Білецький Андрій Євгенійович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Білецький.
Андрій Євгенович Білецький
 Полковник
Андрій Білецький, 2025 рік
Загальна інформація
Народження5 серпня 1979(1979-08-05) (45 років)
СРСР Харків, Українська РСР, СРСР
Alma MaterХНУ ім. В. Н. Каразіна Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдоБілий Вождь[1] (згодом заперечував це[2])
Військова служба
Роки служби2014 — т. ч.
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військСухопутні війська
Війни / битви

Російсько-українська війна

Російське вторгнення в Україну (2022)

Командування
з 2024 року Третій армійський корпус, командир
з 2022
 3 ОШБр, командир
05—10.2014
 «Азов», командир
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
CMNS: Білецький Андрій Євгенійович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Україна Народний депутат України
8-го скликання
«Національний корпус» 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Андрі́й Євге́нович Біле́цький (нар. 5 серпня 1979(19790805), Харків) — український військовий, громадський та політичний діяч. Полковник, командир 3-ї окремої штурмової бригади (2023―2024), з 2024 року командир Третього армійського корпусу ЗСУ.

Член організацій ВО «Тризуб» ім. Бандери, «Патріот України», у 2011 році був заарештований у справі «оборонців Римарської». Після перемоги Євромайдану у 2014 році був амністований як політв'язень. Після початку російсько-української війни у 2014 році став засновником та командиром батальйону «Азов», згодом став лідером політичної партії «Національний корпус» і Народним депутатом України 8-го скликання. Після російського повномасштабного вторгнення 2022 року очолив полк ССО «Азов» Київ, згодом переформований на 3-тю окрему штурмову бригаду. У березні 2025 року Третя окрема штурмова бригада була масштабована у Третій армійський корпус. Його командиром став А. Білецький.[3]

Біографія

[ред. | ред. код]

Андрій Білецький народився 1979 року у місті Харків в українській родині. Батько — Євгеній Михайлович Білецький походить з селища Краснопавлівка Лозівського району Харківської області з козацького роду, представники якого заснували селище.[джерело?] Мати — Олена Анатоліївна Білецька (до шлюбу Лукашевич) походить з Житомирщини з українського шляхетського роду,[джерело?] до якого належав Василь Лукашевич — засновник «Малоросійського товариства» (1821—1822).

Виростав у російськомовному середовищі.[4] З юнацьких років активно займався спортом, мав 1-й юнацький розряд з боксу. Згодом займався ножовим боєм, фехтуванням, практичною стрільбою та іншими видами спорту, у чому досяг значних успіхів. Ці навички допомогли поставити на високий рівень систему вишколів в організаціях, які очолював.

У 2001 р. закінчив із дипломом з відзнакою історичний факультет Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Дипломне дослідження було присвячене діяльності Української повстанської армії. По закінченню університету працював викладачем харківських вишів, продовжував вивчати військову історію України. Неформальне керівництво його науковою діяльністю здійснював відомий український історик Ярослав Дашкевич.

Націоналістична діяльність

[ред. | ред. код]

Активну участь у націоналістичному русі брав зі студентських часів. У 1999 році разом із групою харківських спортсменів-націоналістів здійснив спробу виїхати на війну в Косово для участі у війні на боці сербів, «проти фактору ісламізму».[5]

У 2001 році взяв участь у березневих акціях протесту у Києві в рамках кампанії «Україна без Кучми», під час яких був затриманий міліцією та потрапив під адміністративний арешт. За це СБУ намагалася змусити керівництво ХНУ виключити його з вишу.

З 2002 року очолював харківський загін Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С. Бандери. Згодом співпрацював з Українською консервативною партією.[6] У 2003 році розпочав активну співпрацю з харківським осередком СНПУ та дієво підтримував спротив лібералізації СНПУ і перетворенню її у ВО «Свобода».

Після розпуску по Україні Товариства сприяння ЗС та ВМФУ «Патріот України» при СНПУ, створив нову, незалежну від будь-яких партійних структур, організацію «Патріот України», від початку існування якої був її командиром. Першими членами цієї організації стали молоді бійці з харківських осередків СНПУ, УНА-УНСО і «Тризубу». У 2013 році, під час подій Євромайдану, члени організації «Патріот України» разом з іншими націоналістичними організаціями склали кістяк новоутвореного «Правого сектора».

Від початку діяльності «Патріоту України» планував, координував та брав участь в усіх її заходах. Особисто очолював практично всі групи бійців, що здійснювали операції з виявлення точок наркоторгівлі, затримання нелегальних мігрантів тощо. Керував усіма масовими акціями «Патріота України» (маршами, мітингами, спортивними заходами, акціями громадської непокори та масовими силовими акціями). Під час сутичок з міліцією під час проведення маршу на честь УПА 18 жовтня 2008 року був заарештований разом з усіма бійцями організації.

Набутий громадсько-політичний досвід дозволили Андрію Білецькому виступити ініціатором утворення Соціал-Національної Асамблеї.

Білецького звинувачують у неонацизмі, зокрема через його брошуру «Слово білого вождя». Сам Андрій Білецький заперечує зв'язок із нацизмом і використання полком «Азов» нацистської символіки.[7]

Політв'язень

[ред. | ред. код]

З серпня 2011 року розпочалася ціла низка арештів активістів організованого націоналістичного руху взагалі та членів очолюваних Андрієм Білецьким організацій зокрема.

Наприкінці серпня 2011 року у Києві та Василькові були заарештовані старшини місцевих осередків Організації «Патріот України» (Сергій Бевз, Володимир Шпара) та активісти СНА (Ігор Мосійчук). Їм інкримінували підготовку теракту. Так розпочалася справа «васильківських терористів».[8]

23 серпня 2011 року в офісі харківського осередку організації «Патріот України» (м. Харків, вул. Римарська, 18) відбувся конфлікт зі стріляниною. Організація заявила про те, що на офіс скоїв збройний напад відомий в мережі інтернет українофоб Сергій Колесник, у ході якого він поранив двох старшин «ПУ» (Ігоря Михайленка та Віталія Княжеського). За даними МВС учасники організації отримали легкі травми гумовими кулями, а Сергій Колесник був госпіталізований у непритомному стані, у нього виявили дві відкриті черепно-мозкові травми, ножові поранення в області грудної клітини, забій тім'яної області та тулуба. Сайт облуправління міліції, в рамках розслідування кримінальної справи за фактом бійки кваліфікував подію, як вчинення нападу на Сергія Колесника із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого.

11 вересня 2011 року Михайленка та Княжеського заарештували за підозрою в замаху на вбивство Колесника.[9] За словами Колесника приводом для конфлікту послужила суперечка в інтернеті, під час якого один з учасників організації заявив, «що жителі Харкова мали б кращу долю, якби в Україні панували фашисти» і у відповідь на обурення запропонував приїхати в офіс на Римарську, 18. Він приїхав в офіс організації і попросив охоронця покликати співрозмовника. Відразу після цього з офісу у двір вийшли близько восьми осіб, одягнених у камуфльовану і чорну форму, які почали його бити і в процесі побиття погрожували розправою його родичам.[10]

19 листопада 2011 року на Андрія Білецького було скоєно замах. На проспекті Перемоги в нього кілька разів вистрілили з револьвера. Одна куля влучила у щелепу, інша — прострелила руку. Увечері того ж дня він сам поранений поїхав до 4-ї лікарні невідкладної хірургії міста Харкова, де йому провели дві операції, діставши дві свинцевих кулі. Міліція класифікувала подію як хуліганство.[11]

27 грудня 2011 року, Андрій Білецький був заарештований у справі «Оборонців Римарської» за звинуваченням у справі про напад на Сергія Колесника за ст. 187 Кримінального кодексу (розбій, здійснений за попередньою змовою групою осіб).[12][9] 29 грудня щодо нього було обрано запобіжний захід у вигляді 2 місяців тримання під вартою. 16 лютого 2012 року термін перебування під вартою було продовжено до 27 квітня 2012 р. Утримувався у Харківському СІЗО — сумнозвісно відомому ще з часів радянських репресій як «Холодногірська тюрма».

Ці дії СБУ та МВС організований соціал-націоналістичних рух розцінив як політичні репресії. У зв'язку з чим у різних містах країни проходили акції протесту проти політичних репресій щодо українських націоналістів (зокрема у Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Житомирі, Івано-Франківську).

24 лютого 2014 Верховна Рада за поданням Комітету Визволення Політв'язнів прийняла постанову № 4202 «Про звільнення політв'язнів». Виконуючи цю постанову, 25 лютого Андрію Білецькому, Ігорю Михайленку, Віталію Княжеському, Олегу Однороженку і Сергію Павліченку, які утримувались у Харківському слідчому ізоляторі та Диканівській ВК № 12 УДПтСУ в Харківській області, видали довідки про звільнення із вказаних установ.[13]

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]

12 березня 2014 був призначений керівником силового блоку «Правий сектор»-Схід у складі чотирьох областей: Харківської, Донецької, Полтавської та Луганської.[14]

Андрій Білецький разом з добровольцями батальйону «Азов»

У ніч з 14 на 15 березня 2014 Андрій Білецький керував проукраїнськими активістами в сутичці з проросійськими силами біля офісу організації «Патріот України» на Римарській вулиці.[15]

Докладніше: Бій на Римарській

У березні-травні того ж року командував загоном «Чорний корпус».[16]

5 травня 2014 у Бердянську, Андрій Білецький став засновником батальйону територіальної оборони «Азов» (з 17 вересня — полк) і подальшим його командиром. Основою батальйону стали учасники СНА, «Патріота України» та організації Автомайдан.

13 червня 2014 батальйон «Азов» під керівництвом Андрія Білецького брав ключову участь в успішному звільненні Маріуполя від терористів у ході одного з етапів антитерористичної операції на сході України. При цьому «Азов» зазнав тільки дві серйозні втрати — один боєць загинув, інший був серйозно поранений. Бійці батальйону «Азов» взяли також в полон самопроголошеного мера Маріуполя — терориста Олександра Фоменка.[17]

2 серпня 2014 президент України Петро Порошенко нагородив командира батальйону «Азов» майора міліції Білецького Андрія Євгенійовича Орденом «За мужність» III ступеня.[18]

15 серпня 2014 року командир БПСМОП «Азов» Андрій Білецький отримав позачергове звання підполковника міліції.[19]

10 вересня 2014 на з'їзді партії «Народний фронт» разом із командирами добровольчих батальйонів був включений до Військової ради — спеціального органу, який розроблятиме пропозиції по обороноздатності України.[20]

10 лютого 2015 року полк «Азов» під керівництвом Білецького розпочав Широкинську наступальну операцію, в результаті якої було звільнено 5 населених пунктів: Широкине, Бердянське, Лебединське, Комінтернове та Павлопіль, а також відведено лінію фронту від Маріуполя. [1][21]

У 2016 р. ініціював створення Військової школи імені Є.Коновальця, що готувала сержантський та старшинський склад «Азову», а нині вишколює командирів і рекрутів Третьої штурмової бригади, а також інших підрозділів ЗСУ.[22]

Народний депутат України

[ред. | ред. код]

У вересні 2014 року ініціативна група правозахисників і дослідників праворадикальних рухів звернулася з відкритим листом до Арсенія Яценюка із закликом не висувати командира батальйону «Азов» Андрія Білецького кандидатом від «Народного фронту» на позачергових виборах до Верховної Ради України, оскільки він «не відмовився публічно від людиноненависницької, антиліберальної, антиєвропейської і відверто расистської ідеології свого руху». На думку групи участь Білецького в діяльності партії легітимізувала б расизм і неонацизм в українському суспільстві, а також завдало б шкоди репутації партії.[23]

Білецький відмовився від участі у виборах за її партійним списком на позачергових парламентських виборах, але 23 вересня 2014 подав документи на реєстрацію як кандидата в народні депутати України, як незалежний кандидат по 217-му одномандатному округу в Києві (Оболонь).[24]

2 жовтня на користь Андрія Білецького зняв свою кандидатуру Зорян Шкіряк, радник глави МВС України Арсена Авакова, який вирішив також стати довіреною особою свого колишнього політичного опонента.[25][26] Андрій Білецький переміг, набравши 33,75 % (31445 голосів).

У 2015 році став героєм документального фільму «Після Мінська» з циклу Місто героїв.

З 2015 року став головою Цивільного Корпусу «Азов», а з кінця 2016 став головою новоутвореної партії «Національний Корпус».

Станом на листопад 2017 року був заступником голови комітету з питань національної безпеки і оборони.[27]

9 березня 2019 року представники «Національного корпусу» влаштували акцію «День гніву» та прийшли на вул. Банкову під Адміністрацію президента з вимогою покарати причетних до розкрадань в «Укроборонпромі».[28] Через 2 дні, 11 березня, Андрій Білецький заявив, що за наказом президента Петра Порошенка заступник голови СБУ Віктор Кононенко готує фізичне знищення лідерів «Національного корпусу» та «Національних дружин». На це Служба безпеки України відповіла що очікуватиме коли нардеп Андрій Білецький оприлюднить дані, що підтвердять його слова про підготовку СБУ замаху на лідерів «Національного корпусу».[28]

Російське вторгнення 2022 року

[ред. | ред. код]

В лютому 2022 року разом із побратимами ініціював формування добровольчого загону ТрО «Азов-Київ», що обороняв Київ та Київщину[29]. Згодом підрозділ був реформований у ССО «Азов», командиром якого став А.Білецький.

Після успішного звільнення Київщини підрозділ передислокували на Запорізький напрямок, де він утримував смугу шириною 32 км. На своїй ділянці відповідальності підрозділ Білецького у взаємодії з іншими формуваннями побудував надійну систему оборони, що й донині стримує ворога. Бійці ССО «Азов» звільнили Вишневе, Новодарівку та зірвали плани прориву в районі Великої Новосілки.[30]

У березні 2022 р. Білецький організував авіадесант в заблокований окупантами Маріуполь, в ході якого захисникам Азовсталі понад п'ять разів гелікоптерами перекидали допомогу –  підкріплення, озброєння, ліки, а також забирали поранених і вбитих. За словами Білецького, подібних операцій в історії людства не було.[31]

Під керівництвом Білецького ССО «Азов» брав участь у деокупації правобережжя Херсонщини та був "основною ударною силою операції.[32]

Влітку 2022 року Андрій Білецький звернувся до тодішнього головнокомандувача Валерія Залужного з пропозицією про створення бригади. Його ініціативу було підтримано. Окрім ССО «Азов», до її складу також були залучені бійці 98-го батальйону територіальної оборони «Азов-Дніпро» та підрозділи тероборони з Волині, Галичини, Полтави, Луганщини, Сум, частково з Харкова.[33]

2023 року полк був переформатовано на 3-тю окрему штурмову бригаду ЗСУ. Її перекидають на найгарячіший напрямок фронту — під Бахмут. 10 січня бригада зайшла в смугу відповідальності на напрямку головного удару ПВК «Вагнер». Її найманців Білецький назвав найскладнішим противником, з яким доводилось воювати його підрозділу.[34]

Під командуванням Білецького у рамках літнього контрнаступу 2023 року 3 окрема штурмова бригада звільнила близько 20 км² з 250 км² звільненої Силами оборони України території.[35]

В лютому 2024-го бригаду терміново передислоковують для підсилення на критичну ділянку фронту в Авдіївці. Стабілізувавши лінію боєзіткнення, підрозділи бригади стали в оборону. Частина бійців опинились у повному оточенні, яке вдалося прорвати.

За словами комбрига Білецького, в Авдіївці бійці демонстрували безпрецедентний героїзм, змушені воювати на 360 градусів проти нових і нових бригад, які заводить противник.[36]

Після рішення командування виводити з Авдіївки Сили оборони, перед бійцями Третьої штурмової було поставлено задачу тримати один з флангів, щоб не допустити утворення котла і забезпечити відхід з міста інших підрозділів ЗСУ. Бійці виконали поставлене завдання — бригада останньою залишила зруйноване місто.

З літа 2024 року Третя штурмова воює на Харківщині, де утримує найдовшу як для бригади смугу майже 50 кілометрів, «атаковані двома дивізіями двох різних армій». За словами комбрига Білецького, задача, яка поставлена бригаді, повинна ставитися дивізії.[37]

Попри чисельну перевагу ворога в живій силі та техніці, в серпні 2024 року бійці здійснили вдалу контратаку, просунувшись на 2 км² вглиб фронту. У січні[38] та лютому[39] 2025 року Третя штурмова влаштувала росіянам танкоцид, відбивши два масованих механізованих штурми ворога.

За словами комбрига Білецького, основна мета росіян в зоні відповідальності Третьої штурмової — захоплення населеного пункту Борова та витіснення Сил оборони України на інший берег річки Оскіл.[40]

У грудні 2024 року Білецький став лідером премії «Української правди» 100 у номінації «Захисники».[41]

14 березня 2025 року Андрій Білецький оголосив, що бригаду розширено до корпуса, а сам Білецький став командиром новоствореного 3-го армійського корпусу.[42][43][44][45]

Політичні погляди

[ред. | ред. код]
Андрій Білецький на прес-конференції після ІІ з'їзду «Національного Корпусу». Київ, Український Дім 14 жовтня 2017 р.

2007 року, в період його діяльності в організації «Патріот України», написав програмну статтю «Український расовий соціал-націоналізм», у якій відкидав демократію та лібералізм, виступав за перетворення України на імперію та закликав до «расового очищення» української нації. Надалі відомою стала його цитата з цієї статті, що «Історична місія нашої Нації, в це переломне сторіччя, очолити і повести за собою Білі народи всього світу в останній хрестовий похід за своє існування. Похід проти очолюваного семітами недолюдства».[46] Тим не менш, влітку 2015 року в ефірі Громадського телебачення на запитання чи дистанціює він себе від свого минулого й чи змінив погляди, Білецький заперечив своє авторство і заявив, що цей текст сфабрикований російськими спецслужбами.[47]

В інтерв'ю 2010 року стверджував, що виступає за конфедерацію України та Росії з центром у Києві.[48]

З 2016 року підтримує ініціативу з розбудови альтернативного геополітичного проєкту — Інтермаріум.[49] Білецький вважає, що створення балто-чорноморського союзу, ядром якого повинні стати Україна і Польща, дасть змогу протистояти зовнішнім викликам, в тому числі Росії. На його думку, сусіди України набагато краще відчувають небезпеку з боку Росії; окрім того, у разі утворення такого блоку, Україна утвердиться в ролі самостійного гравця на міжнародній арені.[49] Критикував Мінські угоди як невигідні для України та підтримував військовий шлях повернення окупованих територій.[50]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Був одружений з Юлією, у подружжя народився син Олександр.[51]

Одружений з Тетяною Даниленко, є спільний син Андрій-Северин (2022).[51]

Олена Анатоліївна Білецька, мати Андрія Білецького, померла від важкої хвороби у 2024 році.[52]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Державні

[ред. | ред. код]
  • Орден «За мужність» III ступеня (2 серпня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.[53]
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу.[54]

Регіональні

[ред. | ред. код]
  • Звання Почесний громадянин Маріуполя (30 грудня 2014) — за розробку та здійснення плану звільнення міста Маріуполя від терористичних угрупувань, вагомий внесок у збереження міста Маріуполя, ствердження державності, демократії та народовладдя на території міста.[55][56]

Скандали

[ред. | ред. код]

Андрій Білецький фігурує на записах з кабінету С. Чоботаря, обговорюючи незаконну купівлю пістолета для його друга Вадима Трояна[57]. Записи визнані автентичними.[58] Записи велись Службою безпеки України, прихована камера була встановлена над дверним прорізом.

Колишні добровольці «Азову» Назарій Кравченко та Сергій Філімонов оприлюднили заяву, що їх побили колишні побратими включно з засновником «Азову» й лідером «Національного корпусу» Андрієм Білецьким, через підтримку Сергія Стерненка, який виступає проти Портнова та Труханова.[57][59]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Білецький А. Слово Білого Вождя — с. 11.
  2. ↑ Если бы кто-то назвал меня Белым вождём, был бы он бит, — Андрей Билецкий. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 2 жовтня 2018.
  3. ↑ 3 ОШБр офіційно стала Третім армійським корпусом. LB.ua. 14 березня 2025. Процитовано 29 квітня 2025.
  4. ↑ Андрей Билецкий. «В гостях у Дмитрия Гордона» (2019) [Архівовано 30 травня 2022 у Wayback Machine.] // В гостях у Гордона. — 2019. — 29 березня. (рос.)
  5. ↑ Андрій Білецький: "Наші хлопці – українофіли, а не ксенофоби». konkurent.in.ua (укр.). Процитовано 19 січня 2020.
  6. ↑ Зробіть свій український вибір!. Персонал Плюс. 24 січня 2006. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 4 січня 2015.
  7. ↑ Хто нацист? Особливості українських праворадикалів [Архівовано 10 травня 2022 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 28.05.2017.
  8. ↑ Максим Віхров (20 лютого 2012). Скільки ж в Україні політв'язнів?. Тиждень.ua. Архів оригіналу за 24 лютого 2012. Процитовано 4 січня 2015.
  9. ↑ а б Владислав Ксенз (28 грудня 2011). Задержан лидер "Патриота Украины" А. Билецкий. Status Quo. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 5 січня 2015. (рос.)
  10. ↑ Сергій Тарасенко (26 серпня 2011). Пострадавший в результате конфликта в офисе организации "Патриот Украины" пришел в сознание. Status Quo. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 5 січня 2015. (рос.)
  11. ↑ Андрій Войницький (25 листопада 2011). В лидера "Патриота Украины" А. Билецкого стреляли. Милиция квалифицирует это как хулиганство. Status Quo. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 5 січня 2015. (рос.)
  12. ↑ Юлія Смірнова (29 грудня 2011). Новий політв’язень: Андрій Білецький. Молодіжна інформаційна спільнота «Сіль». Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 4 січня 2015.
  13. ↑ Прокуратура вже випустила на волю п’ятьох політв’язнів. Insider. 25 лютого 2014. Архів оригіналу за 18 червня 2019. Процитовано 5 січня 2015. [Архівовано 2014-10-06 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Ярош сформував групу «Правий сектор»-Схід [Архівовано 2 травня 2014 у Wayback Machine.], IA ZIK, 12 березня, 2014.
  15. ↑ Із будівлі "Просвіти" на вул.Римарській, де сталася перестрілка, почали виходити люди. 112.ua. 15 березня 2014. Архів оригіналу за 19 вересня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
  16. ↑ Не бачу жодного паростка до створення армії нового зразка. gazeta.ua. 10 червня 2015. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
  17. ↑ Олена Білозерська (16 червня 2014). Батальйон "Азов". Бій за Маріуполь (ФОТО, ВІДЕО). LiveJournal. Архів оригіналу за 19 червня 2014. Процитовано 5 січня 2015.
  18. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 631/2014. Про відзначення державними нагородами України. Офіційне інтернет-представництво Президента України. 2 серпня 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2017. Процитовано 5 січня 2015.
  19. ↑ Андрій Кондратенко (1 жовтня 2014). Командир полку «Азов» Андрій Білецький: Ті, хто проливає кров за Україну, повинні мати свій голос у владі. УНІАН. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 5 січня 2015.
  20. ↑ Народный фронт сформировал военный совет. Фокус. 10 вересня 2014. Архів оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 5 січня 2015. (рос.)
  21. ↑ Річниця Широкинської операції: 10 років тому азовці під командуванням Білецького звільнили 5 населених пунктів на Донбасі. ФОТО Джерело: https://censor.net/ua/p3535967. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)
  22. ↑ Проблеми в системі БЗВП і досвід кращих. Як новобранців тренує Третя штурмова Білецького. ТСН.ua (укр.). 23 січня 2025. Процитовано 29 квітня 2025.
  23. ↑ Эксперты призвали Яценюка не выдвигать комбата "Азова" кандидатом в нардепы. Обозреватель. 15 вересня 2014. Архів оригіналу за 13 січня 2015. Процитовано 5 січня 2015. (рос.)
  24. ↑ Неллі Вернер (23 вересня 2014). Командир "Азова" идет в народные депутаты. LB.ua. Архів оригіналу за 16 березня 2015. Процитовано 5 січня 2015. (рос.)
  25. ↑ Шкіряк знявся з виборів на користь комбата "Азова". Укрінформ. 2 жовтня 2014. Процитовано 5 січня 2015.[недоступне посилання з червня 2019]
  26. ↑ Зорян Шкиряк снял свою кандидатуру в округе в пользу комбата "Азова". LB.ua. 2 жовтня 2014. Архів оригіналу за 16 березня 2015. Процитовано 5 січня 2015. (рос.)
  27. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 19 листопада 2017.
  28. ↑ а б СБУ чекає, що Білецький відповість за свої слова. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 11 березня 2019. Процитовано 11 березня 2019.
  29. ↑ Третя штурмова Андрія Білецького: топ фактів про легендарний підрозділ. ФОКУС (укр.). 30 грудня 2024. Процитовано 30 квітня 2025.
  30. ↑ Третя штурмова Андрія Білецького: топ фактів про легендарний підрозділ. ФОКУС (укр.). 30 грудня 2024. Процитовано 30 квітня 2025.
  31. ↑ Білецький про підтримку гарнізону в Маріуполі: Таких операцій в історії ще не було. Українська правда (укр.). Процитовано 30 квітня 2025.
  32. ↑ 3-тя окрема штурмова бригада (30 листопада 2022). Азовці про операцію звільнення Херсону: «Ми готувались до заруби». Процитовано 30 квітня 2025 — через YouTube.
  33. ↑ Річниця повномасштабної війни. Шлях Третьої штурмової Білецького. ГЛАВКОМ (укр.). 24 лютого 2025. Процитовано 30 квітня 2025.
  34. ↑ PRESSING (14 січня 2025). ПРОПОНУВАЛИ СТАТИ ГОЛОВКОМОМ?/БУНКЕР 3ОШБР/РОЗМОВА З ПОЛОНЕНИМИ/ШТУРМОВИКИ З ВІЛ/АНДРІЙ БІЛЕЦЬКИЙ. Процитовано 30 квітня 2025 — через YouTube.
  35. ↑ Третю штурмову бригаду вивели з-під Бахмута після майже року важких боїв. ГЛАВКОМ (укр.). 10 грудня 2023. Процитовано 30 квітня 2025.
  36. ↑ 3-я окрема штурмова бригада переведена в Авдіївку: офіційна заява. www.unian.ua (укр.). 15 лютого 2024. Процитовано 30 квітня 2025.
  37. ↑ Наступ РФ: Білецький жорстко про ситуацію на фронті. ТСН.ua (укр.). 15 січня 2025. Процитовано 30 квітня 2025.
  38. ↑ 3-тя окрема штурмова бригада. Telegram. Процитовано 30 квітня 2025.
  39. ↑ 3-тя окрема штурмова бригада. Telegram. Процитовано 30 квітня 2025.
  40. ↑ Янченко, Володимир. Командир Третьої штурмової Білецький розповів про втрати ворога внаслідок "танкоциду" на Харківщині Джерело:.
  41. ↑ УП відзначила лідерів України в категорії "Захисники". www.pravda.com.ua. Процитовано 30 квітня 2025.
  42. ↑ Третю штурмову бригаду розширили до армійського корпусу. Командувачем корпусу стане чинний очільник бригади Андрій Білецький
  43. ↑ 3-тя окрема штурмова бригада. Telegram. Процитовано 14 березня 2025.
  44. ↑ Третя окрема штурмова бригада стала корпусом. Мілітарний. Процитовано 14 березня 2025.
  45. ↑ Перепечко, Ірина (14 березня 2025). Третя окрема штурмова бригада тепер стала Третім армійським корпусом. Бабель.
  46. ↑ Андрій Білецький. Український расовий соціал-націоналізм // Український соціальний націоналізм. — Харків: «Патріот України», 2007. — с. 3-5.
  47. ↑ Якщо ми хотіли тишу, можна було не вбивати 5000 військових, а відразу віддати території — Білецький на YouTube
  48. ↑ ''Расове очищення нації та конфедерація з Росією'': чого домагається Білецький. Архів оригіналу за 20 червня 2019. Процитовано 3 листопада 2018.
  49. ↑ а б Білецький озвучив, як Україна може стати самостійним гравцем. ЛІГА.Новости. 4 жовтня 2016. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 11 грудня 2017.
  50. ↑ Національний Корпус (8 листопада 2017), Телеканал ZIK, програма «Зіткнення», 8 листопада. Андрій Білецький., архів оригіналу за 26 квітня 2020, процитовано 14 грудня 2017
  51. ↑ а б Скульптор, аскет та фанат опери: Даниленко привітала Білецького з 44-річчям та розказала цікаві факти про нього. ТаблоID (укр.). Процитовано 22 вересня 2024.
  52. ↑ У родині Андрія Білецького сталося горе. Главком. 2 травня 2024. Архів оригіналу за 12 грудня 2024. Процитовано 3 лютого 2025.
  53. ↑ Указ Президента України від 2 серпня 2014 року № 631/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  54. ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»
  55. ↑ Рішення Маріупольської міської ради № 6/43-5130 від 30 грудня 2014 [Архівовано 10 вересня 2016 у Wayback Machine.], Маріупольська міська рада.
  56. ↑ Почесні громадяни міста Маріуполь [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.], Маріупольська міська рада.
  57. ↑ а б Хто такий Андрій Білецький: прогули в Раді та скандали. 24 Канал (укр.). 8 травня 2020. Процитовано 21 березня 2025.
  58. ↑ Єдиний державний реєстр судових рішень. Архів оригіналу за 26 червня 2017. Процитовано 11 серпня 2017.
  59. ↑ Колишні "азовці" заявляють, що Білецький побив їх через Стерненка. Архів оригіналу за 13 травня 2020. Процитовано 11 травня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Білецький Андрій Євгенійович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білецький_Андрій_Євгенійович&oldid=45214611