Денисенко Анатолій Петрович — Вікіпедія

Анатолій Петрович Денисенко
Народився10 березня 1971(1971-03-10) (53 роки)
м. Харків
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьполітик
Alma materХарківська державна зооветеринарна академія
Науковий ступінькандидат юридичних наук
ЧленствоВерховна Рада України VIII скликання і Верховна Рада України VII скликання
Посаданародний депутат України[1] і народний депутат України
ПартіяПартія регіонів
безпартійний

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Денисенко.

Анатолій Петрович Денисенко (нар. 10 березня 1971 р., Харків, УРСР) — народний депутат України VII та VIII скликань. Колишній член Партії регіонів, покинув її фракцію 2014 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Закінчив Харківську державну зооветеринарну академію, за спеціальністю менеджер. Кандидат юридичних наук.

Трудову діяльність розпочав у 1988 році, працював токарем на Харківському приладобудівному заводі ім. Шевченка, підсобним робітником підприємства «Індустріал», начальником дільниці ТОВ «Прогрес», заступником директора з виробництва ТОВ «Сітал», генеральним директором АТЗТ «Спецбудмонтаж». З 2008 року по листопад 2012 року— президент ВАТ «Інвестиційно-будівельна корпорація Авантаж».[2] Заступник Голови Ради директорів Конфедерації будівельників України з питань девелопменту.

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]
  • З 2002 р. — меценат «Фонду спасіння дітей та підлітків України від наркотиків»
  • З 2007 по 2015 р. — почесний президент благодійного фонду «Зодчий»
  • З 2008 р. — член Ради директорів «Української будівельної асоціації»
  • З 2008 р. — меценат міжнародного бієнале «Non Stop Media» (Харків)
  • З 2008 р. — президент баскетбольного клубу «Політехнік»
  • З 2010 р. — співзасновник Міжнародного благодійного фонду «Фонд економічних реформ України» і керівник його представництва на території Харківської області
  • з 2017 р. — президент баскетбольної федерації Харківської області

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

2010 рік — обраний депутатом Харківської міської ради VI скликання. У 2012 році складає повноваження у зв'язку з балотуванням у Верховну Раду України.

На парламентських виборах 2012 р. був обраний народним депутатом України від Партії регіонів за одномандатним мажоритарним виборчим округом № 173. Отримав 50,60 % голосів виборців.[3]

22 лютого 2014 року брав участь у з'їзді депутатів усіх рівнів у Харкові.[4] 3 червня 2014 року виходить з фракції Партії регіонів у Верховній раді.[5] На позачергових парламентських виборах до Верховної Ради у жовтні 2014 року брав участь як безпартійний кандидат у 173 округу. Отримав 42,05 % голосів.

Голова підкомітету з питань приватизації державного і комунального майна, націоналізації, реприватизації, банкрутства, застави, лізингу, концесії, оренди, розподілу продукції, управління майном, що перебуває у державній та комунальній власності.

Член міжфракційного об'єднання «За Харків! За Слобожанщину!». Один з помічників Денисенка на громадських засадах — харківський мільйонер Олександр Лобановський.[6]

Критика

[ред. | ред. код]

16 січня 2014 року був одним з тих, хто голосував за «Диктаторські закони», що мали за мету суттєво обмежити свободу в Україні.

В грудні 2015 року намагався перешкодити слідчим провести обшук у домі Олександра Лобановського.[7]

Незважаючи на постійний контроль ЗМІ щодо персонального голосування нардепів, пан Денисенко був помічений за голосуванням за свого колегу, який був відсутнім у залі засідань. Зокрема, це було зафіксовано 12 липня 2016 року.[8]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 2004, 2007 рр. — Почесна грамота виконавчого комітету Харківської міської ради
  • 2004, 2007 рр. — Лауреат Регіонального рейтингу «Харків'яни року» в номінації «Лідери промисловості та бізнесу»
  • 2005 р. — Грамота «Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнійшого Володимира»
  • 2005 р. — Знак Ордена «Святий Дмитро Солунський» IV ступеня з наданням титулу «Воїн Ордена» «Святий Дмитро Солунський»
  • 2005 р. — Диплом і орден «За трудові досягнення» IV ступеня Міжнародного Академічного Рейтингу популярності «Золота фортуна»
  • 2005 р. — Диплом Комітету Верховної Ради України з транспорту, будівництва, житлово-комунального господарства і зв'язку «Лідер будівництва та архітектури України»
  • 2006 р. — Почесна грамота Кабінету Міністрів України «За вагомі трудові здобутки, високий професіоналізм, значний особистий внесок у розвиток підприємництва»
  • 2007 р. — Почесна грамота Міністерства регіонального розвитку та будівництва України

Приватне життя

[ред. | ред. код]
  • Одружений. Виховує трьох синів
  • Хобі: гірські лижі, теніс, рибалка.[9]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  2. ↑ Анатолий Денисенко — официальный сайт народного депутата Украины. denisenko.kharkov.ua. Архів оригіналу за 18 листопада 2015. Процитовано 25 серпня 2016.
  3. ↑ Результати виборів по Одномандатному виборчому округу № 173. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 14 січня 2013.
  4. ↑ Денисенко Анатолий. 11 жовтня 2014. Архів оригіналу за 20 лютого 2016. Процитовано 31 липня 2016.
  5. ↑ Досье и биография Анатолия Денисенко - биография - Городской Дозор. dozor.kharkov.ua. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 31 липня 2016.
  6. ↑ Помічники нардепів 2012-2014 (Д-З). НАШІ ГРОШІ. Процитовано 31 липня 2016.
  7. ↑ В Харькове нардеп Анатолий Денисенко пытался помешать Генпрокуратуре обыскать дом местного бизнесмена. Видео. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 31 липня 2016.
  8. ↑ Євген Балицький та Анатолій Денисенко кнопкодавлять (оновлено). www.chesno.org. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 31 липня 2016.
  9. ↑ Анатолий Денисенко: «Я просто взял французский толковый словарь и нашел в нем нужное слово». www.regionstroy.com.ua. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 31 липня 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Денисенко_Анатолій_Петрович&oldid=40035213