Субрахманьян Чандрасекар — Вікіпедія

Субра́хманьян Чандрасе́кар
там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர
англ. Subrahmanyan Chandrasekhar
Народився19 жовтня 1910(1910-10-19)
Лахор, Пенджаб, Британська Індія
Помер21 серпня 1995(1995-08-21) (84 роки)
Чикаго, Іллінойс, США
·зупинка серця[1][2]
ПохованняWheeling Township Arlington Heights Cemeteryd[3]
Місце проживанняЧикаго
КраїнаБританська Індія (1910—1947)
Індія Індія (1947—1953)
США США (1953—1995)
Національністьтаміл
Діяльністьматематик, фізик, астроном, астрофізик, науково-педагогічний працівник, викладач університету
Alma materКембриджський університет (Триніті коледж)
Президенсі коледж
Галузьастрофізика
ЗакладЧиказький університет
Науковий ступіньдоктор філософських наук
Науковий керівникРальф Фаулер
ВчителіАртур Еддінгтон
Аспіранти, докторантиDonald Edward Osterbrockd
Bimla Butid
Donat Wentzeld
Джеремія Острікер[4]
Ґвідо Мюнх[4]
Steven Lawrence Detweilerd[4]
Russell Kulsrudd[4]
Енн Барбара Андерхіллd[4]
John Charles Millerd[4]
Norman Ronald Lebovitzd[4]
Morris L. Aizenmand[4]
Yavuz Nutkud[4]
John L. Friedmand[4]
Arthur Coded[4]
Merle Goldd[4]
Surindar Kumar Trehand[4]
Юсеф Собуті[4]
Eberhart Jensend[4]
H. Lawrence Helferd[4]
ЧленствоЛондонське королівське товариство
Шведська королівська академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Національна академія наук США
Індійська національна академія наук
Американське астрономічне товариство[5]
Баварська академія наук
Всесвітня академія наук[6]
Відомий завдяки:межа Чандрасекара
БатькоCS Ayyard[7]
У шлюбі зLalitha Doraiswamyd[2]
РодичіЧандрасекара Венката Раман[8]
Нагороди
Padma Vibhushan in science & engineering

член Лондонського королівського товариства (1944)

медаль Коплі

Королівська медаль (1962)

Нобелівська премія з фізики

медаль Генрі Дрейпера (1971)

лекція Генрі Норріса Рассела (1949)

золота медаль Королівського астрономічного товариства Національна наукова медаль США

медаль Карла Шварцшильда (1986)

медаль Кетрін Брюс (1952)

Фонд Томаллаd (1981)

Гіббсівська лекція (1946)

премія Румфорда (1957)

Srinivasa Ramanujan Medald (1962)

Gordon J. Laing Awardd (1989)

нагорода Марселя Гроссманна (1994)

премія пам'яті Ріхтмаєра (1969)

премія Денні Гайнемана з математичної фізики (1974)

премія Адамсаd (1948)

почесний доктор Гарвардського університетуd (червень 1979)

Сілліманівські меморіальні лекції (1962)

Лекція Карла Янського (1978)

Автограф

Субрахманьян Чандрасекар (там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர், англ. Subrahmanyan Chandrasekhar, 19 жовтня 1910, Лахор, Пенджаб, Британська Індія — 21 серпня 1995, Чикаго, Іллінойс, США) — індійський та американський астрофізик, лауреат Нобелівської премії з фізики. Зробив значний внесок у дослідження будови зір, зоряної еволюції і чорних дір. Нобелівську премію з фізики 1983 року отримав за теоретичні дослідження фізичних процесів, важливих для структури та еволюції зір. Його математичний аналіз зоряної еволюції призвів до багатьох сучасних теоретичних моделей пізніх стадій еволюції масивних зір і чорних дір[9][10]. На його честь названо багато концепцій, установ і приладів, у тому числі межа Чандрасекара та рентгенівська обсерваторія Чандра[11].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в Лахорі, Британська Індія (тепер Пакистан) у родині тамільського походження. Його дядьком був інший нобелівський лауреат Чандрасекара Венката Раман. Мати майбутнього вченого переклала тамільською мовою «Ляльковий дім» Генріка Ібсена. Саме вона сприяла пробудженню зацікавленості науками в юного Чандри.

Спочатку Чандра навчався вдома, потім в індуїстській вищій школі в Мадрасі, а в 1925—1930 — в Президенсі коледжі, здобувши там ступінь бакалавра.

У 1930 отримав від індійського уряду стипендію для навчання в Кембриджі[12]. Він вступив до Триніті коледжу й почав дослідницьку роботу під керівництвом Ральфа Фаулера. За порадою Поля Дірака провів рік в Інституті теоретичної фізики в Копенгагені, де зустрічався з Нільсом Бором.

Влітку 1933 року здобув ступінь доктора філософії.

Відомий завдяки працям над проблемою стабільності та еволюції білих карликів. Він встановив, що білі карлики з масою приблизно в 1,44 раза більшою за масу Сонця нестабільні й мають колапсувати. Ця величина (1,44 M) стала відомою як межа Чандрасекара. Чандрасекар запропонував цю теорію 1930 року, але проти неї виступив Артур Еддінгтон, який на той час був провідним теоретиком у галузі будови зір[12]. Ніхто з європейських фізиків не підтримав Чандрасекара, що стало для нього великим розчаруванням й однією з причин подальшого переїзду до Чикаго. 1983 року за це відкриття його нагородили Нобелівською премією.

1937 року Чандрасекара запросили на роботу до Чиказького університету на посаду професора-асистента Отто Струве та президента Роберта Мейнарда Гатчінса. У цьому університеті він залишився на все життя.

Наукова робота

[ред. | ред. код]

Тривалий час працював над кожною проблемою, тому його діяльність можна розбити на періоди.

У 1929—1939 він вивчав структуру зір, зокрема будову білих карликів.

У 1939—1943 займався зоряною динамікою. Ввів поняття динамічного тертя в астрофізиці.

Потім він зосередився на проблемах радіаційних переходів та від'ємно зарядженого йона гідрогену (1943—1950).

У 1950—1961 здійснював дослідження в галузі гідродинаміки та гідродинамічної стабільності.

У 1960-х він вивчав рівновагу та стабільність еліпсоїдних форм, а також працював над загальною теорією відносності.

У 1971—1983 працював над теорією чорних дір, а наприкінці 1980-х почав роботу над теорією зіткнень гравітаційних хвиль[12].

У 1952—1971 був редактором Astrophysical Journal.

У 1957 отримав премію Румфорда Американської академії мистецтв і наук за дослідження радіаційного балансу енергії в зорях.

Див. також

[ред. | ред. код]

Публікації

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]
  • Chandrasekhar, S. (1958) [1939]. An Introduction to the Study of Stellar Structure. New York: Dover. ISBN 978-0-486-60413-8.
  • Chandrasekhar, S. (2005) [1942]. Principles of Stellar Dynamics. New York: Dover. ISBN 978-0-486-44273-0.
  • Chandrasekhar, S. (1960) [1950]. Radiative Transfer. New York: Dover. ISBN 978-0-486-60590-6.
  • Chandrasekhar, S. (1975) [1960]. Plasma Physics. Chicago: The University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-10084-5.
  • Chandrasekhar, S. (1981) [1961]. Hydrodynamic and Hydromagnetic Stability. New York: Dover. ISBN 978-0-486-64071-6.
  • Chandrasekhar, S. (1987) [1969]. Ellipsoidal Figures of Equilibrium. New York: Dover. ISBN 978-0-486-65258-0.
  • Chandrasekhar, S. (1998) [1983]. The Mathematical Theory of Black Holes. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-850370-5.
  • Chandrasekhar, S. (1983) [1983]. Eddington: The Most Distinguished Astrophysicist of His Time. Cambridge University Press. ISBN 9780521257466.
  • Chandrasekhar, S. (1990) [1987]. Truth and Beauty. Aesthetics and Motivations in Science. Chicago: The University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-10087-6.
  • Chandrasekhar, S. (1995). Newton's Principia for the Common Reader. Oxford: Clarendon Press. ISBN 978-0-19-851744-3.
  • Spiegel, E.A. (2011) [1954]. The Theory of Turbulence : Subrahmanyan Chandrasekhar's 1954 Lectures. Netherlands: Springer. ISBN 978-94-007-0117-5.

Замітки

[ред. | ред. код]

Статті

[ред. | ред. код]

За своє життя Чандрасекар опублікував близько 380 робіт[16][17]. Він написав свою першу статтю про ефект Комптона в 1928 році, коли ще був студентом[18], а остання його стаття про нерадіальні коливання зір була прийнята до публікації в 1995 році всього за два місяці до його смерті[19]. Видавництво Чиказького університету опублікувало вибрані статті Чандрасекара в семи томах.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://elpais.com/diario/1995/08/24/agenda/809215201_850215.html
  2. а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  3. Find a Grave — 1996.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  5. NNDB — 2002.
  6. twas.org
  7. Parameswaran U. C.V. Raman : A BiographyPenguin India, 2011.
  8. Google Doodle celebrates birthday of S. Chandrasekhar // The Hindu — 2017. — ISSN 0971-751X
  9. Vishveshwara, C.V. (25 April 2000). Leaves from an unwritten diary: S. Chandrasekhar, Reminiscences and Reflections (PDF). Current Science. 78 (8): 1025—1033.
  10. Horgan, J. (1994). Profile: Subrahmanyan Chandrasekhar – Confronting the Final Limit. Scientific American. 270 (3): 32—33. doi:10.1038/scientificamerican0394-32. ISSN 0036-8733.
  11. Sreenivasan, K. R. (2019). Chandrasekhar's Fluid Dynamics. Annual Review of Fluid Mechanics. 51 (1): 1—24. Bibcode:2019AnRFM..51....1S. doi:10.1146/annurev-fluid-010518-040537. ISSN 0066-4189.
  12. а б в O'Connor, J. J.; Robertson, E. F. Subrahmanyan Chandrasekhar. Biographies. School of Mathematics and Statistics University of St Andrews, Scotland. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 21 травня 2012.
  13. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  14. Эволюция Звёзд.
  15. Chandrasekhar, S (1980). The role of general relativity in astronomy – Retrospect and prospect. Highlights of Astronomy. 5: 45—61. Bibcode:1980HiA.....5...45C. doi:10.1017/S1539299600003749. ISSN 1539-2996.
  16. Chandrasekhar, S. (1996). Publications by S. Chandrasekhar (PDF). Journal of Astrophysics and Astronomy. Indian Academy of Sciences. 17: 269. Bibcode:1996JApA...17..269C. Процитовано 15 May 2017.
  17. Tayler, R. J. (1996). Subrahmanyan Chandrasekhar. 19 October 1910 – 21 August 1995. Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society. 42: 80—94. doi:10.1098/rsbm.1996.0006. ISSN 0080-4606.
  18. Thermodynamics of the Compton Effect with Reference to the Interior of the Stars (PDF). Indian Journal of Physics. 3: 241—50.
  19. Chandrasekhar, Subrahmanyan; Ferrari, Valeria (8 August 1995). On the Non-Radial Oscillations of a Star: V. A Fully Relativistic Treatment of a Newtonian Star. Proceedings of the Royal Society A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. The Royal Society. 450 (1939): 463—475. Bibcode:1995RSPSA.450..463C. doi:10.1098/rspa.1995.0094. ISSN 1364-5021.

Література

[ред. | ред. код]