний університет, 2015. — 95 с. — ISBN 978-966-632-227-5.
• Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
• Кузик С. П., Книш М. М. Економічна і соціальна географія країн Америки : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 1999. — 299 с. — ISBN 966-613-026-2.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни : Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Modern Transport Geography / Hoyle, B. and R. Knowles (eds). — Second Edition,. — London : Wiley, 1998.
• (англ.) Rodrigue, J-P. The Geography of Transport Systems. — Fourth Edition. — N. Y. : Routledge, 2017. — 440 с. — ISBN 978-1138669574.
• (англ.) Taaffe E. J., Gauthier H. L. and O'Kelly M. E. Geography of transportation. — Second Edition. — N. Y. : Prentice Hall, 1996. — ISBN 0-13-368572-1.
• (англ.) Black, W. Transportation: A Geographical Analysis. — N. Y. : Guilford, 2003.

• (рос.) Уругвай // Латинская Америка. Энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / Главный редактор В. В. Вольский. — М. : Советская энциклопедия, 1982. — Т. 2. К-Я. — С. 511.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
• (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Уругваю

• Карти транспортної системи Уругваю [Архівовано 16 лютого 2017 у Wayback Machine.] на Вікісховищі.
• Карти Уругваю^{[недоступне посилання з липня 2019]} — Perry–Castañeda Library Map Collection.
• (рос.) Добірка публікацій про Уругвай [Архівовано 13 березня 2022 у Wayback Machine.] з часопису «Вокруг света».