V — Вікіпедія
V | ||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Латинська абетка | ||||||||||
A | B | C | D | E | F | G | ||||
H | I | J | K | L | M | N | ||||
O | P | Q | R | S | T | U | ||||
V | W | X | Y | Z | ||||||
Додаткові і варіантні знаки | ||||||||||
À | Á | Â | Ã | Ä | Å | Æ | ||||
Ā | Ă | Ą | Ȧ | Ả | Ɐ | Ɑ | ||||
Ɓ | Ƀ | Ç | Ć | Ĉ | Ċ | Ȼ | ||||
Č | Ɗ | Ď | Ð,ð | Ɖ,ɖ | Đ,đ | È | ||||
É | Ê | Ë | Ē | Ė | Ę | Ě | ||||
Ə | Ɠ | Ĝ | Ğ | Ġ | Ģ | Ƣ | ||||
Ɡ | Ĥ | Ħ | Ì | Í | Î | Ï | ||||
Ī | Į | İ | I | IJ | Ĵ | Ķ | ||||
Ḱ | Ǩ | Ƙ | Ⱪ | Ļ | Ł | Ĺ | ||||
Ľ | Ŀ | LJ | Ñ | Ń | Ņ | Ň | ||||
N̈ | Ɲ | Ƞ | Ŋ | NJ | Ò | Ó | ||||
Ô | Õ | Ö | Ǫ | Ø | Ő | Œ | ||||
Ơ | Ƥ | Ɋ | ʠ | Ŕ | Ř | Ɍ | ||||
Ɽ | ß | ſ | Ś | Ŝ | Ṡ | Ş | ||||
Š | Þ | Ţ | Ť | Ŧ | Ⱦ | Ƭ | ||||
Ʈ | T̈ | Ù | Ú | Û | Ü | Ū | ||||
Ŭ | Ů | Ű | Ų | Ư | Ŵ | Ⱳ | ||||
Ẋ | Ý | Ŷ | Ÿ | Ɏ | Ƴ | Ẑ | ||||
Ẕ | Ȥ | Ⱬ | Ź | Ż | Ƶ | Ž |
V («ве») — 22-а літера латинського алфавіту.
За походженням латинська V являє собою адаптацію літери Υ, υ («іпсилон») давньогрецької абетки, яка, в свою чергу, походить від фінікійської «вав» (до іпсилона сходить також латинська Y, а до «вав» через дигамму — і F)[1]. До абетки латинської мови V потрапила чи прямо із західного варіанта грецького алфавіту, чи через посередництво етруського алфавіту. У класичній латинській графіці ця літера використовувалася для передачі як голосного /u/, так і приголосного /w/: наприклад, num писалося як NVM, а via вимовлялося як [ˈwia]. З I століття нашої ери під впливом народної латини вимова /w/ змінилася на /β/ (такою вона збереглася в іспанській), а пізніше — на /v/.
Під час пізнього Середньовіччя розвинулися дві форми V, обома позначали звуки /u/ і /v/. Форма із загостреною нижньою частиною писалася на початку слова, тоді як форма із закругленою нижньою частиною (U) — у середині та наприкінці, незалежно від звука. Перше розрізнення між ними відмічено в готичному рукопису 1386 р., де v передувало u. Ближче до середини XVI ст. за v закріплюється передача приголосного, а за u — голосного звука[2].
Наявність тільки однієї літери для позначення /u/ і /v/ могла призводити до викривлення правопису і затемнення етимології деяких слів: наприклад, старофранцузькі слова *uis («вхід»), uile («олія»), uit («вісім»), uitre < uistre («устриця») для відрізнення від vis, vile, vit, vitre стали записувати з німим h — huis, huile, huit, huître (хоча етимологічно h там ніколи не було: uis походить від лат. ostium — «гирло, устя», uile — від oleum, uit — від octo, а uitre — від ostrea).
- В англійській — vee [viː];
- В іспанській — ve [ˈbe]; (традиційна), uve [ˈuβe] (рекомендована);
- В італійській — vi [ˈvi] чи vu [ˈvu];
- У каталонській — ve [ˈve], в діалектах, що не розрізняють /v/ і /b/ — ve baixa [ˈbe ˈbajʃə] («низьке B/V»);
- У німецькій — Vau [ˈfaʊ];
- У польській — fał ['faw];
- У португальській — vê [ˈve];
- У французькій — vé ['ve];
- У чеській — vé ['vɛː].
- У неорганічній хімії — символ ванадію.
- В органічній хімії — позначення валіну.
- У фізиці — позначення об'єму і вольта.
- У римській нумерації — цифра «5».
- Використовується російською армією під час вторгнення в Україну у якості маркування військовою техніки.
- У фізиці — позначення швидкості.
- У математиці — позначення одного з векторів у векторному просторі.
- У фонології — позначення дзвінкого губно-зубного фрикативного.
Фонетичний алфавіт НАТО | код Морзе | ||
Victor | |||
Морський прапорний сигнал | Семафорна абетка | Американська мова жестів (ASL) | Шрифт Брайля |
Код ASCII для великої V — 86, для малої v — 118; або у двійковій системі 01010110 та 01110110, відповідно.
Код EBCDIC для великої V — 229, для малої v — 165.
NCR код HTML та XML — «V» та «v» для великої та малої літер відповідно.
- ↑ Letter V. Behind the Type. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 29 жовтня 2014.
- ↑ Pflughaupt, Laurent (2008). Letter by Letter: An Alphabetical Miscellany. trans. Gregory Bruhn. Princeton Architectural Press. с. 123—124. ISBN 978-1-56898-737-8. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 21 червня 2009.