Глухий губно-губний дрижачий — Вікіпедія

Глухий губно-губний дрижачий — приголосний звук, що існує в кількох мовах. У МФА символ, що представляє звук, виглядає так: ⟨ʙ̥⟩. Символ у X-SAMPA: B\_0

Звук дуже рідко зустрічається у мовах світу. Він існує, наприклад, у мові Пара Арара^[1].

Дуже мала кількість мов розрізняє дзвінкі та глухі губно-губні дрижачі як окремі фонеми – зокрема, мова манґбету в Конго, мова нінде у Вануату.^[2][3]

Є також дуже рідкий глухий губно-губний дрижачий-ясенний африкат, [t̪͡ʙ̥] (записується, як ⟨tᵖ̃⟩ в авторів Еверетт та Керн), що є в мові піраха та кількох словах чапакурських мов варі та оро він. Цей звук також є алофоном лабіалізованого глухого ясенного проривного /tʷ/ в абхазькій та убихській, але частіше в цих мовах зустрічається вимова [t͡p]. У чапакурських мовах, [tʙ̥] зустрічається майже виключно перед огубленими голосними, як-от [o] та [y].

Крім того, в мові лесе є ще один рідкий дрижачий африкат: губно-велярний дрижачий африкат [k͡pʙ̥], що є алофоном глухого губно-задньоязикового проривного [k͡p].^[4]

Особливості глухого губно-губного дрижачого:

• Спосіб творення — дрижачий, тобто він артикулюється дрижанням язика в місці творення.
• Місце творення — губно-губне, тобто він артикулюється обома губами.
• Тип фонації — глуха, тобто цей звук вимовляється без вібрації голосових зв'язок.
• Це ротовий приголосний, тобто повітря виходить крізь рот.

• Оскільки звук не створюється потоком повітря над язиком, він не є ані центральним, ані боковим.
• Механізм передачі повітря — егресивний легеневий, тобто під час артикуляції повітря виштовхується крізь голосовий тракт з легенів, а не з гортані, чи з рота.