EA-18G Growler — Вікіпедія

EA-18G Growler
Boeing EA-18G Growler
EA-18G Growler
EA-18G Growler
Призначення:Літак радіоелектронної боротьби і протидії
Перший політ:15 серпня 2006
Прийнятий на озброєння:22 вересня 2009
На озброєнні у:США США
Австралія Австралія
Розробник:Боїнг
Виробник:США The Boeing Company
Всього збудовано:172[1]
Вартість одиниці:US$68.2 млн
Конструктор:Боїнг
Екіпаж:2 (пілот і оператор РЕБ) особи
Максимальна швидкість (МШ):2150 км/год
Бойовий радіус:833 км
Практична стеля:15 850 м
Довжина:18,31 м
Висота:4,88 м
Розмах крила:13,62 м
Площа крила:46,5 м²
Порожній:15 011,2 кг
Споряджений:21 772,4 кг
Максимальна злітна:29 964 кг
Двигуни:2 турбовентиляторні General Electric F414-GE-400
Тяга (потужність):2 × 62,3 кН
Тяга форсажна:2 × 97,9 кН
Кількість точок підвіски:11, з них 2 виділені під підвісні паливні баки, 3 під контейнери РЕБ ALQ-99, 2 під контейнери ALQ-218 (на закінцівках крил)
Підвісне озброєння:2 × AGM-88 + 2 × AIM-120 AMRAAM
EA-18G Growler у Вікісховищі

EA-18G Growler (укр. «Ґра́улер»)[a] — американський військовий палубний літак радіоелектронної боротьби і протидії. Призначений для ведення радіоелектронної боротьби та розвідки авіаносного крила[en]. Розроблений компанією The Boeing Company на основі багатоцільового винищувача палубного базування F/A-18E/F Super Hornet. Перший політ здійснив 15 серпня 2006 року, з початку виробництва у 2007 році, побудовано понад 100 одиниць. Перебуває на озброєнні ВМС США і ВПС Австралії. Замінив собою EA-6B Prowler, який стояв на озброєнні ВМС США з початку 1970-х років.

Історія розробки і виробництва

[ред. | ред. код]

На початку 1990-х Військово-морські сили США дійшли висновку, що розроблений на базі палубного штурмовика Grumman A-6 Intruder у 1960-х літак радіоелектронної боротьби морської авіації EA-6 Prowler морально і фізично застаріває, отже потребує докорінної модернізації. Спочатку планували прийняти на озброєння нову модифікацію «Праулера» — ЕА-6В ICAP-III (англ. Improved Capabilities). Головним підрядником залишалася компанія — розробник «Праулера» Northrop Grumman. ВМС вважали за необхідне почати оновлення парку літаків БРЕО авіаносного базування у 2008 році, втім у 2001 році Міністерство оборони США, спираючись на досвід застосування авіації в ході операції «Союзна сила», ініціювало вивчення альтернативних варіантів створення авіаційних комплексів РЕБ для ВПС, ВМС і КМП США (англ. АЕА Analysis of Alternatives) на період 2010—2030 років, яке завершилося у грудні 2001[2].

На початок 2000-х командування ВМС США розглядало наступника «Праулера» не тільки як звичайний літак РЕБ, а як ключовий елемент перспективної системи розвідки і радіоелектронної боротьби флоту і об'єднаних угруповань сил, що ведуть бойові дії на морських і приморських театрах — Airborne Electronic Attack aircraft (AEA aircraft). Було прийняте рішення розробляти новий літак на базі нового основного палубного винищувача F/A-18 Super Hornet. Він мав бути максимально уніфікований із «Супер Хорнетом» (за заявою розробників — на 90 %), що полегшить процес навчання особового складу і дозволить скоротити витрати на навчання льотного та технічного персоналу і на технічне обслуговування нових літаків. Радіоелектронні засоби мали розміщуватись в у відсіках літака, де у прототипу розташовувалось ударне озброєння та на вузлах підвіски озброєння. 15 листопада 2001 року компанія Boeing провела перший політ «демонстратора концепції» F/A-18F (EA-18 Airborne Electronic Attack) з трьома підвісними контейнерами апаратури РЕБ AN/ALQ-99[en] і двома паливними баками. На демонстраторі вивчалося, як підвісні контейнери і баки вплинуть на льотні дані літака, його стійкість і керованість, наскільки зростуть шумність і рівень вібрацій; перевірялася здатність літака з підвішеними контейнерами РЕБ виконувати зліт і посадку з авіаносця[3]. Остаточний вибір був зроблений наприкінці 2003 року: 29 грудня ВМС уклали контракт з фірмою Boeing, розрахований на п'ять років і який передбачав повномасштабну розробку літака РЕБ EA-18G. Субпідрядником виступала компанія — розробник ЕА-6В Northrop Grumman — її фахівцями розроблялося основне радіоелектронне обладнання — підвісні контейнери новітнього комплексу РЕБ, створеного в рамках програми модернізації літаків EA-6B «Праулер» ICAP III[4]. Військово-морські сили планували отримати 88 EA-18G[2].

Церемонія викочування першого EA-18G.
3 серпня 2006, Сент-Люїс

Будівництво першого з двох серійних випробувальних EA-18G, відомого як EA-1, розпочалося 22 жовтня 2004 року[5]. В першій декаді травня 2005 року він був знятий з конвеєра з виробництва F/A-18E/F Super Hornet в Сент-Луїсі і відправлений на переобладнання у варіант літака РЕБ. У червні того ж року здійснене аналогічне переобладнання другого «Супер Хорнета». В процесі переобладнання в крилах літаків прокладалися кабель-траси, необхідні для забезпечення роботи контейнерів з апаратурою РЕБ, що підвішуються на крайні точки зовнішньої підвіски. У носовій частині монтувалися спеціальні тримачі для цільової радіоелектронної апаратури та для апаратури інструментального контролю. EA-1, був готовий 3 серпня 2006 року і здійснив перший політ 15 серпня. 22 вересня 2006 року він здійснив переліт на базу авіації ВМС Петоксен-Рівер[en], Меріленд[6]. Другий літак (EA-2) перший політ здійснив 10 листопада 2006 року[7] і прибув до Петоксен-Рівер 29 листопада[8]. Оскільки перша пара літаків були переобладнані з «Супер Хорнетів», у ВМС ці два випробувальні літаки мали найменування NEA-18G[9]. У червні 2008 року програму льотних випробувань пройшли п'ять перших «Ґраулерів»[10].

У жовтні 2003 Військово-морські сили офіційно направили ВПС пропозицію присвоїти літаку EA-18G найменування «Ґраулер» (англ. growler — буркотун), утворене поєднанням найменування літака-попередника «Праулер» і позначення модифікації «Супер Хорнета» — «G». До того ж назва «Ґроулер» має давні традиції у флоті США — так називалися два шлюпи епохи англо-американської війни і підводний човен періоду Другої світової війни (SS-215[en]), а також його наступник — ракетний підводний човен часів «холодної війни» (SSG-577[en]). Найменування Boeing EA-18G Growler літак отримав 12 жовтня 2005, коли воно вже стало загальноприйнятим[2].

Спочатку ВМС планувало закупити 88 «Ґраулерів» (за кількістю палубних авіакрил), втім у 2001 році обсяг замовлення був збільшений до 114 EA-18G, що було обумовлено рішенням озброїти цими машинами експедиційні ескадрильї, які діють з берегових аеродромів у складі миротворчих сил. Церемонія передачі ВМС США першого серійного EA-18G (Gl, BuNo. 166889) відбулася 24 вересня 2007 року. Переозброєння на EA-18G першої стройової ескадрильї VAQ-141 «Shadowhawks»[en] розпочалося у червні 2009 року. Постачання флоту усіх 114 замовлених EA-18G завершилася у 2015 році[2].

Особливості конструкції і бортове радіоелектронне обладнання

[ред. | ред. код]

Основне призначення EA-18G — рішення широкого спектра завдань в інтересах авіаносного угруповання, пов'язаних з веденням радіоелектронної протидії противнику. Літак призначений для ведення радіотехнічної розвідки, постановки перешкод роботі радіолокаційним засобам та придушення систем зв'язку противника, знищення РЛС протирадіолокаційними ракетами AGM-88 HARM. Бортова апаратура EA-18G дозволяє ідентифікувати і пеленгувати джерела електромагнітного випромінювання. Літак здатний діяти як автономно, так і взаємодіючи з іншими літальними апаратами в єдиному інформаційному полі і є в повній мірі літаком «мережевоцентричної війни» (AEA aircraft)[2].

EA-18G Growler на 90 % уніфікований з F/A-18F. Його планер практично ідентичний планеру «Супер Хорнета» модифікації block II за винятком крила — його переднє ребро пряме і не має аеродинамічного «зуба», а на верхніх поверхнях кожної площини змонтовано по одній поперечній перегородці 12 см заввишки і 150 см завдовжки. Таким чином вдалося вирішити проблему звалювання літака при маневруванні з великими перевантаженнями[11]. EA-18G здатний виконувати всі завдання, покладені на «Супер Хорнета», а основні відмінності пов'язані наявністю підвісного спецобладнання і його програмним забезпеченням. EA-18G на 590 кг важчий за F/A-18F, при тому, що з нього демонтована авіаційна гармата[2].

Основні системи літаків EA-18G block I аналогічні системам F/A-18F block I без другого комплекту органів управління в задній кабіні. Передні кабіни EA-18G і «Супер Хорнета» ідентичні. Типовий варіант авіаційного озброєння «Ґраулера» складається з двох керованих ракет «повітря-повітря» AIM-120 AMRAAM для самозахисту і двох протирадіолокаційних AGM-88 HARM[4][12]. Планується розширення асортименту авіаційних засобів ураження керованими ракетами «повітря-поверхня» AGM-154 JSOW та AGM-158 JASSM. Австралійські EA-18G також будуть оснащені ракетою AIM-9 Sidewinder[13].

EA-18G в польоті. Добре видно підвісне радіотехнічне обладнання і озброєння

Основне радіотехнічне обладнання «Ґраулерів» — підвісні контейнери новітнього комплексу РЕБ, створеного на базі ICAP III (з метою зниження часу і витрат на розробку авіаційного комплексу, складність радіоелектронного устаткування ICAP-III для EA-18G була дещо спрощена[2]) фахівцями Northrop Grumman. Основу комплексу складає широкосмугова станція РТР AN/ALQ-218(V)2[en] і цифрова станція РЕП AN/ALQ-99[en]. Комбінація ALQ-218 і ALQ-99 являє собою повноцінний набір засобів радіоелектронної боротьби, здатний забезпечити виявлення і придушення будь-яких загроз авіакрилу[14].

Змінні контейнери приймальних антен комплексу РТР/РЕБ AN/ALQ-218 змонтовані на закінцівках площин крила замість торцевих крилових пілонів ракет AIM-9 у «Супер Хорнетів». Крім того антени AN/ALQ-218 встановлені з обох бортів в носовій частині фюзеляжу, в районі відсіків двигунів, у хвостовій частині фюзеляжу, забезпечуючи приймання електромагнітних сигналів з будь-якого напрямку. Замість гармати на EA-18G встановлена активна БРЛС з електронним скануванням променя AN/APG-79 AESA[en] комплексу постановки перешкод системам радіозв'язку Raytheon AN/ALQ-227(V)1 CCS (Communications Countermeasures System)[15]. Комплекс AN/ALQ-227 виявляє і визначає параметри радіосигналів, а придушення радіозв'язку здійснюється широкосмуговим низькочастотним передавачем AN/ALQ-99 тактичної системи постановки радіоперешкод. Літак може нести до п'яти підвісних контейнерів з антенами AN/ALQ-99[12]. Ведуться роботи з розробки станції постановки перешкод контейнерного типу нового покоління Next Generation Jammer[en] (NGJ) з активною фазованою антенною решіткою (AESA), яка має надійти на озброєння до 2020 року[16].

EA-18G обладнані системами INCANS, які забезпечують стійкий ультракороткохвильовий зв'язок екіпажу літака при включеній апаратурі постановки радіоперешкод — екіпажі «Праулерів» не мали можливості підтримувати радіозв'язок, коли бортова апаратури постановки перешкод працює на випромінювання[17]. Крім того «Ґраулери» обладнані станціями системи супутникового зв'язку MATT (Multi-mission Advanced Tactical Terminal). Станція LR-700 і приймач системи супутникового зв'язку розташовуються разом з апаратурою AN/APG-79 в носовому обтічнику[2].

Оператори. Експлуатація

[ред. | ред. код]

Військово-морські сили США

[ред. | ред. код]
Зліт «Ґраулера» з палуби авіаносця «Гаррі Трумен» (CVN-75)

Передача ВМС США першого серійного EA-18G відбулася 24 вересня 2007 року. Експлуатаційні випробування літака проводились на базі авіаескадрильї VX-9 Vampires[en], авіабаза Чайна-Лейк[en], Каліфорнія.

Першою стройовою ескадрильєю, яка отримала на озброєння «Ґраулери», стала VAQ-132 Scorpions[en]: переозброєння на EA-18G розпочалося 3 червня 2008 року і завершилося наприкінці 2009 року. Зараз «Ґраулери» є основним і єдиним у ВМС США літаком РЕБ і стоять на озброєнні 16 авіаескадрилій — VAQ-129[en], VAQ-130[en], VAQ-131[en], VAQ-132, VAQ-133[en], VAQ-134[en], VAQ-135[en], VAQ-136[en], VAQ-137[en], VAQ-138[en], VAQ-139[en], VAQ-140, VAQ-141[en], VAQ-142[en], VAQ-209[en] і VX-9, а також Центру розвитку військово-морської авіації[en].

Вперше в бойовій обстановці літаки EA-18G були застосовані у 2010 році в Іраку. В середині листопада п'ятірка «Ґраулерів» ескадрильї VAQ-132 Scorpions виконали переліт зі США в Ірак з дозаправленням у повітрі і проміжною посадкою на авіабазі, розташованій на Азорських островах. Ці п'ять EA-18G виконували завдання в інтересах дислокованого в Іраку угруповання військ США; імовірно, літаки базувалися на аеродромі Аль-Ассад[2]. 23 березня 2011 року ця ж п'ятірка EA-18G з авіабази Авіано здійснила придушення об'єктів ППО для встановлення безпольотної зони над Лівією в ході операції міжнародних сил «Світанок одіссеї»[18].

Військово-повітряні сили Австралії

[ред. | ред. код]
EA-18G Повітряних сил Австралії

У 2008 році уряд Австралії звернувся до уряду США з проханням надати до шести EA-18G в рамках експортного контракту на придбання двадцяти чотирьох F/A-18F Super Hornet. Австралійські літаки РЕБ, як і перші прототипи «Ґраулерів» для ВМС США, будувалися як «Супер Хорнети» з подальшим їх оснащенням за проектом EA-18G[19][20]. У 2013 році австралійці оголосили про закупівлю додатково ще шести «Ґраулерів»[21][22]. Усі дванадцять машин були передані ВПС Австралії до 7 липня 2017 року[23]. Усі входять до складу 6-ї ескадрильї ВПС Австралії[en].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Від англ. growler — «той, що ричить»
    Індекси E (electronic) та A (attack) в чинній системі позначень авіації та ракет позначають штурмовик (за офіційним позначенням FA-18 Hornet), модифікований для використання спеціалізованої електроніки.
  1. ↑ https://seapowermagazine.org/u-s-navy-on-track-to-sell-replacement-ea-18g-growler-aircraft-to-australia/
  2. ↑ а б в г д е ж и к EA-18G Growler. Авиационная энциклопедия «Уголок неба». Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 11 листопада 2018. (рос.)
  3. ↑ Boeing Successfully Completes Initial Flight Demonstration of EA-18 Airborne Electronic Attack Variant. Boeing. 15 листопада 2001. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  4. ↑ а б U.S. Navy (2 грудня 2009), EA-18G achieves Initial Operational Capability, архів оригіналу за 8 січня 2016 (англ.)
  5. ↑ Boeing Begins Work on First EA-18G Test Aircraft. Boeing. 21 жовтня 2004. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  6. ↑ Boeing Flies EA-18G Growler for First Time. Boeing. 16 серпня 2006. Архів оригіналу за 9 листопада 2006. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  7. ↑ Second Boeing EA-18G Growler Takes to the Air. Boeing. 13 листопада 2006. Архів оригіналу за 2007. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  8. ↑ Boeing Delivers Second EA-18G Growler to U.S. Navy. Boeing. Архів оригіналу за 23 жовтня 2007. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  9. ↑ Parsch, Andreas (8 липня 2008). DOD 4120.15-L — Addendum. MDS Designators allocated after 19 August 1998 (until April 2017). Designation-Systems.net. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  10. ↑ Boeing Delivers 1st Fleet EA-18G Growler. Boeing. 4 червня 2008. Архів оригіналу за 7 червня 2008. Процитовано 11 листопада 2018. (англ.)
  11. ↑ Croft, John (8 липня 2008). EA-18G «Growler»: New platform and capabilities set to un-level the SEAD playing field. FlightGlobal.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 12 листопада 2018. (англ.)
  12. ↑ а б Navy Awards Boeing $9.6 Billion in Super Hornet and EA-18G Contracts. Boeing. 29 грудня 2003. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  13. ↑ Sam LaGrone (30 липня 2015). U.S. Navy Lessons from Libya Informed Australian EA-18G Growler Modifications. News.USNI.org. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 12 листопада 2018. (англ.)
  14. ↑ EA-18G «Growler». Boeing. 15 липня 2011. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 12 листопада 2018. (англ.)
  15. ↑ Frank Colucci (1 березня 2008). Teeth of the Growler. aviationtoday.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  16. ↑ IN FOCUS: US Navy Next Generation Jammer proceeds, but F-35 integration deferred indefinitely. FlightGlobal.com. 11 травня 2012. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  17. ↑ Boeing EA-18G Program Completes INCANS Verification Testing, Demonstration. Boeing. 8 листопада 2005. Архів оригіналу за 25 листопада 2005. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  18. ↑ Spencer, Ackerman (21 березня 2011). In Combat Debut, Navy Jammer Targets Libyan Tanks. Condé Nast via Wired. Архів оригіналу за 16 червня 2012. (англ.)
  19. ↑ McPhedran, Ian (22 лютого 2012). $200m refit to give fighter jets growl. The Advertiser. Архів оригіналу за 12 червня 2012. (англ.)
  20. ↑ Super Hornets to get electronics jammer. ABC News. Australian Broadcasting Corporation. 23 серпня 2012. Архів оригіналу за 8 січня 2016. (англ.)
  21. ↑ Brian Kelly (29 липня 2015). Boeing’s Growler Program Manager Optimistic About Line’s Future. CBS Local. Архів оригіналу за 30 липня 2015. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  22. ↑ Pittaway, Nigel (29 липня 2015). Boeing Rolls Out First Growler for Australia. Defense News. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)
  23. ↑ Growler full fleet arrive in Australia (Пресреліз). Australian Department of Defence. 7 липня 2017. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 13 листопада 2018. (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: EA-18G Growler
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=EA-18G_Growler&oldid=43814523