Субрахманьян Чандрасекар — Вікіпедія
Субрахманьян Чандрасекар (там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர், англ. Subrahmanyan Chandrasekhar, 19 жовтня 1910, Лахор, Пенджаб, Британська Індія — 21 серпня 1995, Чикаго, Іллінойс, США) — таміло-індійський та американський астрофізик, лауреат Нобелівської премії з фізики.
Народився в Лахорі, Британська Індія (тепер Пакистан) у родині тамільського походження. Його дядьком був інший нобелівський лауреат Чандрасекара Венката Раман. Мати майбутнього вченого переклала тамільською мовою «Ляльковий дім» Генріка Ібсена. Саме вона сприяла пробудженню зацікавленості науками в юного Чандри.
Спочатку Чандра навчався вдома, потім в індуїстській вищій школі в Мадрасі, а в 1925—1930 — в Президенсі коледжі, здобувши там ступінь бакалавра.
У 1930 отримав від індійського уряду стипендію для навчання в Кембриджі[9]. Він вступив до Триніті коледжу й почав дослідницьку роботу під керівництвом Ральфа Фаулера. За порадою Поля Дірака провів рік в Інституті теоретичної фізики в Копенгагені, де зустрічався з Нільсом Бором.
Влітку 1933 року здобув ступінь доктора філософії.
Відомий завдяки працям над проблемою стабільності та еволюції білих карликів. Він встановив, що білі карлики з масою приблизно в 1,44 раза більшою за масу Сонця нестабільні й мають колапсувати. Ця величина (1,44 M☉) стала відомою як межа Чандрасекара. Чандрасекар запропонував цю теорію 1930 року, але проти неї виступив Артур Еддінгтон, який на той час був провідним теоретиком у галузі будови зір[9]. Ніхто з європейських фізиків не підтримав Чандрасекара, що стало для нього великим розчаруванням й однією з причин подальшого переїзду до Чикаго. 1983 року за це відкриття його нагородили Нобелівською премією.
1937 року Чандрасекара запросили на роботу до Чиказького університету на посаду професора-асистента Отто Струве та президента Роберта Мейнарда Гатчінса. У цьому університеті він залишився на все життя.
Тривалий час працював над кожною проблемою, тому його діяльність можна розбити на періоди.
У 1929—1939 він вивчав структуру зір, зокрема будову білих карликів.
У 1939—1943 займався зоряною динамікою. Ввів поняття динамічного тертя в астрофізиці.
Потім він зосередився на проблемах радіаційних переходів та від'ємно зарядженого йона гідрогену (1943—1950).
У 1950—1961 здійснював дослідження в галузі гідродинаміки та гідродинамічної стабільності.
У 1960-х він вивчав рівновагу та стабільність еліпсоїдних форм, а також працював над загальною теорією відносності.
У 1971—1983 працював над теорією чорних дір, а наприкінці 1980-х почав роботу над теорією зіткнень гравітаційних хвиль[9].
У 1952—1971 був редактором Astrophysical Journal.
У 1957 отримав премію Румфорда Американської академії мистецтв і наук за дослідження радіаційного балансу енергії в зорях.
- 1958 Чандра — астероїд, названий на честь науковця[10].
- Чандра (телескоп) — найпотужніша, станом на 2018 р., космічна обсерваторія дослідження космосу у рентгенівському діапазоні, названа на честь науковця[11]
- Чандрасекар С. Введение в учение о строении звезд. — М. : ИЛ, 1950. — 476 с.
- Чандрасекар С. Жидкие кристаллы. — М. : Мир, 1980. — 344 с.
- Чандрасекар С. Математическая теория чёрных дыр. — М. : Мир, 1986. — 264+360 с.
- Чандрасекар С. Перенос лучистой энергии. — М. : ИЛ, 1953. — 432 с.
- Чандрасекар С. Принципы звездной динамики. — М. : ИЛ, 1948. — 264 с.
- Чандрасекар С. Стохастические проблемы в физике и астрономии. — М. : ИЛ, 1947. — 168 с.
- Чандрасекхар С. Эллипсоидальные фигуры равновесия. — М. : Мир, 1973. — 289 с.
- ↑ https://elpais.com/diario/1995/08/24/agenda/809215201_850215.html
- ↑ а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ NNDB — 2002.
- ↑ twas.org
- ↑ Parameswaran U. C.V. Raman : A Biography — Penguin India, 2011.
- ↑ Google Doodle celebrates birthday of S. Chandrasekhar // The Hindu — 2017. — ISSN 0971-751X
- ↑ а б в O'Connor, J. J.; Robertson, E. F. Subrahmanyan Chandrasekhar. Biographies. School of Mathematics and Statistics University of St Andrews, Scotland. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 21 травня 2012.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
- ↑ Эволюция Звёзд.