Č — Вікіпедія

Не плутати з Ĉ.

Див. також: Ď, Ě, Ř, Š, Ť та Ž

Č, č — літера розширеного латинського альфабету, утворена буквою C з додаванням гачека, що зазвичай позначає глухий заясенний африкат /t͡ʃ/, який відповідає українській кириличній літері ч.

Походження

Символ з'явився в чеському альфабеті у XV столітті в результаті реформ Яна Гуса. З того часу його було введено Людевитом Гаєм до хорватської абетки (хорв. Gajica) у 1830 році. Також літера існує в словацькій, словенській, боснійській, сербській, чорногорській, латиській та литовській мовах.

У хорватській, словенській, боснійській та кількох інших мовах Č є четвертою літерою абетки. У чеській, північносаамській, литовській та латиській літера в альфабеті стоїть на п'ятому місці, у словацькій — на шостому.

Є еквівалентом кириличної літери Ч у білоруському латинському альфабеті та в різних проєктах української латиниці, наприклад в історичному проєкті Їречека, хоча в «Абецадло» Йосипа Лозинського для позначення звуку /t͡ʃ/ використовується диграф Cz cz з польської мови. є еквівалентом кириличної літери Ч, також може зустрічатися в латинській формі запису російської та болгарської мов. Окрім цього, присутня в затверджених латинських альфабетах сербської, чорногорської та македонської мов.

У фонетичній транскрипції праслов'янської мови символ č використовують для позначення звука [t͡ʃ].

Літера також використовується для передачі латинською абеткою кириличної ч у системах наукової транслітерації та ISO 9, тобто вживається в латинізаціях української, білоруської, македонської, болгарської, сербської та башкирської мов.

Графема	Юнікод	LaTeX
Č	U+010C	\v{C}
č	U+010D	\v{c}