Тігіпко Сергій Леонідович — Вікіпедія

Сергій Леонідович Тігіпко
Віце-прем'єр-міністр Міністр соціальної політики
9 грудня 2010 — 24 грудня 2012
Президент	Янукович Віктор Федорович
Наступник	Королевська Наталія Юріївна
Голова Національного банку України
17 грудня 2002 — 16 грудня 2004
Президент	Кучма Леонід Данилович
Попередник	Стельмах Володимир Семенович
Наступник	Стельмах Володимир Семенович
Народився	13 лютого 1960(1960-02-13) (64 роки) Драгонешти, Синжерейський район, Молдавська РСР
Відомий як	політик, інженер, економіст, банкір, військовослужбовець
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українець
Alma mater	Дніпропетровський металургійний інститут (1982)
Політична партія	Сильна Україна
У шлюбі з	1. Тігіпко Наталія Іванівна (1981—2005) 2. Тігіпко Вікторія Вікторівна[1] (2005—2018)[2] 3. Зіневич Алла Валентинівна (з 2018 р.)
Діти	Ганна (1984), Тимофій (2002), Ася (2005), Леонтій (2008), Сергій (2011), Станіслав (2013), Олександр (2016)
Професія	Керівник мобільного банку- Монобанк
Нагороди
Підпис
tigipko.com
Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Леоні́дович Тігі́пко (нар. 13 лютого 1960, Драгонешті, Синжерейський район, Молдавська РСР, СРСР) — український політик та підприємець^[3][4], політтехнолог^[5]. голова партії «Сильна Україна» (2009—2012, з 2014). Віце-прем'єр-міністр України (2010^[6]—2014)^[7]. Міністр соціальної політики (2010—2012). Міністр економіки (1999—2000). Кандидат в Президенти України у 2010 та 2014.

Народний депутат III, IV та VII скликань. З 17 березня 2012 — заступник голови Партії регіонів. Голова Національного банку України (2002—2004). На виборах Президента України в 2004 році був головою виборчого штабу Віктора Януковича. У 2007—2009 роках — голова правління банку українського відділення Swedbank. З 2016 р. є власником Universal Bank та має ліцензію на Monobank^[8][9]. Кандидат економічних наук (1997).

До 2012 року входив до топ-10 найбагатших українців за версією Forbes, нині займає 12-ту позицію у топ-100^[10]. За останніми оцінками Forbes, в лютому 2013, його капітал становив $1,11 млрд^[11].

Народився 13 лютого 1960 в Молдавській РСР у селі Драгонешти^[12].

1982 — закінчив Дніпропетровський металургійний інститут за фахом «інженер-металург».

Кандидат економічних наук (1997, тема дисертації — «Формування і державне регулювання системи комерційних банків України»). Автор монографії «Банківські реформи в країнах Східної Європи і Росії».

1982–1984 — служба у Збройних Силах СРСР (танкові війська). Член КПРС з 1984 по 1991 рік.

1984–1986 — секретар комітету комсомолу, завідувач відділу і заступник директора із навчально-виробничої роботи Дніпропетровського механіко-металургійного технікуму.

До 1987 — завідувач відділу пропаганди та агітації Дніпропетровського міського комітету ЛКСМУ; 2-й секретар Дніпропетровського міського комітету ЛКСМУ; завідувач відділу пропаганди та агітації Кіровського районного комітету КПУ міста Дніпропетровська.

У грудні 1987–1989 — секретар із пропаганди та агітації Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ.

З вересня 1989 — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ. Член ЦК КПУ у червні 1990 — серпні 1991 р.

На початку 1990-х познайомився з Леонідом Кучмою, який тоді був директором заводу «Південмаш» (Дніпропетровськ).

З жовтня 1991 — заступник голови правління банку «Дніпро».

З березня 1992 р. — голова правління Приватбанку (Дніпропетровськ). Навколо банку сформувалася фінансово-промислова група «Приват», що володіє значними активами в металургійній і нафтовій галузях, ЗМІ.

З листопада 1994 р. — в період впровадження гривні — позаштатний консультант президента Леоніда Кучми з питань грошової політики.

З квітня 1997 p. — віцепрем'єр з питань економіки в кабінеті Павла Лазаренка. Зберіг пост у кабінеті Валерія Пустовойтенка.

З 31 грудня 1999 р. (за нового прем'єра Віктора Ющенка)  до 5 липня 2000 — 10-й міністр економіки.

2001 — вийшов з бізнесу ФПГ «Приват».

У травні 2001 року, після відставки Віктора Ющенка, його розглядали як кандидата на пост Прем'єр-міністра.

17 грудня 2002 року призначений головою Національного банку.

2005–2007 — голова правління фінансово-промислової групи ТАС, названої на честь його доньки Тігіпко Анни Сергіївни.

З 2007 по 2009 — голова правління ВАТ «Сведбанк» (правонаступник АКБ «ТАС-Комерцбанк»).^[13]

З 28 листопада 2009 року — Голова політичної партії «Сильна Україна».

11 березня 2010 р. призначений віцепрем'єром в уряді Азарова.

9 грудня 2010 року Указом Президента України Віктора Януковича призначений на посаду Віцепрем'єр-міністра України — Міністра соціальної політики.

З 17 березня 2012 року — заступник Голови Партії регіонів.

У квітні 2014 року виключений з Партії регіонів.

З 5 серпня 2014 року — Голова політичної партії «Сильна Україна».

25 червня 2000 року був обраний депутатом Верховної Ради, залишив уряд; член Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності.

З 18 листопада 2000 року — голова партії «Трудова Україна».

2002 — пройшов у Верховну Раду від блоку «За єдину Україну».

У жовтні 2003 року заявив про намір балотуватися на посаду Президента, але потім підтримав Віктора Януковича та очолив його виборчий штаб. 29 листопада 2004 року, після другого туру президентських виборів й початку Помаранчевої революції, пішов з посад голови Нацбанку та керівника виборчого штабу Януковича.^[14]

2008 — радник Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко на громадських засадах і співголова Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України.

16 червня 2009 р. — залишив усі посади та сконцентрувався на політичній діяльності.

З листопада 2009 р. очолював партію «Сильна Україна».

21 лютого 2010 створив «Блок Тігіпка».

В ніч проти 8 липня 2011 року Верховна Рада України ухвалила Пенсійну реформу, яку підготував Сергій Тігіпко^[15]. Серед інших змін, Пенсійна реформа передбачає поетапне збільшення пенсійного віку, запровадження другого рівня пенсійних внесків та скорочення так званих VIP-пенсій.

15 листопада 2012 року Верховна Рада України ухвалила закон про декриміналізацію економічних злочинів, який підготував Сергій Тігіпко. Серед інших змін, декриміналізація економічних злочинів передбачає поліпшення інвестиційного клімату в Україні, а також приведення національного законодавства до європейських стандартів захисту прав особистості.

З 17 березня 2012 року — заступник Голови Партії регіонів.

25 березня 2014 року Сергій Тігіпко подав документи до ЦВК для реєстрації його як кандидата в президенти України.^[16]

У інтерв'ю Громадському ТБ Сергій Тігіпко заявив, що залюбки очолив би Партію регіонів.^[17]

16 січня 2014-го був одним з народних депутатів, хто голосував за «диктаторські закони»^[18]. У квітні виключений з Партії регіонів, того ж року балотувався на посаду Президента України.

У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, заявив, що вважає РФ агресором, а Путіна - воєнним злочинцем, що розв'язав війну проти України, за його словами, «іншої відповіді сьогодні бути не може»^[19].

Сергію Тігіпко належить ПП «Сітітренд-крок» та ПАТ Страхова компанія «Індустріальна», яка своєю чергою володіє ФПГ ТАС (названа за ініціалами його доньки Тігіпко Ганни Сергіївни російською мовою) та цілим рядом підприємств.

З 2016 року володіє 99 % акцій Universal Bank, філією якого є Monobank. Також є власником "Таскомбанку". У рейтингу журналу «НВ» «топ-100 найбагатших українців», опублікованому у жовтні 2019 року, статки оцінено у $407 млн, 17 місце у рейтингу^[20].

Кавалер Ордену Почесного Легіону.

Знає українську, російську та французьку мови.

• Одружений тричі. Батько 8 дітей.
• Перша дружина (з 1981 по 2004 рік) Наталія Тігіпко. «Я одружився з принцесою, яка поєднує в собі найкращі риси попелюшки… Свою зустріч з Наташею я вважаю своїм найбільшим успіхом у житті», — говорив Сергій Леонідович («Факти», 14 лютого 2002). У 2004 році розлучилися. За словами Сергія, «Розійшлися з першою дружиною 50 на 50. Як наживали разом, так і розділили, розлучаючись. Вона була акціонером, й одержала свою частину акціями.»^[2] Наталія Тігіпко керує медичною клінікою ТАС і газетою «Экономические известия»^[21], має стосунок до підприємств (ТОВ) «Нафто-газ Сервіс»; «Перша міжнародна фінансова корпорація»; «ВС Екстра ЛТД».^[22]
• Донька від першої дружини, Ганна (Анна) (1984). Навчалася в Оксфорді. На її честь названо банк та групу ТАС. За легендою, ця компанія стала подарунком батька на повноліття Ганни. Отримавши диплом, Ганна повернулася в Україну і сьогодні працює в одній із батьківських компаній. У вільний від роботи час пише вірші.^[22]
• Друга дружина (з 2004 по 2018 рік) Вікторія Тігіпко (до шлюбу Лопатецька), організаторка форуму IDCEE, з 2010 року входить у рейтинг «100 найвпливовіших жінок України». Діти: Тимофій (2002), Анастасія (2005), Леонтій (2008).
• Третя дружина (після 2018 року) Алла Зіневич (1984 р.н.). Працювала фотомоделлю в агенції «Linea12 — Model Management» (2002—2008), організувала власний фармацевтичний бізнес «ALLANI» (2009—2019), ресторан Blanke city bistro та буйволину ферму.^[23][24][25] Подружжя виховує трьох синів: Сергій (2011), Станіслав (2013) і Олександр (2016).^{[26][27][28][29]} У 2024 народила дівчинку.

• Сайт про Тігіпка С. Л.
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 4 липня 2020 у Wayback Machine.]
• База даних Дело [Архівовано 17 лютого 2010 у Wayback Machine.]
• Офіційний сайт Сергія Тігіпка
• Ребрендинг Тігіпка [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
• Орбіти Тігіпка [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
• Шварценеггер на виріст [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
• Тигипко — привет из прошлого или гость из будущего? [Архівовано 5 січня 2013 у WebCite]. Дмитро Видрін. Українська правда
• Сергій Тігіпко: вибір після виборів [Архівовано 26 січня 2010 у Wayback Machine.]. Автор: Олексій МУСТАФІН. Дзеркало тижня
• Тигипко не любит пролетариат. Он считает, что мелкий бизнес разбаловали [Архівовано 25 листопада 2010 у Wayback Machine.]