Мартиненко Микола Володимирович — Вікіпедія

Микола Володимирович Мартиненко
Голова Комітету Верховної Ради України з паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки
26 грудня 2007 — 23 грудня 2015
Народився	12 січня 1961(1961-01-12) (63 роки) Світловодськ, Кіровоградська область, УРСР
Відомий як	політик
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Освіта	Харківський авіаційний інститут
Alma mater	Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»
Політична партія	КПРС (1986—1991) Наша Україна (2005—2009) Фронт Змін (2011—2013) ВО «Батьківщина» (2013—2014) Народний фронт (з 2014 року)
Микола Володимирович Мартиненко на сайті Верховної Ради
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
3-го скликання
безпартійний	12 травня 1998	—	14 травня 2002
4-го скликання
безпартійний (НУ)	14 травня 2002	—	25 травня 2006
5-го скликання
Народний союз «Наша Україна» (НУ)	25 травня 2006	—	14 червня 2007
6-го скликання
Народний союз «Наша Україна» (НУНС)	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012
7-го скликання
Фронт Змін (Батьківщина)	12 грудня 2012	—	23 грудня 2015
Картка на сайті Верховної Ради України

Мико́ла Володи́мирович Марти́ненко (нар. (12 січня 1961(1961-01-12), Світловодськ, Кіровоградська область) — колишній український політик. Народний депутат України. Член партії «Народний фронт».

Народився в сім'ї робітників. З 1978 до 1984 року навчався в Харківському авіаційному інституті за фахом інженер-механік (спеціалізація — «літакобудування»).

Після інституту 2 роки працював інженером на Київському механічному заводі (тодішня секретна назва авіабудівного конструкторського бюро ім. Антонова).

З 1986 року — на комсомольській роботі — заступник секретаря, секретар комітету комсомолу заводу, секретар Київського міського комітету ЛКСМУ.

З 1991 року займався бізнесом. У 1991–1998 роках — голова правління, президент АТ «Торговий дім», голова правління ЗАТ «Інтерпорт-Ковель».

Очолює Раду Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова — найвідомішого та найавторитетнішого в Україні недержавного аналітичного центру.

Народний депутат України з III до VII скликань. 1998 року обраний за виборчим округом № 21 Волинської області. Явка 79.4 %, «за» 45.0 %, 17 суперників. Після виборів 1998 новообраний безпартійний парламентар увійшов до фракції НДП, був членом Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

У 2002 році у Верховній Раді 4-го скликання обраний за тим самим виборчим округом № 21 Волинської області. Явка 78,3 %, «за» 42,87 %, 9 суперників. Став членом фракції «Наша Україна» і був обраний першим заступником голови вже знайомого йому Комітету з питань ПЕК. Пізніше очолив «нашоукраїнську» депутатську групу «Разом», депутати якої брали участь у фінансуванні блоку «НУ» і виборчої кампанії Віктора Ющенка.

На виборах Президента 2004 року був заступником керівника виборчої кампанії Віктора Ющенка, входив до його найближчого оточення. Є інформація, що під час помаранчевої революції брав участь у фінансуванні Майдану. Був членом Комітету національного порятунку. У березні 2005 року очолив парламентську фракцію «Наша Україна» (після обрання Віктора Ющенка Президентом України) і залишався її керівником до кінця скликання.

На виборах 2006 року Микола Мартиненко — член президії пропрезидентської партії Народний Союз «Наша Україна» (НСНУ), голова Київської міської партійної організації — пройшов до парламенту під № 21 списку «Нашої України». Очолив паливно-енергетичний Комітет. Місце голови фракції (і лідера партії) тоді зайняв В'ячеслав Кириленко. 14 червня 2007 достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради України.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (НУНС), № 21 списку. Другий раз зайняв пост голови Комітету Верховної Ради України з питань ПЕК. 16 січня 2009 очолив фракцію НУНС (після відставки В'ячеслава Кириленка).

Влітку 2009 року вийшов з партії на знак протесту проти руйнування «Нашої України» Віктором Ющенком та дискредитації ним демократичних цінностей, а разом з ним — кістяк Київської міської організації «Нашої України».

8 вересня 2011 року вступив до партії «Фронт Змін». Входить до Ради партії. Виконуючи виборче законодавство, тимчасово призупинив членство у «Фронті змін».

28 жовтня 2012 року обраний народним депутатом України 7-го скликання за списком ВО «Батьківщина». Втретє став главою паливно-енергетичного Комітету Верховної Ради України.

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обраний народним депутатом України 8-го скликання за партійним списком (№ 14 у списку) від Народного фронту^[1].

Спеціалізується на енергетиці. У Верховній Раді України 5-го, 6-го та 7-го скликань — голова Комітету з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки. Під керівництвом Миколи Мартиненка профільний комітет активно створює законодавчу базу для розвитку та реформування української енергетики. Зокрема, були розроблені і прийняті закони, які дали поштовх стимулюванню заходів із енергозбереження та енергоефективності.

У 2016 році добровільно відмовився від депутатського мандату у зв'язку зі скандалом навколо розслідування, яке проводить Національне Антикорупційне бюро України щодо його можливої причетності до корупції^[2].

У федеральній прокуратурі Швейцарії з 2013 року розслідувалася кримінальна справа проти Мартиненка за підозрою у хабарництві і відмиванні грошей. Йшлося про 30 млн швейцарських франків, на рахунках Мартиненка у Швейцарії було заморожено хабарі від чеської компанії Skoda SA за сприяння в отриманні контрактів на Хмельницькій АЕС.^[3][4]

У прокуратурі Чехії також розслідується кримінальна справа проти Миколи Мартиненка.^[5][6]

20 квітня 2017 року НАБУ повідомило про підозру Мартиненку в розтраті коштів державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (Жовті Води, Дніпропетровська область).^[7] Того ж дня Мартиненка затримали детективи НАБУ.^[8][9]

17 січня 2017 р. суд зобов'язав НАБУ упродовж 10 днів закрити так звану «справу Мартиненка»^[10] але, на думку захисту Мартиненка, НАБУ пішло на безпрецедентний крок  — вирішило незаконно оскаржити рішення суду, яке ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, є остаточним та оскарженню не підлягає^[11]

30 березня 2017 Мартиненко звернувся до ВРУ, Президента та послів «Великої сімки» і Євросоюзу в Україні щодо «політичного переслідування, грубих порушень закону та презумпції невинуватості» щодо нього з боку Національного антикорупційного бюро України. Мартиненко нагадав, що в 2015 р. він добровільно склав повноваження народного депутата України та відмовився від депутатського імунітету. «За 15 місяців детективи НАБУ з'ясували: немає жодних доказів моєї протиправної діяльності. Однак Артем Ситник і Гізо Углава не полишають намірів фальсифікувати звинувачення на мою адресу. На жаль, керівники НАБУ керуються не законом, а політичними мотивами, прагненням власного піару та особистої помсти».^[12]

22 квітня Солом'янський райсуд Києва відпустив Мартиненка на поруки трьох міністрів та 18 народних депутатів з фракції «Народний фронт».^[13] 3 травня Мартиненко заявив, що керівники НАБУ Артем Ситник і Гізо Углава працюють на дострокові вибори парламенту для Міхеїла Саакашвілі.^[14]

7 червня Мартиненко публічно звернувся до директора НАБУ Артема Ситника з проханням направити обвинувальний вирок до суду для розгляду по суті та припинити фабрикувати справи проти нього і піаритись на згадках його імені.^[15]

6 грудня 2017 року Солом'янський районний суд Києва скасував зобов'язання Мартиненка здати закордонні паспорти. «Відповідно до рішення суду, Мартиненко може забрати свої закордонні паспорти й виїжджати за кордон», — сказав його адвокат Петро Бойко^[16].

19 грудня 2019 року швейцарську справу Мартиненка було передано суду. Його захист заявив, що це відбулось під тиском адвокатів, а зволікання швейцарського прокурора Кьолі пояснили відсутністю доказів та бажанням перенести тягар доведення у суді на українські САП, НАБУ та український суд.^[17] Швейцарська справа стосується відмивання 2,8 млн євро відкотів за контрактами «Енергоатому» з чеським виробником обладнання для атомних електростанцій Skoda. Другим підозрюваним у справі проходить права рука Мартиненка — Павло Скаленко^[18].

26 червня 2020 року Федеральний кримінальний суд Швейцарії визнав Мартиненка винним у відмиванні 2,8 млн євро через швейцарську фінансову систему в складі злочинного угруповання і оголосив покарання у вигляді 28 місяців ув'язнення, 12 з яких — «безумовного відбування»^[19][20]. Сам Мартиненко заявив, що рішення суду не набрало чинності і було оскаржено ним в апеляції, і що за швейцарським законодавством він вважається невинуватим і незасудженим, доки не пройдені всі судові інстанції^[21].

28 липня 2022 року Мартиненко отримав другу підозру в хабарництві, що стосувалося справи 2017 року, а саме розкрадання коштів з держпідприємств СхідГЗК і «Енергоатом» на суму 6,4 млн євро та $17,2 млн^[22].

28 червня 2024 року Апеляційна палата Федерального кримінального суду Швейцарії виправдала Мартиненка за звинуваченням у відмиванні грошей на території Чехії та України^[23][24].

Одружений, має чотири доньки.

• Орден Святого князя Володимира I ступеня (УПЦ МП)

Захоплюється читанням, любить активний відпочинок.

• Іванчук Андрій Володимирович
• Кононенко Ігор Віталійович

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С.» [Архівовано 13 березня 2014 у Wayback Machine.]
• Сайт Верховної Ради України [Архівовано 22 квітня 2017 у Wayback Machine.]