E-3 Sentry — Вікіпедія

E-3 Sentry
E-3А АВАКС НАТО
E-3 Sentry
Boeing E-3 Sentry (AWACS)
Призначення:Літак дальнього радіолокаційного виявлення і наведення (AEW&C)
Перший політ:31 жовтня 1975
Прийнятий на озброєння:березень 1977
На озброєнні у: НАТО
США США
Велика Британія Велика Британія
Франція Франція
Саудівська Аравія Саудівська Аравія
Розробник:Boeing Defense, Space & Security і Westinghouse Electric
Виробник:США The Boeing Company
Всього збудовано:68 одиниць усіх модифікацій
Вартість одиниці:US$270 млн
Модифікації:E-3А — літаки системи АВАКС НАТО; Е-3B/C/G — модифікації системи АВАКС США; E-3D (E-3AEW.1) — Королівські ВПС Великої Британії; E-3F — ВПС Франції
Екіпаж:17 — 25 осіб
Максимальна швидкість (МШ):853 км/год
МШ біля землі:230 км/год
Бойовий радіус:з 6-годинним бойовим патрулюванням 1612 км
Практична стеля:11 844 м
Довжина:46,61 м
Висота:12,73 м
Розмах крила:44,42 м
Площа крила:283,35 м²
Порожній:78 000 кг
Споряджений:147 420 кг
Максимальна злітна:160 822 кг
Двигуни:4 × турбовентиляторні Pratt and Whitney TF33-PW-100A (на експортних — CFM56-2A-2)
Тяга (потужність):4 × 93,41 кН

E-3 Sentry у Вікісховищі

E-3 Sentry (укр. «Се́нтрі»)[a] — американський військовий стратегічний літак дальнього радіолокаційного виявлення. Розроблений компанією Boeing на базі пасажирського літака Boeing-707-320B. Перший політ здійснив 31 жовтня 1975 року. На озброєнні ВПС США, Великої Британії, Франції та Саудівської Аравії. До кінця серійного виробництва в 1992 році було побудовано 68 літаків різних модифікацій[1].

Історія розробки і виробництва

[ред. | ред. код]

Наприкінці 1960-х років у США була прийнята концепція національної оборони, згідно з якою виявлення бомбардувальників противника мало здійснюватися на дальніх підступах загоризонтними РЛС похило-поворотного сканування простору. При наближенні бомбардувальників, для більш точного визначення координат цілей і оперативного наведення винищувачів мали використовуватися літаки дальнього радіолокаційного виявлення (AEW — Airborne Early Warning). Пізніше вимоги військових були розширені — літаки отримали функцію виявлення і наведення (AEW&C/AWACS)[1].

На початку 1970-х років, дослідження, що проводились фахівцями НАТО також засвідчили, що покращення тактико-технічних характеристик сучасної військової авіації робить неефективним використання стаціонарних РЛС пунктів управління і радіолокаційних постів об'єднаної системи ППО НАТО в Європі по низьколетячих цілях, особливо у районах з гірським рельєфом, що має істотний вплив на своєчасність оповіщення про повітряного противника органів і пунктів управління, а також активних сил ППО, приведення їх у готовність до перехоплення або обстрілу цілей. Крім того, командування НАТО вважало, що в перспективі характер бойових дій передбачатиме зростання складності повітряної обстановки, її високу динамічність і інтенсивне застосування засобів радіоелектронної боротьби — усе це висувало підвищені вимоги до стійкості управління авіацією. Дослідження показали, що система повітряного попередження, спрямована на виявлення малорозмірних високошвидкісних повітряних суден-порушників на великій дальності, а також за необхідності — надводних морських цілей (кораблів і катерів), значно підвищить обороноздатність Альянсу[2].

Перший прототип літака системи AWACS, створений компанією Boeing на базі планера вантажного літака Боїнг-707-320B, отримав позначення EC-137D. Він здійснив перший політ 5 лютого 1972 року. Всього було побудовано дві дослідні машини. У серію пішли літаки під кодом E-3A, яких було замовлено 34 одиниці[1].

Перші 24 літаки були поставлені в базовій комплектації. Десять останніх — в модернізованому, стандартному, для ВПС США і НАТО варіанті з удосконаленою РЛС AN/APY-2. Базові американські E-3А були допрацовані у E-3В шляхом установки перешкодостійкої системи зв'язку HAVE QUICK[en], підвищення завадостійкості всього бортового радіоелектронного обладнання і авіоніки, а також установки ще п'яти робочих місць для операторів. Перший E-3В ВПС США отримали 18 липня 1984 року. Надалі літаки неодноразово модернізувалися, в тому числі й ті, що знаходяться в експлуатації.

Третя фаза модернізації, що проводилася в 1990-х роках (проект Block30/35) включала модернізацію обладнання та дооснащення системами, які дозволяли здійснювати як радіотехнічну розвідку (станція РТР AN/AYR-1) у пасивному режимі, так і інтеграцію цієї станції в комплекс наведення і управління, з метою класифікації цілей за характером сигналів їх джерел високочастотного випромінювання. За проектом Snappy у 1991 році низку систем встановили на семи E-3В спеціально до операції «Буря в пустелі», пізніше аналогічним чином допрацювали ще вісім літаків. Літаки Е-3 ВПС США, що пройшли модернізацію планера за стандартом Block40/45 позначаються E-3G.

У грудні 1978 року, Комітет оборонного планування підписав меморандум про взаєморозуміння щодо закупки і спільної експлуатації НАТО 18 літаків E-3A/D системи АВАКС, призначених для використання як власної повітряної системи дальнього радіолокаційного виявлення Північноатлантичного альянсу. Літаки E-3A АВАКС НАТО відрізняються від американських E-3B/C незначними змінами в електронному обладнанні, а також мають підкрильні вузли підвіски зброї на які можуть також навішуватися контейнери з обладнанням для радіоелектронної боротьби. Десять літаків стандарту НАТО також отримали системи Have Quick, на них підвищили обчислювальні потужності і ефективність бортового радіоелектронного обладнання.

Для Королівських повітряних сил Великої Британії виготовлялася модель E-3D з двигунами CFM56-2A-2, яка з 1990 року отримала позначення Sentry AEW.Mk.I. Всього було випущено сім Е-ЗAEW.1. Літаки цієї модифікації мають універсальну систему дозаправки в повітрі, яка працює як з телескопічною штангою американських танкерів, так і з європейською системою «шланг-конус». Також, ця машина дооснащена станціями короткохвильової тропосферного зв'язку[en] та станціями радіотехнічної розвідки. Літаки E-3D з дещо зміненим складом обладнання у варіанті E-3F використовуються ВПС Франції (чотири одиниці)[3].

Бортове радіоелектронне обладнання та особливості конструкції

[ред. | ред. код]
Докладніше: AN/APY-1
Обтічник багатофункціональної РЛС кругового огляду AN/APY-1
Операційний пост (консоль управління) E-3A АВАКС НАТО

Основу комплексу АВАКС становить потужна багатофункціональна РЛС кругового огляду AN/APY-1 (AN/APY-2). Саме її антена є основною розрізнювальною ознакою літаків E-3. Це великий тарілкоподібний обертовий обтічник 9,1 м в діаметрі і 1,8 м в товщину, що підтримується двома пілонами з великою хордою на висоті 4,2 м над фюзеляжем в хвостовій його частині. Обтічник нахилений вниз на 6° для поліпшення обтічності. Нахил антени від горизонту компенсується в електронний спосіб. Антена має гідравлічний привод і робить коло за 10 секунд, забезпечуючи при цьому зону радіолокаційного огляду 360°. Радар здатен виявляти не лише повітряні об'єкти, а й морські судна. Літаки типу бомбардувальник виявляються з відстані 520 км, низьколетячі малорозмірні цілі можуть бути виявлені на дальності до 400 км, цілі над горизонтом — до 650 км від літака. Крім своєї основної функції обтічник антени також слугує для відведення надлишкового тепла від апаратури літака. Підсистема обробки даних з бортового комп'ютера 4PiCC-1, розробленого компанією IBM, забезпечує стійкий супровід одночасно до 100 цілей. Оператори РЛС можуть проводити упізнання літаків противника і стеження за ними на низьких висотах незалежно від характеру рельєфу місцевості і видавати інформацію цілевказівки своїм літакам, що знаходяться в тому ж районі. В літаках E-3A АВАКС НАТО застосовуються також бортові РЛС нижнього огляду з фазованою решіткою, що дозволяє виявляти і супроводжувати цілі, виявлення яких зазвичай утруднене у зв'язку з постійними наземними перешкодами[1][3].

Спочатку розроблені як гнучка, перешкодостійка, мобільна оглядова радіолокаційна станція, літаки Е-3А постійно вдосконалювалися у відповідності з завданнями, що визначалися змінами геополітичної ситуації і характером місій. Внаслідок послідовних програм модернізації, Е-3А, зберігаючи функції дальнього радіолокаційного виявлення, тепер являють собою також і командний, зв'язковий і координаційний центр. Літаки модифікації E-3B мають вдосконалену РЛС AN/APY-2 з бортовим комп'ютером 4PiCC-2, нові системи кодованого цифрового зв'язку. Літак може працювати з надводним і малорухливим повітряним цілям. За програмою модернізації RSIP РЛС була доопрацьована з метою ефективного виявлення маловисотних крилатих ракет. Заявлялося, що після модернізації приймальної частини локатора останній зможе виявляти об'єкти з ЕПР (ефективною площею розсіювання сигналу) 1 м² на дальності до 425 км[3].

На літаку встановлено чотири турбовентиляторні двигуни TF33-P-100/100A. Двигуни мають по два електрогенератори кожен, з сумарною потужністю близько 1000 кВт для живлення бортової апаратури. Експортні модифікації літаків оснащувалися двигунами CFM International CFM56.

Експлуатація

[ред. | ред. код]

У ВПС США експлуатується 31 літак E-3C. 27 машин приписані до авіабази Тінкер в Оклахома-Сіті. Чотири літаки ВПС США в зоні Тихого океану в Анкориджі на Алясці (військова база Ельмендорф-Річардсон) і в Кадені, префектура Окінава в Японії (авіабаза Кадена). Один літак знаходився в дослідній експлуатації фірми «Боїнг», але влітку 2012 був відправлений на утилізацію[1].

Багатонаціональний компонент NATO AWACS — 17 літаків E-3А з місцем базування на оперативну авіабазу Гайленкірхен (Гайленкірхен, Німеччина) та реєстрацією в Люксембурзі (хоча ця країна не має національних ВПС). Британський компонент NATO AWACS E-3D — окрема авіаескадрилья, сім Е-ЗAEW.1 на авіабазі Воддінгтон[en] (Лінкольн, Велика Британія). У ВПС Франції чотири E-3F. П'ять E-3А «стандартний» (відмінний від початкового «базового») з 1986 року були поставлені Саудівській Аравії. Вони входять до складу 18-ї ескадрильї, яка спочатку дислоковалася на авіабазі Принц Султан[en] (Ель-Хардж), в 1997 році була перебазована в Ер-Ріяд[en].

E-3F ВПС Франції в супроводі четвірки Mirage 2000-5 (демонстраційний політ)

За час експлуатації розширювався спектр завдань E-3 Sentry від дальнього радіолокаційного виявлення (AEW — Airborne Early Warning), поступово, в ході численних модернізацій, до C3I (Command, Control, Communications, Intelligence), притаманних повітряним командним пунктам. Була також забезпечена оперативна сумісність літаків Е-3 з системами управління 412L[en] (об'єднані ВПС), NATINADS («Нейдж»). У 1979 році літаки Е-3 і винищувачі були обладнані апаратурою об'єднаної тактичної системи розподілу даних JTIDS[en], що дозволило передавати символьну інформацію про обстановку на борт одночасно декількох десятків літаків в радіусі до 600 км. Сьогодні E-3 Sentry вирішують завдання управління, зв'язку і радіотехнічної розвідки у визначених районах і здатні контролювати повітряну обстановку, відстежувати літаки і ракети противника, здійснювати наведення своєї авіації. З моменту прийняття на озброєння Е-3 в повній мірі продемонстрували свої можливості, ставши одним з найважливіших компонентів ППО США і НАТО[1].

Під час війни в Перській затоці в 1991 році E-3 Sentry виконували завдання управління дозаправленням літаків в повітрі, радіолокаційне супроводження стратегічних бомбардувальників B-52, виведення груп стратегічної, тактичної та палубної авіації в райони здійснення ударів по наземним цілям, управління безпосередньою авіаційною підтримкою сухопутних військ, виявлення іракських вертольотів, охоронне стеження за літаками-розвідниками Е-8А, U-2R, RC-135 на патрулюванні[1].

Після теракту 11 вересня 2001 року повітряний компонент АВАКС НАТО приєднався до своїх колег зі США для спільної протиповітряної оборони в рамках операції «Ігл Есіст». Перший політ літаків НАТО з метою захисту повітряного простору США було здійснено 15 жовтня[4]. У квітні 2002 року США оголосили про покращення стану внутрішньої безпеки, тому потреба в літаках НАТО E-3A минула, 16 травня 2002 операція «Ігл есіст» завершилася. Загалом було проведено 44 місії[5].

У 2011 році літаки E-3 АВАКС НАТО і ВПС Великої Британії брали участь у міжнародній військовій операції в Лівії[6]. 27 січня 2015 року британські E-3AEW.1 були задіяні в операції міжнародної коаліції під проводом США проти Ісламської держави на території Іраку та Сирії з аеродромів на Кіпрі[5][7].

Авіаційні події

[ред. | ред. код]
Аварія E-3A LX-N90457 АВАКС НАТО 14 липня 1996. АБ Превеза

За час експлуатації втрачено три літаки.

22 вересня 1995 року E-3С № 77-0354 ВПС США впав відразу після зльоту на авіабазі Ельмендорф-Річардсон. Причиною катастрофи стала відмова двох двигунів внаслідок зіткнення з птахами. Всі 24 члени екіпажу загинули[8].

14 липня 1996 року відбувся інцидент з E-3A № 79-0457 АВАКС НАТО на авіабазі Превеза (Превеза, Греція) внаслідок перерваного зльоту літак викотився за межі аеродрому в море і розламався надвоє, екіпаж з 16 осіб залишився живий[9].

28 серпня 2009 року у E-3C № 83-0008 ВПС США при посадці на авіабазі Нелліс в окрузі Кларк, штат Невада підломилася передня стійка шасі[10].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Від англ. sentryпікет, варта, вартівня
    Індекс E (electronic) в чинній системі позначень авіації та ракет позначає літаки, призначені для використання спеціалізованої електроніки.
  1. а б в г д е ж E-3 Sentry (AWACS). US Air Force. 22 вересня 2015. Архів оригіналу за 1 жовтня 2018. Процитовано 7 жовтня 2018. (англ.)
  2. NATO Airborne Warning And Control Force, E-3A Component. The History. awacs.nato.int. Архів оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 8 жовтня 2018. (англ.)
  3. а б в AWACS: NATO's eyes in the sky. nato.int. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 8 жовтня 2018. (англ.)
  4. NATO's Operations 1949 — Present // ст. 4 [Архівовано 17 травня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
  5. а б HQ Airborne Early Warning & Control Force. Past operations. awacs.nato.int. Архів оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 8 жовтня 2018. (англ.)
  6. NATO starts patrolling Libyan air space. The Australian. 11 березня 2011. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 22 серпня 2011. (англ.)
  7. RAF Sentry AEW aircraft deploys in support of counter-IS mission. flightglobal.com. 2 лютого 2015. Архів оригіналу за 1 січня 2018. Процитовано 8 жовтня 2018. (англ.)
  8. CVR transcript Boeing E-3 USAF Yukla 27–22 SEP 1995. Aviation Safety Network. 16 жовтня 2004. Архів оригіналу за 12 жовтня 2011. Процитовано 21 серпня 2011. (англ.)
  9. Military Safety. Flight International. 4–10 June 1997. с. 44. Архів оригіналу за 9 березня 2012. Процитовано 23 серпня 2011. (англ.)
  10. Sun Staff. Air Force plane damaged while landing at Nellis. LasVegasSun.com. Архів оригіналу за 3 жовтня 2009. Процитовано 9 липня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка) (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Davies, Ed. AWACS Origins: Brassboard – Quest for the E-3 Radar. Air Enthusiast. № 119, September/October 2005. Stamford, Lincs, UK: Key Publishing. с. 2—6. ISSN 0143-5450. (англ.)
  • В. Родин, С. Неведомский. Самолётная система «Авакс» // Зарубежное военное обозрение. — 1975. — № 6. — С. 58-62. (рос.)
  • В. Афинов. Модернизация системы АВАКС // Зарубежное военное обозрение. — 1995. — № 7. — С. 36–43. (рос.)