Атрошенко Владислав Анатолійович — Вікіпедія

Атрошенко Владислав Анатолійович
Міський голова Чернігова
Нині на посаді
На посаді з4 грудня 2015-1 лютого 2023
ПопередникСоколов Олександр Володимирович
НаступникЛомако Олександр Анатолійович в.о
Голова Чернігівської обласної державної адміністрації
4 лютого 2005 — 12 грудня 2005
ПрезидентЮщенко Віктор Андрійович
ПопередникМельничук Валентин Васильович
НаступникЛаврик Микола Іванович
Народився5 грудня 1968(1968-12-05) (56 років)
Чернігів, Українська РСР, СРСР
Відомий якполітик, підприємець
КраїнаУкраїна
Alma materНаціональний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (1994) і НАДУ при Президентові України (2005)
Політична партіяРідний дім
МатиАтрошенко Тамара Іванівна
Нагороди
Атрошенко Владислав Анатолійович на сайті Верховної Ради
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
IV скликання
безпартійний, виборчий округ № 207
фракція «Наша Україна» 14 травня 2002 — 7 липня 2005
VII скликання
безпартійний, виборчий округ № 206[1]
фракція «Партія регіонів»[2] 12 грудня 2012 — 20 лютого 2014
позафракційний[1] 20 лютого 2014 — 27 листопада 2014
VIII скликання
«Блок Петра Порошенка», виборчий округ № 206[3]
позафракційний 27 листопада 2014 — 28 січня 2016

Картка на сайті Верховної Ради України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Атрошенко.
Владислав Атрошенко з Олегом Ляшком

Атро́шенко Владисла́в Анато́лійович (5 грудня 1968(1968-12-05), Чернігів) — український державний діяч, політик та бізнесмен.

Міський голова Чернігова з 2015-2023 року, голова Чернігівської обласної державної адміністрації (2005), народний депутат України IV, VII і VIII скликань (2002—2005, 2012—2014, 2014—2016).

Голова наглядової ради ВАТ «Київхліб», засновник благодійного фонду «Поліський оберіг»[4][5].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 5 грудня 1968 року у Чернігові. Його батьки родом з Городнянщини: мати, Тамара Іванівна — вчителька математики, депутат Верховної Ради Української РСР 11-го скликання; батько, Анатолій Федорович — інженер на Чернігівському заводі радіоприладів.

Навчався у чернігівській школі № 16, а після її закінчення в 1986 році вступив до Харківського авіаційного інституту на навчання за спеціальністю «Системи автоматичного управління літальними апаратами». У 1987—1989 роках проходив строкову службу у лавах Радянської армії, після якої продовжив навчання в ХАІ. В 1994 році Владислав Атрошенко закінчив виш, отримавши кваліфікацію інженера-електромеханіка.

З 1993 року — економіст у відділі валютних операцій чернігівської філії акціонерного банку «ІНКО».

В 1995 році одружився. Дружина, Ірина Тимофіївна — старший викладач Чернігівської політехніки.

До 2002 року працював на підприємствах, пов'язаних з аграрним комплексом:

  • З 1994 року — фінансовий директор ЗАТ «Селянській торговий дім „АГРО“».
  • З 1995 року — фінансовий директор, перший заступник генерального директора ЗАТ «Фалкон».
  • З 8 січня 1998 — голова правління ЗАТ «Агроенергопостач».

З квітня 2002 по березень 2005 — народний депутат України IV скликання, обраний по виборчому округу № 207 (Чернігівська область). З 15 травня 2002 у фракції «Наша Україна». З червня 2002 року — член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.

Ввечері 17 вересня 2004 року Владислав Атрошенко, рухаючись за кермом «Mercedes-Benz W140», збив на смерть 69-річного мешканця села Красне. ДТП сталася за 25 метрів від пішохідного переходу, чоловік помер на місці пригоди. За словами Атрошенка, він рухався зі швидкістю 70-80 км/год, ділянка дороги була погано освітлена та не мала попереджувальних знаків, а пішохід з'явився раптово[6][7]. У лютому 2005 кримінальна справа проти Атрошенка була закрита, проти чого протестувала громадянська партія «Пора»[8].

4 лютого 2005 року призначений на посаду голови Чернігівської обласної державної адміністрації[9]. 12 грудня 2005 року звільнений з цієї посади[10]. Того ж року закінчив з відзнакою факультет вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, отримавши освітній ступінь магістра державного управління.

Повернувся до підприємницької діяльності:

В 2010 році був обраний депутатом Чернігівської обласної ради.

На парламентських виборах 2012 року був обраний депутатом Верховної Ради України VII скликання по виборчому округу № 206. За результатами голосування отримав перемогу набравши 40,63 % голосів виборців[12].

16 січня 2014 року голосував у складі фракції Партії регіонів за диктаторські закони, які обмежували свободу та Конституцію України. Пізніше надіслав заяву з проханням вважати, що він не голосував[13].

На парламентських виборах 2014 року був обраний депутатом Верховної Ради України VIII скликання по виборчому округу № 206. За результатами голосування отримав перемогу, набравши понад 50 % голосів виборців.

З 4 грудня 2014 року — заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань транспорту.

Лауреат премії «Людина року»-2017 в номінації «Міський голова року»[14].

Діяльність

[ред. | ред. код]

Народний депутат України

[ред. | ред. код]

Голова Чернігівської обласної державної адміністрації

[ред. | ред. код]

Міський голова Чернігова

[ред. | ред. код]

Вибори 2015

[ред. | ред. код]

2015 року висунутий кандидатом в мери міста Чернігова від Блока Петра Порошенка «Солідарність» на місцевих виборах, що відбулися 25 жовтня.

У першому турі зайняв друге місце за кількістю голосів після чинного мера Олександра Соколова і пройшов у другий тур, який відбувся 15 листопада 2015 року, де здобув перемогу.

Атрошенка звинувачують у підкупі виборців через власний благодійний фонд «Поліський оберіг»[15][16][17]. Матеріальну допомогу від фонду роздавали через 4 офіси у Чернігові[18]. Роздавали 300 грн[19]. Біля офісів збиралися черги у сотні людей. У прес-релізі фонд повідомив, що роздав матеріальної допомоги 12 834 мешканцям Чернігова, що більше за кількість чернігівців, які отримали допомогу у Соколова[20]. На виборах 15 листопада Комітет виборців України зафіксував значну кількість виборців із паспортами зі штрих-кодами. Чернігівський «Пік» це пов'язує із підкупом Атрошенком виборців. Гроші обіцяли заплатити тим, у кого буде штрих-код[21][22][23]. 14 листопада поліція відкрила 2 справи щодо підкупу виборців[24].

Вибори 2020

[ред. | ред. код]

25 жовтня 2020 року був переобраний мером Чернігова на другий термін (набрав 77,49 % голосів), його партія «Рідний дім» отримала більшість місць в міськраді[25].

Відсторонення від посади

[ред. | ред. код]

7 грудня 2022 Яворівський районний суд Львова позбавив Атрошенка права обіймати посаду мера протягом року[26]. 1 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд підтвердив відсторонення Атрошенка від посади[27][28].

Статки

[ред. | ред. код]

Від свого батька Анатолія Атрошенко Владислав успадкував 138,4 млн грн. Має житловий будинок площею 783,1 м2, вартістю 6,9 млн грн[29].

В Чернігові володіє значною частиною бізнесу міста (ринки, офісні будівлі, компанії оптової торгівлі тощо) або напряму, або через родичів і бізнес-партнерів. Одним із найбільших бізнес-партнерів є мати, батько, тесть і Куліч Валерій (колишній губернатор Чернгівщини)[11].

2020 року отримав у спадок від батька понад 138 мільйонів гривень та будинок на понад 700 кв. м, вартістю 6 мільйонів 900 тисяч 826 гривень[30].

Через партнерів володіє часткою чернігівського телеканалу «Дитинець»[31].

Критика

[ред. | ред. код]

Звинувачувався у рейдерстві і підкупі виборців[32].

Сім'я

[ред. | ред. код]
  • Батько — Анатолій Федорович (1940 р. н.)
  • 14 грудня 2018 року помер
  • інженер, має спільний сімейний бізнес із сином[11]
  • Мати — Тамара Іванівна (1946 р. н.), вчитель математики, заслужений вчитель УРСР, депутат Верховної Ради УРСР XI скликання, має спільний сімейний бізнес із сином[11]
  • Дружина — Ірина Тимофіївна, викладач Чернігівського технологічного університету, має спільний сімейний бізнес із чоловіком[11]
  • Доньки — Анастасія (1997 р. н.) та Поліна (2005 р. н.)
  • Тесть — Тимофій Тимофійович Бичков, має спільний бізнес із зятем Владиславом Атрошенком (страхова компанія «Гарантія», інтернет-провайдер «Основа»[33])[11]

Володіє і проживає в трьохповерховому будинку в елітному селищі Ямал[34] під Черніговом (8 км на схід від Чернігова, між Брусиловом і Снов'янкою).

Державні нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден «За заслуги» III ступеня (28 червня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[35].
  • Орден «За мужність» III ступеня (6 березня 2022) — за вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, мужність і самовіддані дії, виявлені під час організації оборони населених пунктів від російських загарбників[36].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Народний депутат України VII скликання Атрошенко Владислав Анатолійович. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2014.
  2. ↑ Фракція Партії регіонів у Верховній Раді України VII скликання (динаміка переходів). Верховна Рада України. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 24 вересня 2014.
  3. ↑ Народний депутат України VIII скликання Атрошенко Владислав Анатолійович. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 29 листопада 2017. Процитовано 11 липня 2022.
  4. ↑ Атрошенко сбрасывает парашютиста на «свой» округ? [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.], СвободаФМ, 5.05.2016
  5. ↑ «Поліський оберіг» напрокат: Микитась отримав від мера фонд, який спеціалізується на скупці голосів [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.], Чeline, 21.05.2016
  6. ↑ Депутат-«нашоукраїнець» збив людину. На місце одразу прибув заступник Білоконя. Українська правда. 18 вересня 2004. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 13 липня 2022.
  7. ↑ Изуродованное тело пожилого мужчины, которого сбил «шестисотым» «мерседесом» народный депутат Владислав Атрошенко, нашли в 25 метрах от места столкновения (російською) . Факти та коментарі. 21 вересня 2004. Архів оригіналу за 2 червня 2022. Процитовано 13 липня 2022.
  8. ↑ «Пора» требует отставки черниговского губернатора (російською) . Коментарі. 17 жовтня 2005. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 13 липня 2022.
  9. ↑ Указ Президента України від 4 лютого 2005 року № 189/2005 «Про призначення В. Атрошенка головою Чернігівської обласної державної адміністрації»
  10. ↑ Указ Президента України від 12 грудня 2005 року № 1732/2005 «Про звільнення В. Атрошенка з посади голови Чернігівської обласної державної адміністрації»
  11. ↑ а б в г д е Стах, 2015.
  12. ↑ Одномандатний виборчий округ № 206 (Чернігівська область). Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 15 лютого 2013.
  13. ↑ Поіменне голосування [Архівовано 25 лютого 2020 у Wayback Machine.] про проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян (№ 3879)
  14. ↑ АТРОШЕНКО Владислав [Архівовано 13 листопада 2020 у Wayback Machine.] // «Людина року»
  15. ↑ ЧЕРНІГІВСЬКИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «ПОЛІСЬКИЙ ОБЕРІГ» [Архівовано 3 лютого 2021 у Wayback Machine.], Prozorro
  16. ↑ У центрі Чернігова прихильникам Атрошенка роздають гроші — свідки. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015.
  17. ↑ У Чернігові викрита група осіб яка займається скупкою голосів?[недоступне посилання з червня 2019]
  18. ↑ Другий тур у Чернігові: чия піраміда виявиться ефективнішою?. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015.
  19. ↑ Чем запомнился Чернигову 2015-й год? [Архівовано 26 січня 2016 у Wayback Machine.], gorod.cn.ua, 13 января 2016
  20. ↑ Фонд заснований Атрошенком похвалився, що роздав не менше Соколова. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015.
  21. ↑ У Чернігові виборці приходять на дільниці зі спеціальним штрихкодом на паспорті [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.], 17:40 15.11.2015
  22. ↑ КВУ повідомляє про масову появу виборців зі штрихкодами на паспорті [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.], 13:24 15.11.2015
  23. ↑ Другий тур виборів у Чернігові. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015.
  24. ↑ В Чернигове полиция в «день тишины» открыла дела о подкупе избирателей [Архівовано 16 листопада 2015 у Wayback Machine.], УНИАН
  25. ↑ У Чернігові мером переобрали Атрошенко. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2020.
  26. ↑ Суд позбавив мера Чернігова Атрошенка права обіймати посаду міського голови протягом року — НАЗК. Суспільне Чернігів. 7 грудня 2022. Процитовано 2 лютого 2023.
  27. ↑ Львівський апеляційний суд заборонив Владиславу Атрошенку обіймати посаду міського голови Чернігова протягом року. Суспільне Чернігів. 1 лютого 2023. Процитовано 2 лютого 2023.
  28. ↑ Мера Чернігова Атрошенка остаточно відсторонили від посади строком на рік. РБК-Украина (укр.). Процитовано 5 лютого 2023.
  29. ↑ Декларація від 2 липня 2020. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  30. ↑ Мер Чернігова отримав у спадок 138 мільйонів і будинок на 700 кв.м. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022.
  31. ↑ МЕДІАВЛАСНІСТЬ У ЧЕРНІГОВІ: ВІД МОНОПОЛІЗМУ НА ТВ ДО СВОБОДИ В ІНТЕРНЕТІ [Архівовано 13 квітня 2022 у Wayback Machine.], Інститут масової інформації, 1.02.2017
  32. ↑ Результати довготермінового спостереження за підготовкою до парламентських виборів в Чернігівській області [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.], Чернігівський монітор, 24.07.2012
  33. ↑ ТОВ «ОСНОВА-ІНТЕРНЕТ» [Архівовано 9 лютого 2021 у Wayback Machine.], youcontrol.com.ua
  34. ↑ Семенец, Товстоног. Газета «Весть» опубликовал фото загородного дома мэра Атрошенко. www.gorod.cn.ua. Архів оригіналу за 12 травня 2017. Процитовано 7 червня 2017.
  35. ↑ Указ Президента України від 28 червня 2017 року № 168/2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  36. ↑ Указ Президента України від 6 березня 2022 року № 112/2022 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Атрошенко_Владислав_Анатолійович&oldid=44121385