2С5 «Гіацинт-С» — Вікіпедія

2С5 «Гіацинт-С»
САУ 2С5 «Гіацинт-С» Збройних сил України
Тип	самохідна гармата
Походження	СРСР
Історія використання
Оператори	Росія  Україна  Білорусь
Історія виробництва
Виготовлення	з 1976 по 1993
Виготовлена кількість	до 2000[1]
Характеристики
Вага	27,5 т
Довжина	8,33 м (з гарматою вперед 8,95 м)
Довжина ствола	49,7 калібрів
Ширина	3,25 м
Висота	2,76 м
Калібр	нарізна гармата, 152 мм
Підвищення	−2…+57°
Траверс	−15…+15°
Дальність вогню
Ефективна	8 — 33,1 км
Приціл	ПГ-1М, ОП-4М, ТКН-3А
Броня	протикульова
Головне озброєння	152-мм 2А37 боєкомплект: 30
Другорядне озброєння	1 × 7,62-мм ПКТ боєкомплект: 1500
Двигун	В-59 Виробник: ЧТЗ Марка: В-59 Тип: дизельний Робочий об'єм: 38 880 см3 Максимальна потужність: 520 к.с. (382 кВт [519 к.с. по ГОСТ[2]]), при 2000 об/хв Максимальний обертовий момент: 2059 Н·м, при 1200..1400 об/хв Конфігурація: V-подібний Циліндрів: 12 Клапанів: 24 Хід поршня: 180 мм Діаметр циліндра: 150 мм Охолодження: рідинне Тактність (число тактів): 4 Рекомендоване паливо: дизельне пальне, гас марок ТС-1, Т-1 і Т-2 520
Питома потужність	19
Підвіска	індивідуальна, торсіонна
Дорожній просвіт	450 база: 4635 колія: 2720
Паливо	дизельне
Швидкість	шосе: 60 км/год
Прохідність	підйом: 30° стінка: 0,7 рів: 2,5 брід: 1
2С5 «Гіацинт-С» у Вікісховищі

2С5 «Гіацинт-С» (рос. 2С5 «Гиацинт-С»; індекс ГАБТУ — об'єкт 307) — радянська 152-мм корпусна самохідна гармата^[3]. Створена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор шасі — Г. С. Єфімов, 152-мм гармати 2А37 — Ю. Н. Калачников, 152-мм боєприпасів — А. А. Каллістов. Призначена для придушення і знищення засобів ядерного нападу, ураження органів управління, тилів, живої сили й бойової техніки супротивника в місцях скупчення і в опорних пунктах, а також для руйнування фортифікаційних споруд.

З відставкою М. С. Хрущова, після майже десятирічної перерви, роботи по артилерійському озброєнню в СРСР були відновлені. Спочатку на базі відділу ракетного озброєння 3 центрального науково-дослідного відділу, а потім вже у знову відтворених підрозділах артилерійського озброєння. В 1965 році Міністром оборони СРСР була затверджена програма розвитку артилерії. Тоді на озброєнні армії США вже знаходились корпусні САУ M107. У той же час результати застосування гармат М-46 в артилерійській дуелі між Китаєм і Тайванем показали недостатню дальність стрільби радянської корпусної артилерії, тому назріла необхідність розробки нової системи з підвищеною дальністю стрільби. У період з 1968 по 1969 роки 3 ЦНДІ спільно з підприємствами оборонної промисловості виконав НДР «Успех» (укр. «Успіх»), в рамках якої був визначений вигляд перспективних артилерійських систем та напрямки їхнього розвитку аж до 1980 року, а 8 червня 1970 року виходить постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 427-151. Відповідно до цієї постанови була офіційно почата розробка нової 152-мм корпусної гармати як в буксованому так і у самохідному варіантах^[4][5][6].

Попередньо, 27 листопада 1968 року Міністерство оборонної промисловості затвердило рішення № 592, яким наказало розпочати науково-дослідні роботи по створенню заміни буксованої гармати М-46. В ході досліджень були опрацьовані три варіанти САУ. Перший — з відкритою установкою гармати, другий — з рубочною установкою гармати, третій — із закритою установкою гармати у башті, що обертається. У вересні 1969 року матеріали аванпроекту були розглянуті комісією Міністерства оборони СРСР. За результатами робіт було з'ясовано, що оптимальною для нової самохідної гаубиці буде відкрита установка гармати. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під найменуванням «Гіацинт-С» (індекс ГРАУ — 2С5). «Гіацинт» мав надійти на озброєння артилерійських полків і бригад корпусів і армій для заміни 130-мм гармат М-46 і 152-мм гармат М-47^[5][6].

Головним розробником 2С5 був призначений Уральський завод транспортного машинобудування, гармату 2А37 проектували в СКБ Пермського машинобудівного заводу імені В. І. Леніна, за боєприпаси відповідав московський Науково-дослідний машинобудівний інститут. До весни 1971 року а на Пермському машинобудівному заводі були виготовлені дві балістичні установки з довжиною ствола в 7200 мм для відпрацювання боєкомплекту гармати. Проте через несвоєчасне постачання гільз випробування були розпочаті лише у вересні 1971 року і тривали до березня 1972 року. Випробування показали, що снаряди при використанні повного заряду масою 18,4 кг мали початкову швидкість 945 м/с та дальність 28,5 км. На посиленому заряді масою 21,8 кг дальність становила 31,5 км, а початкова швидкість — 975 м/с. При цьому відзначали сильну дію дульної хвилі. Для усунення цього зауваження маса порохового заряду була зменшена до 20,7 кг, а також запроваджена гладка насадка на ствол гармати. У квітні 1972 року конструкція гармати була доопрацьована, а до кінця року на Уральський завод транспортного машинобудування були відправлені два дослідні зразки гармати 2А37 для установки на самохідне шасі. Дослідні зразки САУ 2С5 були відправлені спочатку на заводські, а потім на полігонні випробування. До 1974 року повний цикл випробувань САУ «Гіацинт-С» був завершений, після чого почалася підготовка виробництва до серійного виробництва^[5][6][7].

Водночас, на базі 2С5 розробляли й інший варіант САУ під позначенням 2С11 «Гіацинт-СК». Відмінністю від базового зразка був картузний метод заряджання, який мав зменшити вартість виробництва зарядів за рахунок виключення зі складу латунних гільз^[8]. В ході роботи були використані науково-технічні напрацювання по картузним варіантам самохідних гаубиць 2С1 «Гвоздика» і 2С3 «Акація», однак остаточно до виробництва був прийнятий варіант з роздільно-гільзовим заряджанням. 20 січня 1975 року постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 68-25 самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» була прийнята на озброєння Радянської армії^[5][6][7][9].

Першу установчу партію САУ 2С5 виготовлено ​​1976 року, а з 1977 року розпочато повномасштабне серійне виробництво на Уральському заводі транспортного машинобудування. Виготовляв гармату 2А37 Пермський завод імені Леніна. Виробництво 2С5 тривало аж до руїни Радянського Союзу й зупинено у 1993 році, разом за 17 років виробництва випущено до 2000 одиниць 2С5^[1][5].

Після припинення серійного виробництва наприкінці 1990-х років у Росії розроблено модернізовані варіанти САУ 2С5, що отримали позначення 2С5М і 2С5М1. Модифікація 2С5М відрізняється від базової машини установкою АСУНО 1В514-1 «Механізатор-М», а також модернізованою артилерійською частиною, що дозволяє використовувати нові 152-мм уламково-фугасні гáрматні (снаряди) 3ОФ60 з донним газогенератором із максимальною дальністю стрільби до 37 км. Модифікація 2С5М1 відрізняється від 2С5М використаною артилерійською частиною калібру 155-мм, що дозволяє застосовувати снаряди L15A1 з дальністю стрільби до 30 км, а також снаряди ERFB BB з дальністю стрільби до 41 км^[10][11]. У 2004 році, виконуючи науково-дослідну роботу, на базі самохідної гармати 2С5 виготовлено експериментальний зразок артилерійської системи. Замість 152-мм гармати 2А37 на САУ встановлено ​​гаубицю з балістикою перспективної 152-мм артилерійської устави «Коаліція»^[12].

Існувала також дослідна модифікація 2С11 (також відома як «Гіацинт-СК») з гарматою 2А52, серійно не виготовлялась^[13].

Самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» виконана за безбаштовою схемою з відкритою установкою гармати. Корпус машини зварений із сталевих броньових катаних листів і розділений на три відділення: силове (моторно-трансмісійне), відділення управління та бойове^[5][14].

У передній частині корпусу по правому борту розташоване моторно-трансмісійне відділення. Зліва від нього знаходиться місце механіка-водія з органами управління шасі. За сидінням механіка водія встановлено робоче місце командира машини з поворотною башточкою. У середній і кормовій частинах корпусу розташоване бойове відділення. У середній частині корпуса встановлені механізовані укладки для розміщення возимого боєкомплекту^[5][14].

По обидва боки укладок вздовж бортів розміщені сидіння членів екіпажу. По правому борту в передній частині знаходиться сидіння оператора, в задній — навідника. По лівому борту встановлено сидіння оператора. У кормовій частині корпуса встановлені чотири паливних баки, механізм зупинки лотків і люк для подачі боєприпасів з бойового відділення^[5][14].

На кормовому листі корпусу встановлені балки з шарнірами, на яких закріплена опорна плита САУ. На даху на поворотній платформі встановлена артилерійська частина самохідної гармати^[5][14].

Гармата 2А37 має два положення — похідне й бойове. У похідному положенні опорна плита піднята вертикально і знаходиться за заднім кормовим листом. У бойовому — плита відкидається назад за допомогою гідравлічної системи і впирається в ґрунт^[5][14].

Механізм заряджання і механізована укладка забезпечують автоматизований цикл заряджання. Механізм заряджання напівавтоматичний з ланцюговим транспортером і електроприводом. За допомогою механізму заряджання елементи пострілів переміщуються на лінію досилання. При стрільбі подача пострілів може здійснюватися не тільки через укладки боєкомплекту, але і з ґрунту^[5][14].

У бойовому положенні САУ навідник знаходиться поза корпусом машини на поворотній платформі зліва від гармати біля прицільних пристосувань. Для захисту від куль та уламків робоче місце навідника обладнано броньованою амбразурою. У передній частині машини на нижній частині лобового листа встановлений відвал для самообкопування. Товщина лобового листа складає 30 мм^[5][14].

Основним озброєнням є 152-мм гармата 2А37, що має максимальну скорострільність 5-6 пострілів на хвилину^[5][7].

Основними вузлами гармати 2А37 є: ствол, затвор, електрообладнання, досилач, противідкатні пристрої, верхній станок, огорожа, врівноважувач, поворотний і підйомний механізми^[5][7].

Ствол гармати являє собою трубу-моноблок, з'єднану з казенником муфтою, на дуловому зрізі труби закріплене дулове гальмо з ефективністю 53 %. В казеннику розташований горизонтально-клиновий затвор з напівавтоматикою скалочного типу^[5][7].

Ланцюговий досилач снаряда і заряду призначений для полегшення роботи заряджаючого^[5][7].

Противідкотні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкоту і пневматичного накатника, заповненого азотом^[5][7].

Підйомний і поворотний механізми секторного типу, забезпечують наведення гармати в діапазоні кутів від −4 до + 60° по вертикалі і від −15 до + 15° за азимутом^[5][7].

Пневматичний механізм врівноважувача слугує для компенсації моменту неврівноваженості хитної частини гармати^[5][7].

Верхній верстат з гарматою встановлений на центральний штир в задній частині даху корпусу шасі 2С5^[5][7].

Відкидна опорна плита, розміщена в кормі корпусу, передає зусилля пострілу на ґрунт, забезпечуючи більшу стійкість САУ^[5][7].

Возимий боєкомплект самохідної гармати «Гіацинт-С» складає 30 пострілів^[5][7].

В основній боєкомплект гармати 2А37 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ29 з максимальною дальністю стрільби в 28,5 км, а також снаряди 3ОФ59 з поліпшеною аеродинамічною схемою і максимальною дальністю стрільби в 30,5 км^[5][6][15].

Для 2С5 розроблені високоточні снаряди «Краснополь» і «Сантиметр», для ураження бронетанкової техніки в місцях зосередження пускових установок, довготривалих оборонних споруд, мостів та переправ^[5][6][15].

При стрільбі керованими снарядами використовують спеціальний заряд, відмінний від застосовуваних в САУ 2С3 «Акація» і 2С19 «Мста-С»^[16].

Крім звичайних типів боєприпасів, «Гіацинт-С» може вести вогонь спеціальними ядерними боєприпасами 10 типів потужністю від 0,1 до 2 кт у тротиловому еквіваленті^[5][6][15].

Додатково САУ 2С5 обладнана 7,62-мм кулеметом ПКТ. Кулемет встановлений на башточці командира, кути вертикального наведення становлять від −6° до + 15°, а горизонтального — від 164° вліво до 8° вправо^[5][6][15].

Для особистої зброї розрахунку передбачено п'ять кріплень під автомати АКМС, а також кріплення для сигнального пістолета^[5][6][15].

Для боротьби з бронетехнікою противника в корпусі САУ є кріплення для протитанкового гранатомета РПГ-7В^[5][6][15].

У разі виникнення небезпеки нападу з повітря, в САУ знаходиться переносний зенітно-ракетний комплекс 9К32М «Стріла-2М»^[5][6][15].

До возимого боєкомплекту додаткового озброєння входять: 1500 набоїв для кулемета, 1500 набоїв для автоматів, 20 ракет до сигнального пістолета, 5 гранат для протитанкового гранатомета і 2 ракети для переносного зенітно-ракетного комплексу^[5][6][15].

Для наведення гармати, проведення розвідки місцевості вдень і вночі, а також для стрільби з кулемета, в командирській башточці встановлено комбінований приціл ТКН-3А з прожектором ОУ-3ГК. Місце навідника обладнано артилерійським панорамним прицілом ПГ-1М для стрільби з закритих вогневих позицій і прицілом прямого наведення ОП-4М-91А для ведення вогню по спостережуваних цілях. Місце механіка-водія обладнано двома призматичними приладами спостереження ТНПО-160, а також приладом нічного бачення ТВН-2БМ для водіння в нічних умовах^[19].

Зовнішній радіозв'язок підтримується радіостанцією Р-123^[5]. Радіостанція працює в УКХ-діапазоні і забезпечує стійкий зв'язок з однотипними станціями на відстані до 28 км, в залежності від висоти антени обох радіостанцій^[20]. Переговори між членами екіпажу здійснюється через апаратуру внутрішнього зв'язку Р-124^[5].

В 2С5 встановлений V-подібний 12-циліндровий чотиритактний дизельний двигун В-59 рідинного охолодження з наддувом потужністю 520 к.с. Крім дизельного палива, двигун має можливість роботи на гасі марок ТС-1, Т-1 і Т-2^[21].

Трансмісія механічна, двопотокова, з планетарним механізмом повороту. Має шість передніх і дві задніх передачі. Максимальна теоретична швидкість руху на шостій передній передачі становить 60 км/год. На другий задній передачі забезпечується швидкість руху до 14 км/год^[22].

Ходова частина 2С5 являє собою модифіковане шасі СПТП СУ-100П і складається з шести пар обгумованих опорних і чотирьох пар підтримуючих котків. У задній частині машини перебувають керівні колеса, в передній — ведучі. Гусениці складається з дрібних ланок з гумовометалевими шарнірами цівочного зачеплення. Ширина кожного трака 484 мм при кроці 125 мм. Підвіска 2С5 — індивідуальна торсіонна. На першому та шостому опорних котках встановлені двосторонні гідроамортизатори^[23].

•  Білорусь — 107 одиниць 2С5 на озброєнні, станом на 2024 рік^[24].
•  Еритрея — 13 одиниць 2С5, станом на 2024 рік^[25].
•  Росія — 120 одиниць 2С5 на озброєнні і 750 одиниць 2С5 на зберіганні, станом на 2024 рік^[26].
•  Узбекистан — кілька 2С5 на озброєнні, станом на 2024 рік^[27].
•  Україна — кілька 2С5 на озброєнні, станом на 2024 рік^[28].

•  Ефіопія — всього поставлено 10 одиниць 2С5^[29].
•  СРСР — 500 одиниць 2С5 в зоні «до Уралу» станом на 1991 рік^[30], перейшли до пострадянських країн.
•  Фінляндія — 18 одиниць 2С5 (використовувалися під позначенням Telak 91), станом на 2010 рік^[31].

• 
  Самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» на службі збройних сил Фінляндії.
• 
  2С5 «Гіацинт-С» Сухопутних військ України.

Самохідна гармата 2С5 надходила на озброєння артилерійських полків і бригад армій Сухопутних військ СРСР на заміну гарматам М-46 і М-47. Кожна артилерійська бригада налічувала 5 дивізіонів (4 гарматно-самохідних артилерійських і 1-розвідувальний), кожен артилерійський дивізіон складався з трьох батарей. Артилерійські батареї складалися з шести самохідних гармати 2С5 (разом 18 гармати в дивізіоні)^[32], проте в деяких дивізіонах малося по 4 батареї з 6-ти 152-мм гармат або по 3 батареї по 8 гармат кожна (тобто 24 гармати в дивізіоні)^[33].

Самохідні гармати 2С5 перебували на озброєнні наступних формувань збройних сил Російської Федерації:

1. Військова частина (в/ч) польова пошта 25526. 308-я гарматно-самохідна артилерійська бригада армійського підпорядкування ГСВГ: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
2. В / ч польова пошта 11526 армійського підпорядкування ГСВГ, тепер в/ч № 32755. 385-я гвардійська артилерійська Одеська Червонопрапорна ордена Богдана Хмельницького 2 ступеня бригада (385 абр): 65 одиниць 2С5 станом на 2000 рік^[34].
3. В / ч № 35390. 39-я окрема мотострілецька Червонопрапорна бригада (39 омсбр): 65 одиниць 2С5 станом на 2000 рік^[34].
4. В / ч № 39255. 305 артилерійська Гумбіненська Червонопрапорна бригада (305 абр): 18 одиниць 2С5 станом на 2009 рік^[34].
5. 9-а артилерійська бригада (9 абр): 48 одиниць 2С5 станом на 2000 рік^[34].
6. 13-й артилерійський полк: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
7. 111-я артилерійський полк: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
8. 178-а артилерійська бригада: 48 одиниць 2С5 станом на 1990 рік^[6].
9. 211-а артилерійська бригада: 60 одиниць 2С5 станом на 1990 рік^[6].
10. 231-а артилерійська бригада: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
11. 235-а артилерійська бригада: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
12. 303-я артилерійська бригада: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
13. 385-а артилерійська бригада: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6]. У 2005—2006 роках в 385-й артилерійській бригаді було проведено переозброєння. «Гіацинт» був знятий з озброєння бригади і замінений на 2С19 «Мсту-С».
14. 387-а артилерійська бригада: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік^[6].
15. 7014-я база зберігання та ремонту озброєння і техніки (7014 БХіРВТ): 36 одиниць 2С5 станом на 2009 рік^[34].
16. 7020-я Харбінська база зберігання та ремонту озброєння і техніки (7020 БХіРВТ): 54 одиниці 2С5 станом на 2009 рік^[34].
17. Пермський ПСХ: 52 одиниці 2С5 станом на 2000 рік^[34].
18. Пермський 39-й арсенал (39 Арс-В): 23 одиниці 2С5 станом на 2000 рік^[34].

Бойове хрещення самохідна гармата 2С5 прийняла під час війни в Афганістані. 152-мм осколково-фугасні снаряди дозволяли гарантовано знищувати будь-які укріплення противника^[5][35]. Обмежено застосовувались в складі батальйонних тактичних груп під час Першої російсько-чеченської війни^[36].

Цей розділ потребує доповнення. (травень 2015)

Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачав відведення гаубиць калібром 152-мм: 2С5 «Гіацинт-С», 2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б» на 33 км від лінії зіткнення^[37][38]. А «Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу» від 12 лютого 2015 року передбачав створення зони безпеки завширшки 50 км для артилерійських систем калібру 100 мм і більше^[39].

У 2014 році САУ 2С5 українських збройних сил були перекинуті на схід України, де щонайменше одна установка зі складу самохідного гарматного дивізіону 26-ї артилерійської бригади була захоплена проросійськими бойовиками під Амвросіївкою^[40][41].

Використовуються обома сторонами під час вторгнення Росії в Україну.

Станом на 17 жовтня 2024 року редактори Oryx Blog знайшли фото чи відео підтвердження безповоротної втрати Росією 69 САУ 2С5 «Гіацинт-С»: 63 знищено та 6 захоплено силами ЗСУ, ще низка були пошкоджені^[42]. Україна, за даними Oryx, втратила 3 САУ «Гіацинт-С»: 1 знищено та 2 захоплено силами ЗС РФ.

Порівняльна таблиця ТТХ 2С5 із зарубіжними аналогами

	2С5	M107[43]	Bkan-1A[en][44][45]	M1975[46]	Catapult[en][47]	NORINCO 130 mm[48]
Початок серійного виробництва	1976	1962	1966	1975	1987	Дослідна
Бойова маса, т	27,5	28,17	53	20	40	30
Екіпаж, чол.	5	5	5			5
Калібр гармати, мм	152,4	175	155	130	130	130
Довжина ствола, клб	47	60	50	55	55	55
Кути ВН , град.	−2 … + 57	−2 … +65	−2 … +45		−2 … +45	−5 … +65
Кути ГН , град.	30	60	30
возимо боєзапас, постр.	30	2	14		30	38
Максимальна дальність стрільби ОФС, км	30,5	32,7	25,6	27	27	27
Максимальна дальність стрільби АР ОФС, км	33	—	—	37	37	37
Маса ОФС, кг	43,8	66,8	48	33,4	33,4	33,4
Бойова скорострільність, постр/хв	5-6	1,5	14
Калібр зенітного кулемета, мм	7,62	—	—	—	—	12,7
Максимальна швидкість по шосе, км/год	62,8	54,7	28			55
Запас ходу по шосе, км	500	725	230			450

В 1970-ті роки Радянським Союзом була зроблена спроба переоснащення Радянської армії новими зразками артилерійського озброєння. Першим зразком стала самохідна гаубиця 2С3, представлена ​​громадськості в 1973 році, за нею послідували: 2С1 в 1974 році, 2С4 в 1975, і в 1979 роках у було представлено 2С5 і 2С7. Завдяки новій техніці Радянський Союз суттєво підвищив живучість і маневреність своїх артилерійських військ^[49]. У 1982 році самохідні гармати 2С5 були розміщені в ГРВН. У разі бойових дій з країнами-учасницями НАТО, системи «Гіацинт» дозволяли Радянському Союзу реалізувати тактику обмеженого застосування тактичного ядерного озброєння в ході наступальних операцій^[50].

До моменту початку серійного виробництва САУ 2С5, на озброєнні США вже перебувала 175-мм корпусна самохідна гаубиця M107. Порівняно з M107, САУ 2С5 володіла більшою скорострільністю і швидкістю руху. Возимий боєкомплект 2С5 був істотно більше (30 пострілів проти 2), фактично до САУ M107 придавалась транспортна машина з боєкомплектом. Вигідним відзнакою «Гіацинта» від САУ M107 є розміщення всього екіпажу під броньованим захистом корпусу під час маршу^[51]. Через рік після початку серійного виробництва 2С5 Міністерство оборони США втратило інтерес до САУ M107 і ініціювало програму модернізації існуючих самохідних гаубиць до рівня 203-мм гаубиць M110A2, до 1981 року всі САУ M107 були перероблені в самохідні гаубиці M110A2^[52].

Аналоги артилерійських систем 2С5 і M107 розроблялися і в інших країнах. В КНДР в 1975 році була створена 130-мм САУ M1975. Система була модифікацією тягача АТ-С з встановленою 130-мм гарматою М-46. M1975 надходила на озброєння самохідних артилерійських бригад армійського і корпусного ланки армії КНДР^[46]. У Китаї на базі 152-мм дивізійної САУ Тип 83 була створена 130-мм досвідчена корпусні самохідна гармата. Замість 152-мм гаубиці встановлювалася китайська копія 130-мм гармати М-46^[48].

У 1960 році шведська компанія Bofors розробила 155-мм самохідну гармату «Bandkanon-1A». До 1965 року був завершений повний цикл випробувань, а в 1966 році гармата надійшла в серійне виробництво. Виробництво велося до 1968 року, всього було виготовлено 28 машин. САУ «Bandkanon-1A» може вести стрільбу тільки фугасним пострілом M60 унітарного заряджання, який має початкову швидкість 865 м/с і максимальну дальність стрільби 25,6 км. Возимий боєкомплект із 14 снарядів розміщений в спеціальному магазині. Перше досилання снаряда в камору здійснюється вручну, решта пострілів здійснюються автоматично. У порівнянні з аналогами така схема заряджання дозволяла САУ за 48 секунд відстріляти весь свій боєкомплект і покинути вогневу позицію. Однак, незважаючи на переваги перед САУ 2С5, самохідна гармата «Bandkanon-1A» мала й недоліки: менша максимальна дальність стрільби і возимий боєкомплект, а також загальна маса — понад 50 тонн, що тягло за собою низьку максимальну швидкість пересування і обмежений запас ходу^[44][45].

За результатами індо-пакистанської війни індійські військові високо оцінили контрбатарейні властивості буксированих гармат М-46, тому силами військово-промислового комплексу Індії був розроблений самохідний варіант цієї системи під назвою «Catapult». САУ мала вигляд шасі танка «Віджаянта» з встановленою на нього артилерійською частиною гармати М-46. До кінця 1980-х років Індією було прийнято рішення переведення наявних САУ «Catapult» на калібр 155 мм^[47].

В ході бойового застосування в Афганістані САУ 2С5 добре себе зарекомендувала, особливо відзначалася надійність шасі САУ. Порівняно з гарматами типу Д-20 і М-47, ефективність осколково-фугасної дії снарядів 3ОФ29 вища в 1,4-4 рази. За оцінками західних фахівців, застосування САУ 2С5 в контрбатарейній боротьбі дозволяє в 5 разів скоротити час підготовки гармати до стрільби у порівнянні з буксированими системами. При порівнянні САУ «Гіацинт-С» з системами попереднього покоління на придушення батареї самохідних гаубиць M109 САУ 2С5 потрібно на 25 % менше боєприпасів (270 осколково-фугасних снарядів проти 360)^[5][33][53].

•  Росія :
  • Єкатеринбург — музей «Уралтрансмаш»;
  • Верхня Пишма — Музей військової техніки «Бойова слава Уралу»;
  • Красноармійськ (Московська область) — на постаменті біля входу до ФКП «„НДІ“ Геодезія»;
  • Москва — Центральний музей Збройних Сил;
  • Перм — Музей ВАТ «Мотовилихинские заводи»;
  • Санкт-Петербург — Військово-історичний музей артилерії, інженерних військ і військ зв'язку;
  • Тольятті — Технічний музей імені К. Г. Сахарова.

САУ 2С5 «Гиацинт-С» в Технічному музеї імені К. Г. Сахарова
Вид з правого боку  Вид ззаду  Установка гармати 2А37

• Карпенко А. В. (2009). «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия (PDF). СПб.: Бастион. с. 27—30. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 10 листопада 2014.
• Широкорад А. Б. (2005). Часть 3. Советские средства доставки ядерного оружия. Глава 1. Атомная артиллерия. У Под ред. Дмитриевой С. Н (ред.). Атомный таран XX века. Вече. с. 189—193. ISBN 5-9533-0664-4.
• Широкорад А. Б. Самоходки // Техника и оружие. — АО «АвиаКосм», 1996. — С. 24—25.
• Широкорад А. Б. (2000). 152-мм пушка 2А36 «Гиацинт-Б». У Под общ. ред. Тараса А. Е (ред.). Энциклопедия отечественной артиллерии. Мн.: Харвест. с. 709. ISBN 985-433-703-0.
• Foss C. R. (2002). 152 mm self-propelled gun Giatsint (2S5). Jane's Armour and Artillery 2001—2002.
• 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. Свердловск: ЦКБ «Трансмаш». 1974. с. 254.
• Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 2. Ракетно-артиллерийское вооружение сухопутных войск. Группа 23. Класс 2350. Боевые гусеничные машины. 152-мм самоходная пушка 2С5 «Гиацинт-С». Т. 2. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2001. с. 152—157. ISBN 5-93799-002-1.
• Хайченко А. В. (2010). Этапы 40-летнего пути поколения 50-х и практический переход к пониманию Информационного общества. Люди, их работа, отношения и целеустремления. Книга-Отчёт. История создания информационного общества в России. 1970—2010 годы. М.: НПЦ ООО «СКИБР». с. 107—108.
• Авторский коллектив под руководством Панова В. В. (2007). Развитие артиллерийского вооружения в период 1967—1987 гг.. У Под ред. Константинова Е. И (ред.). 3 Центральный научно-исследовательский институт Министерства обороны Российской Федерации. Исторический очерк. 3 апреля 1947—2007. М. с. 397.
• Williams W. L. Krasnopol: A Laser-Guided Projectile // Field Artillery. — 2002. — Т. September-October. — С. 31.
• Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 5. Боеприпасы наземной артиллерии. Группа 12. Средства управления войсками и оружием. Класс 1230. Системы (комплексы) управления оружием (огнём). 152-мм выстрелы с корректируемым осколочно-фугасным снарядом 3ОФ38 «Сантиметр», «Сантиметр-М». Т. 12. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2006. с. 447. ISBN 5-93799-023-4.
• 5-18 Army Division, Arty Div. Field manual FM 100-60. Armor- and mechanized-based opposing force. Organization guide. Headquarters, Department of the Army. 1997. с. 4-7…4-9.
• Gourley S. R. Soviet Artillery — A Time of Change // Field Artillery Journal. — US Government Printing Office 1987-659-035/40,006, 1987. — № Jan—Feb. — P. 38.
• Потапов В. Действия соединений, частей и подразделений Сухопутных войск при проведении специальной операции по разоружению незаконных вооруженных формирований на территории Чеченской Республики 1994—1996 гг. Глава 1. Артиллерийско-техническое обеспечение.
• R. P. Hunnicutt. Sheridan: A History of the American Light Tank Volume II. — 1st ed. — Novato, CA: Presidio Press, 1995. — 240 p. — ISBN 0-89141-570-X.
• Bailey J. (1997). Professor Holmes E. R (ред.). Artillery and Warfare 1945—2025. Cranfield University. с. 65.
• 152-mm Self-Propelled Gun 2S5. Field manual FM 100-2-3. The Soviet Army. Troops, organization and equipment. Headquarters, Department of the Army. 1991. с. 259.
• The Military Balance 2013 / IISS. — London: Taylor & Francis, 2013. — 572 p. — ISBN 978-1857436808. (англ.)
• International Institute for Strategic Studies (13 лютого 2024). The Military Balance 2024 (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-040-05115-3.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: 2С5 «Гіацинт-С»

• Вітчизняні боєприпаси для систем “Гіацинт”. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 26 липня 2018. Архів оригіналу за 26 липня 2018. Процитовано 26 липня 2018.
• География распространения (рос.) . ОАО «Мотовилихинские заводы». Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.
• Белогруд В. В. Применение артиллерии в Афганистане. Альманах «ВоенКом: Военный комментатор» № 1(5) 2003 (рос.) . Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 15 червня 2013.
• Сверхдальнобойная пушка КНДР — малоизвестная участница ирано-иракской войны. Вестник Мордовии. 2 березня 2012. Архів оригіналу за 19 вересня 2013. Процитовано 30 вересня 2013.
• M-1978 / M1989 (KOKSAN) 170mm self propelled (SP) gun. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 30 вересня 2013.
• Мураховский В. И. (28 квітня 2009). О роли артиллерии в борьбе с бронированными целями. Военно-патриотический сайт «Отвага». Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 15 червня 2013.
• Дизельный двигатель В-59 УМС. Челябинский тракторный завод. Архів оригіналу за 18 лютого 2011. Процитовано 10 листопада 2014.
• Украинский арсенал: 152-мм самоходная пушка 2С5 «Гиацинт-С» [Архівовано 27 березня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)